У тваринному світі є своя культура, яка передається через наслідування і навчання

Більшість людей упевнена, що культура властива тільки людському роду. Свого часу наша культура почалася з примітивних знарядь мисливців-збирачів, і в міру еволюції знаряддя та навички вдосконалювалися. Кожне покоління робить власний внесок у розвиток культури.

Біологічне різноманіття видів майже ніколи не розглядалося в культурному контексті. Вважалося, що воно діє на трьох основних рівнях: внутрішньовидове генетичне різноманіття, різноманіття між видами та різноманіття місць проживання (пустелі, ліси, луки тощо). Але у тваринному світі, як і в людському, є і культурне розмаїття. Культура не приходить разом із генами, не властива живим істотам від самого народження. Її вчаться і діляться, і вона дуже важлива для виживання.

Так, кашалотам необхідні складні навички. Вони видають особливі звуки, що нагадують клацання, — ехо-сигнали, які вловлюють на великих відстанях за допомогою сонара, і перемовляються з їхньою допомогою. Дитинча кашалота за допомогою матері та інших дорослих вчиться занурюватися на велику глибину, використовувати свій гідролокатор, щоб орієнтуватися в ній, правильно розпізнавати сигнали дорослих членів сім’ї, особливо виявлення загрози та переслідування. За допомогою дорослих дитинчата дізнаються, у яких течіях найбільше риби, куди треба плисти під час зміни пір року, як треба подорожувати. Найстарший член китової зграї завжди знає, куди треба плисти під час нестачі їжі.

У 2009 році в Східній Африці була сильна посуха, під час якої загинуло багато слонів. У слонових сім’ях, очолюваних літнім матріархом, виживаність була набагато вищою: верховна слониха була досить дорослою, щоби пам’ятати, де врятувалася її сім’я під час попередньої посухи, і приводила свою сім’ю до води в те ж саме місце, яке їй показали багато років тому.

У кенійському регіоні одна слоняча сім’я втратила 20 слонів, а інша — жодного. У благополучній сім’ї правили дві сорокарічні слонихи, Керрі та Кейра, які під час посухи попрямували в небезпечне місце заповідника, але, як виявилося, вони знали, що робили: там була вода. За 14 років у сім’ї Керрі та Кейри загинуло тільки одне слоненя.

І слони, і кашалоти користуються мудрістю предків, переймаючи досвід минулих поколінь. Вони вчаться в старших і знають, що робити під час небезпеки та голоду. Якби не було цих знань, вони загинули б. Ця спадкоємність знань і навичок, вважає автор, і є культура тваринного світу.

Культурні особливості утримують групу тварин разом, а також допомагають ідентифікувати чужих. Люди роблять це за допомогою уніформи, прапорів, мови. Кашалоти, кити, косатки та дельфіни можуть робити це за допомогою сонара, вони за звуком визначають своїх. Вони тепло їх вітають, на відміну від чужих, яких уникають. Слони, примати та інші види тварин знають, хто свій, а хто сторонній. Майже всі види птахів виганяють зі зграї непроханих гостей, навіть якщо вони одного виду. Коли одна вовча зграя б’ється з іншою, вони ніколи в запалі битви не нападуть на свого: їм чудово відомо, хто друг, а хто ворог, хоча вони не носять уніформу. Групова ідентичність — не тільки людське надбання.

У північно-західній частині Тихого океану живуть дві спільноти косаток. Одна від одної вони відрізняються лише вокальними діалектами. Зовні вони абсолютно ідентичні, харчуються однією і тією ж їжею — лососем, і генетично це один і той самий вид. Проте вони безпомилково розпізнають «чужинця» і відганяють його від зграї. Дві ці групи існують окремо й ніколи не спаровуються між собою, хоча й не ведуть воєн. Мавпи і птахи передають голосом сигнали тривоги, що позначають змію, яструба або кішку. Це ті самі слова для різних небезпек, що підказують одноплемінникам, що робити, — подивитися вгору, вниз або швидко забратися на дерево. Крім того, більшість тварин ідентифікує живих істот, включно з людьми, за голосами.

Вокальні діалекти китів сигналізують про групову ідентичність

У Тихому океані існують п’ять кланів кашалотів. Кожен клан спілкується своєю «мовою», тобто вокальним діалектом, і включає тисячі членів. Більшість членів клану — не близькі родичі, але вони активно спілкуються між собою, а от із членами іншого клану не спілкуються ніколи.

Коли кити подорожують, вони можуть зіткнутися із членами свого або чужого клану. Якщо вони випадково зустрілися і зрозуміли, що мають спільний діалект, вони спілкуватимуться, але якщо діалекти не збігаються, то і спілкування не відбудеться. Клан кита — як національна або племінна ідентичність у людини. Почуття ідентичності китових кланів ґрунтується на спільних традиціях, а традиції приходять через соціальне навчання. Старші вчать молодших, генетика й культура розвиваються одночасно.

Скрізь, де мешкають кити, дослідники спостерігають загальне явище: тяжіння всередині кланів і відштовхування між ними. Сама кланова ідентичність ґрунтується, зокрема, на відмінностях між своїми та чужими. У цьому вони схожі з людьми: кити відчувають себе як особистості серед інших особистостей, і водночас як частина групи.

Така культура китів: особлива групова поведінка і вокальна ідентичність. І напевно своя культура є в кожного дикого виду.

Просто людина до останнього часу абсолютно нею не цікавилася, бездумно винищуючи ці види один за одним.