Одна з головних цінностей Uber — «супернакачаність» — ентузіазм його співробітників

Багато хто зі співробітників Uber до роботи на компанію були звичайними шкільними ботаніками, а в коледжах — рядовими студентами, далекими від світського життя і багатства. Через кілька років роботи на Uber, коли дохід компанії злетів на небачену висоту, усіх співробітників щедро винагородили: Каланік оплатив корпоративну поїздку до Лас-Вегаса, де їм забронювали готелі, вручили кредитки з грошима на розваги, крім того, що вся їжа та випивка були безплатними. На завершення свята заспівала Бейонсе, разом із чоловіком (Джей Зі) запрошена на урочистість. Джей Зі оголосив, що тепер він один з інвесторів Uber. Чи могли вчорашні випускники технічних коледжів мріяти про те, що на їхнє свято прийде світова суперзірка, а її чоловік стане інвестувати в їхню корпорацію?

Додаток для смартфонів, який створили співробітники Uber, приніс їм величезне багатство. Тепер їм були доступні дороге житло, поїздки в будь-яку частину світу, тому що компанія дуже швидко, буквально відразу, перетворилася на єдинорога — тобто її оцінка перевалила за мільярд. Успіх Uber надихав його співробітників, 20-річних вчорашніх студентів, які мріють про власні стартапи, що теж колись стануть єдинорогами. Каланік на перших порах був для них зразком для наслідування.

І не тільки для співробітників Uber — ЗМІ щосили звеличували образ молодих геніїв, які викликали заздрість і захоплення. Але це був поверхневий погляд. Ніхто із журналістів до певного часу докладно не заглиблювався в те, що відбувається всередині таких компаній — надто вже вони були зачаровані. А тим часом усередині технологічних компаній процвітало жінконенависництво, зростала економічна й соціальна нерівність між молодими талановитими технарями та простими смертними.

Венчурні капіталісти готові були вкладати в талановиті стартапи, у надії знайти наступного Цукерберга, Пейджа або Джобса. Дедалі більше грошей стікалося в Кремнієву долину, щоб ідеї молодих технократів могли їх примножити. А лідери майбутніх єдинорогів вимагали від інвесторів повної свободи, не бажаючи вкладатися в графіки, дотримуватися планів і рахуватися з тими, хто допомагав їм піднятися.

Завдяки цим легким грошам у корпораціях з’явився культ засновника, коли людину обожнювали лише за те, що вона була генеральним директором. А лідер, зокрема Каланік, вимагав відданості, повної самовіддачі, коли люди працювали по 12 годин на день заради процвітання компанії. Він називав це супернакачаністю. І люди готові були до такого супернакачування: багато хто щиро вважав, що такі, як Каланік, оновлюють життя, роблять його кращим, простішим, логічнішим, зручнішим.

До певного часу світ був абсолютно зачарований цими обновлювачами життя, подібними до Цукерберга й Каланіка, але прийшов час, коли споживачі зняли рожеві окуляри. Тоді спливли історії про алгоритми Facebook і те, як вони поводяться з даними користувачів. Згодом придивилися і до Uber, і зрозуміли, що він не зовсім такий, яким здається. Але поки Uber підіймався в гору, супернакачаність була його найвищою цінністю. Каланік і сам вважав себе супернакачаним, і шукав цю якість в інших.

Підприємницькі якості проявилися в Каланіка в ранньому віці

Тревіс Каланік ще з дитинства виявляв бійцівський характер і завзятість. Його мати Бонні працювала рекламним агентом у газеті й звикла до постійних відмов, ставлячись до них філософськи. Що більше відмов, то швидше нарешті знайдеться клієнт. Цю спокійну завзятість Каланік успадкував від матері.

Його батько Дональд був суворим, але справедливим. Він любив будувати й майструвати, удвох із сином вони будували моделі, пристрої, змушуючи їх працювати, що справляло сильне враження на маленького Тревіса. Він рано полюбив усе впорядковувати, рахувати, оперувати цифрами та в школі мав високий бал із математики й точних наук. Він був спортивним, займався легкою атлетикою та веслуванням, але однокашники не любили його: для них він був надто розумним і начитаним, і йому часто діставалося від шкільних хуліганів. Але Тревіс рано навчився давати відсіч. Поступово він навчився і подобатися людям, вписуватися в суспільство — без цього вміння було неможливо щось продавати, а він, беручи участь у кількох учнівських проєктах, пов’язаних із продажами, полюбив це заняття і дуже добре з ним справлявся. Під час навчання в коледжі він, щоби трохи заробити, продавав ножі й робив це краще, ніж старі досвідчені співробітники, відвідуючи один будинок за іншим і відточуючи свій дар переконання.

Ще під час навчання в коледжі при Каліфорнійському університеті Каланік разом з однокурсниками Вінсом Б’юсомом і Майклом Тоддом долучилися до розробки проєкту файлообмінника під назвою Scour. Справа так їх захопила, що незабаром вони залишили коледж, щоб цілком присвятити себе їй. Тоді Каланік уперше зрозумів, як йому подобається ототожнювати себе з успішним проєктом і рости разом із ним. Спочатку справи йшли добре, знайшлися два інвестори, Рон Беркл і Майкл Овіц.