У минулих епохах уявлення про любов було куди складнішим, ніж у наш час

Наше ставлення до любові змінювалося протягом століть. У Стародавньому світі любов була не такою, як у лицарську епоху. Звісно, є речі незмінні: запаморочлива закоханість, сильна пристрасть, ревнощі, туга нерозділених почуттів або тихий спокій довгострокових стосунків.

Сьогодні ми втратили знання про безліч різновидів любові, відомих ще древнім грекам. Через те, що ці знання втрачені, ми надмірно романтизуємо любов і шукаємо всі її різновиди в одній людині. Тим часом любов підлітка й любов літнього чоловіка, який досі закоханий у свою дружину, зовсім несхожі одна на одну. Стародавні греки розуміли цю різницю і виділяли 6 типів любові.

Перший різновид — ерос, сексуальна пристрасть. Це небезпечне почуття, здатне повністю заволодіти людиною, зробити її сліпою і глухою до всього, крім любові. Така любов, на думку стародавніх греків, була схожа на божевілля, але сьогодні саме вона чомусь вважається запорукою щасливого шлюбу.

У Стародавній Греції ерос часто заволодівав зрілими чоловіками, закоханими в хлопчиків-підлітків або в гетер, і жінками у віці, які відчували пристрасть до юнаків або власної статі. Багатьом і сьогодні знайома всепоглинальна пристрасть, що змушує забути про все, зокрема і про те, що насправді являє собою об’єкт такої любові. Іноді ерос живе й у шлюбі, іноді залишає гарні чуттєві спогади або, навпаки, гіркоту після роману, що яскраво спалахнув, але швидко згас.

Інший різновид любові — філія, яка перекладається як дружба. У ній немає сексуального підтексту. Вона може бути між батьками й дитиною, братами й сестрами, людьми, пов’язаними кровними узами. Буває філія у відносинах взаємної вигоди, як, наприклад, між діловими партнерами, політичними союзниками або колегами по роботі. Вона найчастіше триває не довше, ніж сам союз, і ґрунтується на взаємній користі. А найміцніша філія є між бойовими товаришами, які б’ються пліч-о-пліч і ризикують життям заради порятунку друга.

Третій тип любові — грайлива. Це прив’язаність через гру. Вона буває між дітьми або виникає під час флірту. Сьогодні здається, що флірт — це початкова стадія стосунків, які згодом обов’язково розвинуться в щось більш серйозне, один з аспектів залицяння. Ця думка народилася у Франції XVIII століття, коли в ходу були таємні листи коханців одне до одного, мова квітів у букетах, таємні побачення в затишному місці. Сьогодні філія проявляється на танцмайданчику, де незнайомі люди фліртують одне з одним, під час гри в пляшечку, коли компанія молоді обмінюється поцілунками. Така ігрова форма любові часто існує окремо від сексу й іноді робить його зайвим — досить і флірту. Вона задовольняє людську потребу в грі.

Четвертий вид любові називали в Стародавній Греції прагма. Це зріла любов, яке розвивається в багаторічному шлюбі. Воно пов’язане з взаємною терпимістю, необхідними компромісами та прийняттям одне одного. Це довгі міцні стосунки, на відміну від романтичної закоханості. І ми сьогодні могли б відродити їх і свідомо вчитися таким стосункам, з огляду на величезну кількість розлучень у світі.

Трансцендентна любов без жодних зобов’язань та очікувань заснована на людській солідарності й називається агапе. Ранні християни так описували любов Бога до людини. Так і люди мають ставитися одне до одного — «люби ближнього свого, як самого себе». Грецьке агапе перекладається латинською як карітас — милосердя. Це любов, що віддає, не вимагає нічого на заміну. Ідея такої любові, що зародилася в Стародавній Греції, відома й у буддизмі. Сьогодні ми цілком можемо проявити агапе щодо незнайомця в той чи інший спосіб.

Шостий вид любові — це філавтія, або любов до себе. У неї є дві форми. Одна — себелюбство, егоїзм, прагнення лише до особистих задоволень, грошей і почестей, не важливо, заслужені вони чи ні. Найкраща ілюстрація такої любові — міф про Нарциса, який закохався у своє відображення і загинув від голоду, не маючи сил відірватися від нього. Цей вид любові може бути спрямований тільки на себе, для іншої людини в ній немає місця.

Але є й інший вид філавтії, описаний ще Арістотелем. Людина любить себе, перебуває в мирі із собою, і здатна дати любов іншим людям. Людина, яка ненавидить себе, нездатна любити інших. Потрібно прагнути вдосконалювати себе, а не лити сльози над своїми недоліками та не засуджувати себе за них.

Сьогодні ми думаємо про романтичну любов як про щось природне, що є в реальності. Однак вона не більше ніж давній культурний міф, який був у ходу в різних народів. Усе почалося з аравійських пустель, де в основу романтичної любові було покладено ерос. В «Арабських ночах», збірці близькосхідних казок, відомих у Європі як «Тисяча та одна ніч», можна знайти чимало прикладів. Араби, які прийшли до Іспанії та заснували Андалусію, залишили літературні твори, що описують подробиці пристрасного сексу, шалену романтичну закоханість і мистецтво поцілунків у губи, яких середньовічна Європа майже не знала. Згодом арабський романтичний вплив проник у поезію трубадурів, породивши цілий напрям куртуазної любові, у якому любов перетворювалася на ідеал життя, за кохану можна було померти, а ерос зливався з агапе. Недосяжність посилювала пристрасть та еротизм, що можна бачити на прикладі «Трістана та Ізольди» та «Ромео та Джульєтти». Сьогодні така пристрасть теж широко поширена, коли люди закохуються в тих, хто набагато молодший, перебуває в недосяжному становищі або одружений. Заборони посилюють бажання.

Усі ці види любові спрямовані на різних людей, а не на одного. Але сучасні люди шукають партнера, який не тільки задовольнить сексуальні бажання, а і здатний на глибоку дружбу — філію, грайливу любов, подружню прагму й жертовну агапе, і водночас буде любити й поважати себе. Але це безпідставні очікування, оскільки одна людина просто не може втілити в собі це все. Таке можливе лише в романах чи кіно. Саме в цьому фантастичному погляді на всеосяжну любов, на яку здатна одна людина, і криється причина більшості розлучень, коли партнер не відповідає непомірно завищеним очікуванням. Потрібно вивчити різні форми любові, подібно до стародавніх греків, добре розуміти, чим одна відрізняється від іншої, і діяти відповідно до цього знання.

Кожна культура та епоха має власні уявлення про те, якою має бути сім’я

Сімейним цінностям присвячені стародавні міфи та античні поеми, середньовічні саги, романи та кіноепопеї. Сімейне життя має свої проблеми: це можуть бути байдужі батьки, конфлікт поколінь, проблеми між братами чи сестрами та багато іншого.

Важлива частина сімейного життя — уявлення про розподіл обов’язків. У сучасному суспільстві, не тільки західному, поширене уявлення про те, що жінка має виховувати дітей і займатися домашніми справами, а чоловік — заробляти гроші для сім’ї. Багатьом здається, що так було й так буде завжди. Однак вони помиляються.

Члени сучасної родини мало розмовляють одне з одним. Батьки майже не спілкуються з дітьми-підлітками, та й самі вони більше часу проводять за спільним переглядом телевізора, ніж розмовляючи один з одним. І відсутність спілкування, і практичне зникнення батька з процесу виховання дитини призводять до роз’єднаності в родині. І тому корисно буде дізнатися, що так було далеко не завжди й не скрізь.

Сьогодні жінка часто працює нарівні із чоловіком, але домашні обов’язки й виховання дітей, як і раніше, її робота. Батько може іноді посидіти з дитиною пів години або відвідати школу, але загалом він не займається вихованням і дитячими проблемами. Причина цього ще й у невпевненості в собі, страхом зробити щось не так, особливо в молодих батьків. Але історія сім’ї в різних народів допоможе сучасним батькам переосмислити їхню роль.

Так, у джунглях Конго мешкає плем’я пігмеїв ака, у якому просто зразкові батьки. Вони або не спускають маленьких дітей із рук, або постійно перебувають поблизу. Жінки теж доглядають за дітьми, але батьки поділяють їхні обов’язки. Вони купають дітей, витирають їм сідниці, заколисують і воркують із ними, так само як жінки. Батьки носять їх на руках, поки матері зайняті іншою роботою. Чоловіки часто збираються разом, щоб розпити трохи пальмового вина, і завжди беруть із собою дітей.

Таке тісне спілкування дуже зміцнює зв’язок між батьком і дитиною.

У полюванні іноді бере участь усе плем’я, включно з дітьми, і тоді чоловіки, переслідуючи дичину, переносять дітей на великі відстані.