Наукові досягнення можуть бути як благом, так і причиною бід

Технологія не лише допомагає виробляти матеріальні блага, а і стосується організації виробництва, формування нашого оточення. Це спосіб поліпшити комфорт і здоров’я за допомогою людських знань, але інколи ці знання застосовують для стеження, війни чи геноциду.

У науковій фантастиці, починаючи з «Франкенштейна» Мері Шеллі, уже давно присутні історії про ворожі технології. У реальному житті технології промислового виробництва забруднюють довкілля і знищують природу, а досягнення в галузі прикладної фізики породили можливість ядерної війни. Однак люди були досить мудрими, щоб контролювати свої винаходи. Якщо інновації призводили до соціальних втрат, то це намагалися виправити.

У 1980-х роках персональні комп’ютери та цифрові інструменти опинилися на піку популярності. До кінця 1990-х років можливості для прогресу в економіці та суспільстві здавалися безмежними.

Однак мало хто із захоплених шанувальників технічного прогресу помітив процеси, які почалися в США після 1980 року. Якщо в 1960-ті роки було лише 6 відсотків незайнятих або тих, хто шукає роботу, чоловіків віком від 25 до 54 років, то в наші дні ця цифра досягла 12 відсотків. Чоловікам без вищої освіти дедалі складніше знайти хорошу роботу. Колись робітникам без вищої освіти легше було вирости на своєму робочому місці, отримувати гідну зарплату, мати змогу зробити кар’єру. Сьогодні такі посади майже зникли.

В останні півстоліття на ринку праці США відбулися великі зміни, особливо в структурі заробітної плати. У минулому економічне зростання було швидким і широко поширеним, і всі працівники відчували прискорене зростання реальних доходів. Однак нині нові цифрові технології приносять величезні доходи підприємцям, керівникам і деяким інвесторам, але більшість працівників не отримують значного збільшення заробітної плати. Люди без вищої освіти помітили зниження своїх реальних заробітків з 1980 року, а працівники з вищою освітою, але без післявишівського додаткового навчання отримали обмежений приріст.

Продуктивність зазвичай визначається як середній виробіток на одного працівника, який обчислюється діленням загального виробітку на загальну кількість працівників. Однак роботодавці здебільшого орієнтуються на граничну продуктивність, тобто на додатковий внесок, який робить кожен новий працівник, збільшуючи виробництво або обслуговуючи більшу кількість клієнтів. Є відомий іронічний приклад, що на фабриці майбутнього працюватимуть двоє — чоловік і собака. Чоловіка найняли, щоб годувати собаку, а собаку — щоб чоловік не торкався обладнання. Ця фабрика могла б випускати купу продукції, у неї висока середня продуктивність (випуск продукції, поділений на одного працівника). Але гранична продуктивність працівника прагне до нуля: і єдиного працівника, і собаку можна звільнити без скорочення продуктивності. Для її збільшення можна вдосконалити обладнання або придбати додаткове, але не наймати більше чоловіків і собак і не підвищувати зарплату єдиному працівникові.

У першій половині XX століття заводи Ford і GM, щойно збільшувався попит на автомобілі, підвищували зарплату працівників, щоб зростала їхня гранична продуктивність праці. Їм потрібно було більше людей, щоб задовольнити додатковий попит, вони розширювали штат і платили більше. Але коли виробник встановлює промислових роботів, вони роблять людську роботу дешевшою і швидшою, середня продуктивність компанії підвищується, а потреба в працівниках-людях знижується.

Сьогоднішній прогрес — це не прямий і неминучий шлях до загального блага, а радше результат впливу технологічних гігантів. Їх мало хвилює загальне благо, а їхнє загальне бачення зосереджене на автоматизації, спостереженні за працівниками та зборі даних. Виникла олігархія нового типу, що складається з технологічних лідерів з особливим світоглядом. Вона контролює соціальну владу та ігнорує руйнівні наслідки своїх дій для обивателів. Її вплив ґрунтується не на силі танків і ракет, а на доступі до центрів влади та здатності впливати на громадську думку.

Вкрай важливо контролювати цю сучасну олігархію, не тільки тому, що ми перебуваємо на межі катастрофи. Зараз настав час діяти, тому що ці лідери мають рацію в одному: у нашому розпорядженні є дивовижні інструменти, і цифрові технології можуть розширити можливості людства. Однак для цього ми повинні змусити ці інструменти працювати на благо людей. Крім того, нам потрібно кинути виклик світогляду, що переважає серед глобальних технологічних лідерів. Він ґрунтується на упередженому й неточному прочитанні історії та на неправильному розумінні того, як інновації впливають на людство.

Іноді бачення майбутнього буває оманливим, і це може призвести до катастрофи

Минулі успіхи не завжди можна повторити, про що свідчить будівництво Суецького каналу й подальше будівництво каналу в Панамі.

1879 року в Парижі на Міжнародному конгресі з вивчення міжокеанських каналів зібралися делегати з усього світу, щоб обговорити будівництво каналу, що з’єднує Атлантичний і Тихий океани через Центральну Америку. Його планував будувати Фердинанд де Лессепс, французький дипломат і підприємець. Він уже керував будівництвом Суецького каналу у 1859–1869 роках, отримавши на це концесію від правителя Єгипту Саїда-паші. Будівництво успішно завершилося, Лессепс прославився на весь світ, став членом багатьох наукових товариств, а в Порт-Саїді йому навіть поставили пам’ятник. Газети часто називали його «Великий француз».

У перший день конференції Лессепс звернувся до делегатів із пропозицією обговорити будівництво Панамського каналу — його нового проєкту. Він вирішив побудувати канал на рівні моря і без шлюзів. Представники США схилялися до іншого варіанту — каналу через Нікарагуа, який був би набагато вигіднішим з інженерного та економічного погляду, а варіант Лессепса здавався їм непрактичним і незручним. Але Лессепс наполягав на своєму.

Лессепс керувався трьома принципами: технооптимізмом, вірою в ринок і європейськими пріоритетами. Він вірив, що технологія і наука ведуть до розвитку прогресу, а трансокеанські канали скоротять час доставлення товарів по всьому світу. Лессепс також вважав, що великі проєкти можуть фінансуватися приватним капіталом і приносити дохід інвесторам. Його пріоритетами були європейські інтереси, а весь інший світ відходив на задній план.

Історія Лессепса показує, що влада й захопливе бачення майбутнього можуть впливати на межі технологій як позитивно, так і негативно. Успіхи Лессепса в будівництві Суецького каналу запаморочили голови багатьом його шанувальникам. Його підтримували багато французьких інститутів, інвестори з різних країн і давали рекомендації члени єгипетського уряду.

Перед початком будівництва Суецького каналу Лессепс мав добрі стосунки з віце-королем Єгипту Мохаммедом Саїдом, який за домовленістю одержував 15 відсотків прибутку. Лессепс мав просувати будівництво, залучати інвесторів і управляти фінансами. Лессепс ділився з інвесторами своїм баченням, як Суецький канал скоротить час у дорозі та сприятиме розквіту світової торгівлі. Йому вдалося залучити й потрібних людей, й інвесторів, у ролі яких могли виступати всі охочі. Акції ціною 500 франків Лессепс пропонував безпосередньо, без посередників, і їхніми головними покупцями стали представники французького середнього класу. У Європі попит на акції був не такий великий, але їх купували. Уряд Єгипту скупив усі нерозпродані акції та опинився у великому виграші. Але виграш не торкнувся більшості єгиптян, зайнятих безпосередньо будівництвом каналу. Єгипетський уряд надавав робітників на умовах рабської панщинної праці, коли селян відривали від їхніх господарств і відправляли на громадські проєкти. Робота була важкою, з мінімальним пайком, сном просто неба і в антисанітарних умовах. Зарплату платили раз на місяць, і вона була меншою за половину від ринкової ставки. Застосовувалися і тілесні покарання. Коли роботи закінчувалися, люди повинні були самостійно добиратися додому, часом за десятки кілометрів. Лессепс, якого звинувачували у використанні рабської праці, розводив руками й говорив, що так завжди робилося в Єгипті.

Коли через 10 років будівництво каналу закінчилося, вплив європейської торгівлі посилився в усьому світі.