Проблема перфекціоніста в тому, що в прагненні до ідеалу він заперечує саме життя

У перфекціонізмі знаходить відображення цілком природне прагнення людей до ідеального, щасливого життя. Перфекціонізм спонукає людей встановлювати для себе високі стандарти й наполегливо працювати, досягаючи поставлених цілей.

Але проблема в тому, що пошуки кращого, ідеального, досконалого здатні позбавити нас сил і змусити почуватися погано й себе, і людей, які нас оточують, без серйозної на те причини. Прискіпливий батько, який вимагає від дитини ідеальної слухняності, тільки відмінних оцінок і постійних перемог у спорті, домагається зворотного — дитина «ламається», бунтує або, навпаки, так боїться помилитися і не виправдати очікувань батька, що перестає ставити перед собою складні завдання та вдосконалюватися. Керівник-перфекціоніст своїми постійними прискіпуваннями й надмірним контролем створює напружену атмосферу в колективі, або, навпаки, вважаючи, що краще він сам усе зробить, звалює на себе непомірний обсяг роботи, страждаючи від перенапруги та зриваючи дедлайни.

Перфекціоніст не бажає миритися з реальністю життя, по суті, він заперечує її. У повсякденності є місце як невдачам, так і негативним емоціям, трапляються маленькі й великі досягнення. Але люди, схильні до перфекціонізму, мислять крайнощами: усе або нічого!

Автор виділяє 3 аспекти перфекціонізму:

Заперечення невдачі. Невдача для перфекціоніста схожа на катастрофу. Після поразки людина занурюється в депресію, адже всі зусилля пішли нанівець. Страх перед невдачею іноді змушує перфекціоніста взагалі нічого не робити. З цієї причини студенти не приходять на іспити або відповідальні виступи, не беруться за цікаві проєкти, відмовчуються на семінарах, коли їм є що сказати. У реальному житті помилки неминучі, ми не можемо їх уникнути. Невдачі — частина процесу навчання і досягнення мети.

Заперечення негативних емоцій. Перфекціоніст вважає, що якщо роздратування, злість, депресія, зневіра, туга та інші негативні емоції є в його житті, то він не може називати себе щасливою людиною. Так, автору багато разів доводилося дивуватися запитанням його студентів про те, чому він не виглядає найщасливішою людиною на світі, якщо він викладає позитивну психологію. Студенти були впевнені в тому, що щастя передбачає повну відсутність негативних емоцій. Важливо зрозуміти, що всі ми час від часу відчуваємо злість, роздратування, заздрість, розчарування, печаль. Це наші природні емоції, які недоступні хіба що психопатам. Щобільше, якщо ми не даємо собі право відчувати їх, то одночасно й обмежуємо можливість відчувати себе щасливою людиною. Впевненість у тому, що ідеальне життя — це низка позитивних емоцій, за визначенням автора — «справжній рецепт нещастя». Намагаючись придушити емоції, ми лише підсилюємо їх.

Заперечення успіху. Успішне життя для перфекціоніста — це ідеальне життя, життя-мрія. Оскільки реальність далека від мрії, перфекціоніст прирікає себе на вічне розчарування. Перфекціоніст не радіє проміжним успіхам, він мислить приблизно так: «Захистити докторську — це не досягнення, адже мені ще далеко до Нобелівської премії». Перфекціоніст не дозволяє собі бути щасливим, якщо проєкт не виконано ідеально. Автор розповідає про Аласдера Клера, ученого з Оксфорда, який домігся дуже багато чого — написав роман, збірку віршів, записав два альбоми, став режисером, сценаристом і продюсером серіалу про Китай «Серце дракона», який завоював премію «Еммі». Але його не було на врученні, оскільки незадовго до цього він наклав на себе руки. Його колишня дружина говорила, що жоден із символів успіху не задовольняв його, він ніколи не був задоволений тим, що створив.

Є здорова альтернатива перфекціонізму — оптималізм

Психологи виділяють 2 види перфекціонізму: позитивний (адаптивний) і негативний (невротичний). Автор пропонує свою назву позитивному перфекціонізму — оптималізм.

Оптималізм можна визначити як прагнення робити оптимальний вибір за наявних умов. Тобто людина-оптималіст визнає навколишню недосконалість, але це не викликає в неї страждань. Вона вважає, що за будь-яких умов потрібно робити найкращий вибір, чи то краще використання часу в умовах його гострої нестачі, чи то вибір найкращого місця для життя з урахуванням наявних грошових обмежень. Оптималіст прагне найкращого життя, але приймає обмеження, розуміючи, що ідеалу не існує. На відміну від перфекціоніста, він розуміє, що шлях до мети — не пряма лінія, що на ньому трапляються перешкоди, тому він не сприймає невдачу як катастрофу. Він знає, що в житті є місце негативним емоціям, що щастя — це не просто низка позитивних переживань. Оптималіст уміє насолоджуватися своїми перемогами, на відміну від перфекціоніста, який приречений бути незадоволеним собою, бо його ідеали недосяжні.