Як розповідає автор книги, Бенедикт Кері, у дитинстві він був дуже цілеспрямованим учнем. Він вірив, що для того, щоб домогтися результату, потрібно докладати зусиль, сидіти над книжками, проявляти самодисципліну, опановуючи знання. Метою його був вступ до коледжу, і заради неї він наполегливо працював, вважаючи, що праця — це головне, якщо хочеш добре вчитися. І водночас він відчував, що має бути й інша стратегія, крім наполегливої праці.

Кілька дітей у класі добре запам’ятовували математичні формули та історичні події, тоді як начебто не особливо старалися. Кері займався з репетиторами, проходив тренінги для учнів, і був упевнений, що цього достатньо.

Коли настав час вступати до коледжу, Кері, на його глибокий подив, провалив усі тести, які він розіслав у кілька престижних місць. Він був убитий жахом, але оскільки сильно хотів вступити, надіслав запит до державного університету сусіднього штату Колорадо, куди його і прийняли.

Вчитися йому було не дуже складно, і Кері нарешті дозволив собі розслабитися. Він багато гуляв, залицявся до дівчат, брав участь у дружніх студентських пиятиках і посиденьках. Навчання стало просто частиною життя, а не головною його метою. Невдачі більше його не лякали, як і будь-який студент, він був готовий і до провалу, який можна виправити. Як і у всіх, у нього бували напади ліні та неуважності. Але, на його превеликий подив, навчання раптом стало даватися йому набагато легше, хоча він витрачав на нього набагато менше сил, ніж у школі.

І тоді Кері задумався: чи такі вже погані лінощі? Можливо, наш організм влаштований так, що просто запрограмований на відпочинок, після якого легше засвоювати новий матеріал? Можливо, неуважність потрібна для того, щоб мозок відпочивав?

Вельми спокусливо було б вважати мозок м’язом, який потрібно тренувати й навантажувати, щоб він ставав міцнішим і сильнішим. Але, вивчивши сучасні дослідження, Кері дійшов висновку, що мозок — не зовсім м’яз, а щось зовсім інше. Він пов’язаний із добовими ритмами, сном і неспанням, чутливий до настрою і навколишнього середовища. У ньому залишається набагато більше, ніж нам здається, і навіть уночі він не спить, а працює, шукає зв’язки й аналогії в подіях минулого дня.

Що важливо для гарного навчання? Одна з очевидних порад — насамперед знайти тихе місце, де ніхто не заважатиме, де можна спокійно зосередитися. Але останні дослідження в царині навчання показали, що спеціальний простір для навчання та інші навчальні ритуали уповільнюють сприйняття навчального матеріалу, а не навпаки.

Інший популярний підхід до навчання — необхідність постійно практикуватися, бажано в один і той самий час. Але дослідження показують, що мозок працює ефективніше, коли йому доводиться розв’язувати задачі з різних галузей, ніж коли його змушують зосередитися на чомусь одному.

Багато хто обурюється сучасним поколінням, яке раз у раз відвертається на смартфон або читання постів у соціальних мережах, замість того щоб зосередитися на корисних і важливих речах. Але хто довів, що такі відволікаючі заняття погано позначаються на пам’яті учнів, на їхній здатності засвоювати нове? Можливо, це зовсім не так? Звісно, деяким видам навчання заважають відвертальні чинники, якщо під час лекції заглибитися в сторонню книжку або годинами базікати в соціальних мережах. Але помірне відволікання не тільки не шкодить справі, а й допомагає їй. Ба більше, під час таких здатних відвернути моментів може раптово прийти осяяння, якщо ми зосереджені на складному математичному завданні або застрягли у творчому глухому куті.

Кері не стверджує, що є правильний і неправильний способи вчитися. Він каже, що є різні стратегії для збирання та опрацювання інформації, і кожен має обрати власну, відповідно до своєї індивідуальності.

І його книжка про те, як зробити навчання частиною життя, коли воно протікає легко і природно, без надриву й перенапруження сил. І тому не завжди треба люто боротися з нашими слабкостями, які, як вважалося донедавна, шкодять будь-якому навчанню, — з лінощами та неуважністю. Потрібно навчитися отримувати користь і з них.