З давніх часів люди намагалися передбачати появу ураганів, щоб вчасно врятуватися

Упродовж довгих століть людина залежала від погоди й тому намагалася вгадувати її на підставі найрізноманітніших ознак. Безліч людей, як учених, так і аматорів, щодня спостерігали за погодними змінами, щоб зробити певні висновки. Щоденник погоди все життя вів Томас Джефферсон, відмічаючи температуру й порівнюючи її з минулими періодами, попри невідкладні справи. І в XVIII, і до кінця XIX століття люди вели докладні погодні щоденники. Щоправда, це були лише спостереження без висновків — ніхто не знав, які сили керують стихіями. Але принаймні спостереження робили природні сили ближчими й зрозумілішими.

Стародавні вчені ще до нашої ери намагалися дати визначення повітрю, дізнатися, чому виникає та посилюється вітер. Що більше розвивалося мореплавання, то частіше люди стикалися з незрозумілими метеорологічними явищами. В епоху великих географічних відкриттів моряки помічали, що неподалік від Індії постійно дмуть пасати, які наповнюють вітрила. Натомість у районі екватора, трохи північніше від торговельних шляхів, весь час стоїть мертвий штиль. Крім того, в океанах бувають страшні шторми, яким передує легка буря, а потім затишшя: вітер стихає, світить сонце. Але це затишшя перед справжньою бурею. З такими штормами зіткнувся Колумб під час своєї останньої подорожі, у якій пощастило вижити тільки його судну з усієї флотилії. Ще під час першого плавання на «Пінті», «Ніньї» і «Санта-Марії» він помітив величезні маслянисто-гладкі хвилі, які підіймали кораблі на велику висоту, але не завдавали їм жодної шкоди. Він не знав, що вони були провісниками урагану, який починав зароджуватися за сотні кілометрів звідти. Поступово він вивчив особливості Карибського моря: нескінченні дощі та шквали часто змінювали м’яку сонячну погоду. Він навчився за небом визначати і штиль, і бурю.

Заздрісник і ворог Колумба Франсиско де Бобаділья намагався зганьбити його, на деякий час навіть засадив до в’язниці, але Фердинанд та Ізабелла пробачили Колумбові, дозволили вирушити в останнє плавання і забрати належне йому золото. Бобадильї доручили занурити золото Колумба на окремий корабель, і він вибрав найменший і найтендітніший під назвою «Агуха», явно вважаючи, що ця шкаралупка має затонути першою.

У районі острова Еспаньйола Колумб помітив маслянисті хвилі, спеку й червонувате небо. На острів йому заборонено було висаджуватися через інтриги Бобадільї. Відчувши, що ось-ось почнеться сильний шторм, він поставив чотири своїх кораблі на якір так, щоб острів Еспаньйола опинився між ними та штормом.

Тим часом флотилію Бобадільї із 40 кораблів, навантажених золотом, шторм застав у протоці між Еспаньйолою і Пуерто-Рико. Кораблі Колумба він лише злегка зачепив. Від флоту Бобадільї залишилося 4 кораблі, зокрема крихітна «Агуха» із золотом Колумба.

Не тільки Колумб, а й інші помічали зміни в небі, що передували шторму. Наприклад, Вільям Дамп’єр, який поєднував піратський промисел зі спостереженням за природними явищами, відзначав дивний колір неба — цегляно-пиловий.

Не тільки Карибське море було багате на урагани. 1703 року в Англії вибухнув один із найстрашніших ураганів в історії, описаний Даніелем Дефо. Судноплавство було повністю паралізовано, усі кораблі змушені були залишитися в порту, а ті, що збиралися причалити, мали стати на якір у морі. Через кілька днів вітер вщух, кораблі причалили в Ярмуті. Здавалося б, найгірше залишилося позаду. І тоді власники барометрів, зокрема натураліст Антоні ван Левенгук, побачили, що рівень ртуті в них різко впав. Тоді-то й вибухнула справжня буря. Вітер зривав дахи з будинків, зокрема з Вестмінстерського абатства. Майже півсотні вітряків було зруйновано, а їхні крила оберталися так швидко, що іскри, які виникали від тертя, спричиняли пожежі в сусідніх будівлях. Тільки на Темзі було зруйновано 700 кораблів. Рівень води піднявся, прорвав дамби біля річки Сіверн і вода хлинула в долину, потопивши величезну кількість худоби. Однак людські втрати на суші були порівняно невеликими — 128 осіб. Але шторм затопив сотні кораблів. Загалом загинуло 8 тисяч моряків.

Попри небезпеку й руйнівність ураганів, бур і штормів, людина тривалий час не розуміла причини їхнього виникнення. До кінця XVIII століття судноплавство стрімко розвивалося, рух суден збільшувався, різні країни нарощували свій військовий флот. Але військові кораблі були так само безсилі перед ураганами, як і цивільні. Три урагани 1780 року два тижні вирували в Карибському басейні, завдавши шкоди ворожим на той час один одному Франції, Іспанії та Великій Британії. Вони внесли свої корективи у військові плани Великої Британії, яка скасувала захоплення Пуерто-Рико, що перебував під владою іспанців.

Уже й Бофорт придумав свою шкалу вимірювання сили вітру, і Генрі Піддінгтон склав штормові карти, щоб моряки могли визначити, у якому місці шторму перебуває корабель, й уникнути потрапляння в центр циклону. Але урагани приходили, як і раніше, несподівано й так само забирали тисячі життів.

Природній катастрофі часто передують зовнішні ознаки, але не ті, яких очікують

Так було й із Галвестонським ураганом. Одним із таких провісників стала небувала спека, яка незадовго до бурі встановилася не тільки в штаті Техас, а й у всіх США, зокрема й у північних широтах (льодовик Берінга почав танути в районі Аляски).

У Галвестоні кілька тижнів йшли дощі, і волога від них концентрувалася в повітрі. Вода в затоці нагрілася до температури гарячої ванни, що привело в захват новоприбулих іммігрантів. Вони купалися в теплій воді, отаборилися просто на березі, щоб відпочити перед довгою подорожжю на незаселені землі Америки.

Спека раптово спала, повітря почало остигати. Метеорологи прогнозували тропічний шторм у Мексиканській затоці поруч із Луїзіаною, який мав рухатися на північний захід. У цьому не було нічого особливого, на Галвестон постійно валилися шторми з вітром і дощем, іноді траплялися повені, але жодних серйозних наслідків вони не приносили.