Те, що ми схильні вважати пороком, насправді може бути мудрістю

Захоплення викликають ті, хто наполегливо долає перешкоди на своєму шляху й домагається своєї мети, а також ті, хто бореться зі стихією і нещастям, хоча доля не завжди прихильна до них. У бестселері «У розрядженому повітрі» Джон Кракавер описує трагедію, що сталася 1996 року під час сходження на Еверест, коли група альпіністів вирішила продовжити сходження та досягти вершини, попри те, що час для безпечного спуску вже минув. Однак, деякі альпіністи прийняли рішення повернутися вчасно, відмовившись від заповітної мрії про підкорення вершини. Це рішення далося нелегко, але врятувало їм життя. Воно ґрунтувалося на трьох ключових позиціях: (1) наполегливість не завжди є чеснотою, (2) необхідно розробити план до ухвалення рішення, і (3) основна мета сходження на Еверест — безпечне повернення на базу, а не досягнення вершини.

Упередження, пов’язані з умінням «вийти з гри», можуть виникати через те, що історії про людей, які вирішили перервати безперспективну справу, не завжди бувають настільки ж захопливими, як історії про яскраві досягнення і боротьбу. Однак, якщо ми не знаємо, як ухвалюють рішення ті, хто вибрав «вихід із гри», то нам складно навчитися в них цієї корисної навички.

Розглядайте «вихід із гри», як важливий інструмент ухвалення рішень, який необхідний для того, щоб реагувати на мінливі обставини. «Вихід із гри» не є протилежністю наполегливості, а швидше її доповненням, оскільки обидва цих елементи є невіддільними частинами процесу ухвалення рішень.

Ухвалення рішення про «вихід із гри» — це складний вибір, особливо коли є невизначеність і неможливо передбачити майбутнє. Розглядаючи питання про те, піти чи залишитися, людина не може бути впевнена в результаті, а прагнення до визначеності змушує нас бути наполегливими, щоб дізнатися відповідь. Приклад альпіністів на вершині Евересту підкреслює складність рішення, оскільки якщо повернути назад, не знаючи напевно, можна все життя загадуватися над питанням «А що якщо?» Однак завзятість може призвести до трагічних наслідків.

Ухвалення рішень у реальному світі вимагає дій без повної інформації. Дотримуватися обраного курсу — це єдиний спосіб дізнатися, як усе закінчиться. Щоб «вийти з гри», потрібно змиритися з тим, що ми не дізнаємося, що могло б бути. Але можливість кинути справу допомагає нам досліджувати альтернативи, нову інформацію та зрештою знайти те, чого варто дотримуватися.

«Вихід із гри» є важливою навичкою, необхідною для адаптації до мінливого світу. Компанії, які наполегливо трималися за застарілі рішення, програють новим конкурентам, прикладом цьому може бути історія Blockbuster і Netflix. У сферах бізнесу, професійного та особистого життя «вихід із гри» є навичкою, яка допомагає досягти оптимального результату та адаптуватися до змін.

У покері вміння вийти з гри є ключовою навичкою, яка відрізняє професійних гравців від аматорів. Досвідчені гравці, на відміну від аматорів, усвідомлюють, що вміння правильно скинути карти дуже важливе. Стратегія втримання карт дає любителям душевний спокій, але він є уявним і обертається збитками в довгостроковій перспективі. Професіонали розуміють, що вихід із гри є необхідним рішенням у тих випадках, коли умови гри не є сприятливими. Вони краще вміють оцінювати ситуацію та приймати рішення, що ґрунтуються на реальних шансах на успіх.

Відмова від дій найчастіше є найкращою стратегією, яка дає змогу  максимізувати свої можливості та досягати успіху в різних сферах життя.

Своєчасний «вихід із гри» найчастіше відчувається як передчасний

Проблема «виходу з гри» полягає в тому, що іноді здається, що потрібно піти занадто рано, а не тоді, коли ситуація найбільш критична. Однак «вихід із гри» — це найкращий вибір, коли ймовірність того, що все обернеться серйозною проблемою, занадто висока. Люди, схильні раціоналізувати ознаки невдачі, часто концентруються на більш приємних версіях реальності.

Ухвалення правильного рішення щодо «виходу з гри» вимагає, щоб ми подумки поринули в майбутнє. Уявляючи майбутнє, люди схильні думати про свої надії та амбіції, а не про конкретні плани, що часто призводить до катастрофічних наслідків. Правильний час для того, щоб «вийти з гри» настає тоді, коли це вперше спадає вам на думку, але нерідко такий крок не відбувається через невпевненість і помилкові надії. Наприклад, роботодавці часто затягують зі звільненням неефективних працівників через страх перед невизначеністю.

Мислення в термінах очікуваної цінності допоможе вам зрозуміти, чи варто дотримуватися обраного шляху. Очікувана цінність — це сума можливих результатів, помножена на ймовірність їх настання. Якщо очікуване значення позитивне, то дію варто продовжувати. Щоб визначити, чи варто дотримуватися будь-якої дії, необхідно порівняти її очікувану цінність з іншими варіантами та з’ясувати, чи не принесе інший шлях вищу цінність, ніж ми очікуємо.

Очікувана цінність допомагає вам відповісти на два запитання. По-перше, вона говорить вам, чи буде будь-який розглянутий варіант у довгостроковій перспективі позитивним або негативним для вас. По-друге, вона дає можливість порівняти різні варіанти, щоб визначити, який з них кращий, водночас кращим вважається той, який має найбільшу очікувану цінність.

Для визначення очікуваної цінності будь-якого курсу дій треба почати з визначення діапазону можливих результатів. Деякі із цих результатів будуть сприятливими, а деякі — несприятливими, різною мірою, і кожен із цих результатів буде мати певну ймовірність настання. Помноживши ймовірність настання кожного результату на його корисність (позитивну або негативну) і склавши все разом, ви отримаєте очікувану цінність.