Імміграція євреїв до Палестини від самого початку супроводжувалася політичними вбивствами

1896 року віденський журналіст Теодор Герцль опублікував книжку «Єврейська держава», у якій викладав ідеї сіонізму. Його надихнув процес над офіцером Альфредом Дрейфусом, євреєм, несправедливо звинуваченим у державній зраді. Спостерігаючи за процесом, Герцль зрозумів, що вся європейська культура пронизана антисемітизмом, і із цієї причини жоден єврей не може почуватися в безпеці, перебуваючи у вигнанні. Тому потрібно прагнути до створення власної держави.  Ідеальним місцем для цього є Палестина, земля обітована, де євреї мають оселитися. Ці ідеї не знайшли розуміння в заможній єврейській еліті Західної Європи, яка повністю асимілювалася і вела комфортне життя. Натомість у Східній Європі, де мешкали переважно бідні євреї, що переживали погроми та пригнічення, був благодатний ґрунт для сіонізму.

Закликаючи євреїв їхати до Палестини, Герцль закликав їх розселятися на цій землі обережно, з дозволу світової спільноти. Його погляди отримали назву політичного сіонізму. Але деякі євреї вважали, що свій дім потрібно будувати самим, а не чекати, коли його піднесуть якісь зовнішні сили. Іцхак Бен-Цві, молодий російський єврей, який емігрував до Оттоманської Палестини 1907 року, і його товариші — емігранти з Росії вважали, що земля Палестини належить їм по праву. Потрібно їхати туди, заселяти її та змусити пустелю цвісти. За потреби можна захищати землю обітовану силою. Ця течія називалася практичним сіонізмом.

Євреї, які вже жили в Оттоманській Палестині, такі ідеї не прийняли. Їх була меншість в арабському світі, і здебільшого це були торговці, теологи або чиновники невисокого рангу. Вони намагалися жити тихо й непомітно, бути послужливими, легко йти на компроміс і купувати спокій хабарями. Якщо їхні поселення грабували місцеві, це найчастіше залишалося безкарним. Вони були боязкими та безправними й не вступали у відкриті сутички. Бен-Цві та його друзів рішуче не влаштовувало таке становище. Багато хто з них свого часу брав участь у лівих революційних рухах царської Росії, був членом підпільних антимонархічних організацій, які легко вдавалися до терору й політичних убивств. Коли російська революція 1905 року ні до чого не призвела, багато хто з розчарованих революціонерів, соціалістів і соціал-демократів перебралися в Оттоманську Палестину для відродження єврейської держави. У них не було грошей, на життя вони заробляли репетиторством і роботою на апельсинових плантаціях, але твердо вирішили захищати себе, щоб образ затурканих і боязких євреїв назавжди пішов у минуле.

Бен-Цві з друзями створили організацію «Бар-Гіора», названу на честь одного з лідерів єврейського повстання проти Римської імперії. Спочатку ця організація була мало кому відома. Але потік євреїв до Палестини з Росії та Східної Європи ставав дедалі більшим, приблизно 35 тисяч на рік, і всі ці люди були практичними сіоністами, готовими будувати власну державу й захищати її. Багато новоприбулих вступали в «Бар-Гіору», яка поступово перетворилася на більшу і войовничу організацію «Ха-Шомер» («Стражник»). До 1912 року вона захищала 14 єврейських поселень і готувалася до війни за контроль над Палестиною. Передбачалося, що саме з «Ха-Шомер» у майбутньому виростуть єврейська армія і військова розвідка.

«Ха-Шомер» розросталася і незабаром перетворилася на організацію «Хагана» (оборона). На той час Палестина відійшла під британський протекторат. «Хагана» була не цілком законною, але британська адміністрація, хоч і неохоче, але мирилася з її існуванням. Керували «Хаганою» Загальна федерація єврейських трудящих («Гістрадут») і Єврейське агентство. Обидві ці структури очолював Бен-Гуріон, уроджений Давид Йосеф Грін.

Бен-Гуріон, переконаний сіоніст, народився в Польщі й емігрував до Палестини 1906 року. Там він швидко став одним із лідерів єврейської громади. Ім’я Бен-Гуріон він узяв на честь ще одного полководця часів єврейського повстання проти римлян. Він намагався пом’якшити лютість «Ха-Шомер» і «Хагани», вважаючи, що цілеспрямовані вбивства можуть не сподобатися англійцям. Їх можна зрідка застосовувати, але не робити постійною практикою, щоб не заслужити репутацію терористів-убивць.

Спочатку «Хаганою» як дочірньою структурою керували члени «Ха-Шомер». Вони були прихильниками вбивств навіть своїх одновірців. Так, вони вбили Якоба де Хаана, ультраортодокса-антисіоніста. Де Хаан дотримувався переконання, що єврейську державу може створити тільки месія, і люди не повинні приміряти на себе його роль. Іцхак Бен-Цві, лідер «Хагани», ухвалив рішення ліквідувати де Хаана і виконав план.

Бен-Гуріон після вбивства де Хаана наказав розформувати «Ха-Шомер» і повністю замінити його на «Хагану», більш дисципліновану й організовану. Не всім це сподобалося: деякі члени «Ха-Шомера» створили власні організації, близькі до терористичних, і не замислюючись, вбивали арабів та англійців, які, на їхню думку, заважали справі тероризму. Бен-Гуріон категорично не схвалював цих убивств і безпосередньо забороняв ліквідацію арабських політиків і британських службовців. Але після Другої світової війни ситуація змінилася.

Після Другої світової війни євреї Палестини вирішили, що більше ніхто не посміє вбивати євреїв безкарно

Під час Другої світової війни майже 40 тисяч палестинських євреїв записалися добровольцями до британської армії, де служили в складі так званої Єврейської бригади. Під час військового вишколу вони вперше почули про «остаточне розв’язання єврейського питання». Б’ючись в Австрії та Італії, вони побачили на власні очі жахіття Голокосту і відправили докладні звіти Бен-Гуріону та іншим єврейським лідерам.

У складі Єврейської бригади був Мордехай Гішон, згодом один із засновників ізраїльської розвідки. Батько Гішона був із Росії, а мати з Німеччини. Гішони жили в Берліні та виїхали до Палестини 1933 року, їм пощастило вціліти. Гішон ненавидів нацистів і відчував біль і образу за винищення і приниження єврейського народу. У 1945 році їхня бригада зустріла єврейських біженців на кордоні Австрії та Італії. Їх нагодували, обігріли, розпитали про те, що їм довелося пережити. Гішон співчував їм усією душею, але водночас у його голові не вкладалося, як європейське єврейство допустило, щоб із ним чинили таке. Євреї діаспори не намагалися чинити опір, беззастережно підкорялися, не знали, як тримати гвинтівку. Євреї з Палестини, загартовані в боях, не могли цього зрозуміти. Десятки тисяч євреїв у таборах охороняли кілька охоронців — і вони не спробували підняти бунт, а покірно йшли на смерть. Якби в них були гідні лідери, такого б ніколи не сталося. Після війни сіоністи дали собі слово, що євреї більше не дозволять себе вбивати, і єврейська кров відтепер матиме дуже високу ціну.

Багато євреїв Палестини вважали, що за всі 6 мільйонів убитих євреїв треба помститися. Але Бен-Гуріон не дав на це дозволу. Він вважав, що відповідати звірством на звірство буде шкідливо для справи сіонізму, а їхнє першочергове завдання — побудувати єврейську державу.

Ніяка помста ці 6 мільйонів не поверне.

Однак лідери «Хагани» розуміли, що потрібно заспокоїти єврейських солдатів, які дізналися про звірства безпосередньо від жертв. Тому в «Хагані» створили підрозділ «Гмуль» (відплата), який мав мстити есесівцям, що особисто брали участь у вбивствах. Вони шукали нацистів, які зуміли приховати своє минуле й повернутися додому під виглядом звичайних солдатів або мирних людей. Гішон брав безпосередню участь у пошуках злочинців. Він знайшов архіви гестапо, які нацисти не встигли спалити, інші списки йому передали югославські комуністи, які не наважувалися самі займатися операціями відплати. Постачали інформацією і євреї, які працювали в американській розвідці, вважаючи, що палестинські євреї розпорядяться нею краще, ніж американські військові.

Крім того, члени «Гмуля» знайшли німецьке подружжя: чоловік служив у гестапо, а дружина перевозила і продавала награбоване в євреїв добро з Австрії та Італії до Німеччини. Вони змусили цю пару скласти списки всіх, хто працював на СС і гестапо, і взялися за ліквідацію. Гішон говорив німецькою з берлінським акцентом, тож ніхто не міг запідозрити в ньому єврея. Він вистежував тих, хто був у списку, ніби випадково стикаючись із ними в громадських місцях і називаючи справжнім ім’ям (багато хто ховався під чужими). Потім, вибравши слушний момент, нацистів викрадали та вбивали. За три місяці «Гмуль» убив приблизно 200 осіб, перш ніж англійці, під чиїм протекторатом перебувала Палестина, зрозуміли, що відбувається щось недобре. Вони не стали займатися розслідуванням, а просто перевели Єврейську бригаду в Бельгію, щоб вона була якомога далі від німців. Командування «Гагани» наказало «Гмулю» припинити операції відплати та зосередитися на допомозі живим жертвам Голокосту та організації виряджання біженців до Палестини. Крім того, у Палестині можна було знайти інші об’єкти для помсти.