1

Є сфери, де потрібен багатий досвід в одній галузі, а є такі, де найкраще працює абстрактне мислення та досвід у різних дисциплінах

Епштейн розповідає про сімейство Полгар, що дало світу геніальних шахісток Сьюзен, Софію та Юдіт Полгар, міжнародних гросмейстерів та неодноразових чемпіонок світу, що увійшли до книги рекордів Гіннесса. Їхнім батьком був угорський педагог Ласло Полгар, який мав власну теорію виховання дітей. Він вважав, що чим раніше розпочнеться навчання, тим більших висот можна досягти.

З трьох років він навчав старшу дочку, Сьюзен, грати в шахи, почавши з шашок. Дуже швидко вона зрозуміла суть гри. У чотири роки батько привів її до шахового клубу в Будапешті та запропонував дорослим чоловікам зіграти з нею в шахи. Першого противника вона обіграла, і він від сорому вибіг із клубу.

У шість років вона вже читала та писала, виявляла великі здібності до математики. Батьки досягли дозволу навчати доньку вдома, як і двох її молодших сестер. Усі три стали знаменитими гросмейстерами, молодша, Юдіт, виграла в Гаррі Каспарова та багатьох інших знаменитих суперників. Усе це дало Ласло підстави припустити, що чим раніше розпочнеться навчання дитини, тим більше її талантів можна розкрити та розвинути. Не має значення, чому її навчати, замість шахів може бути будь-яке вміння. Здавалося б, історія Тайгера Вудса це підтверджує. Але чи це так насправді?

Майстерність шахіста грунтується на вмінні розпізнавати безліч патернів. Гаррі Каспаров говорив, що ухвалює рішення на підставі шаблонів гри, які вже бачив раніше. Рішення приймається швидко та інстинктивно у перші секунди. Так само приймають рішення командири пожежників: на основі багатого досвіду та швидкого розпізнавання зразків поведінки вогню та часу, коли палаюча будівля має обрушитися.

Нобелівський лауреат Деніел Канеман вивчав прийняття рішень на основі евристичної та упередженої моделі людського судження. Він вивчав багато поглядів висококваліфікованих експертів і дійшов висновку, що їхній досвід часто не допомагає їм, він надає впевненості, але не вміння. Виявилося, що досвід не створює навичок у широкому діапазоні реальних сценаріїв, якщо патерни не повторюються чітко, як у шахах, гольфі чи пожежогасінні.

Дослідження Канемана та його колег показали, що вузький досвід та використання патернів допомагали шахістам, пожежникам та гравцям у покер. Але були марними в передбаченні фінансових чи політичних тенденцій, поведінки співробітників чи пацієнтів. Середовище, у якому інстинктивне розпізнавання патернів спрацьовувало, психологи назвали добрим середовищем навчання. Шаблони повторюються, зворотний зв’язок дуже швидкий, як у шахах або гольфі. М’яч чи фігура переміщаються в певних межах за певними правилами. Гравець спостерігає за польотом м’яча або рухом фігури, і якщо щось пішло не так, намагається виправити помилку, відпрацьовуючи прийом знову і знову протягом багатьох років. Це практика, що повторюється, ті самі 10 тисяч годин навчання, для яких необхідні ранній початок і вузька спеціалізація. Учень підвищує навичку через повторення та прагнення зробити краще.

Але є і зле середовище навчання. У ньому правила гри незрозумілі або неповні, шаблони можуть бути, а можуть і не бути або бути неочевидними, зворотний зв’язок затримується або недостатньо точний. У злому середовищі навчання схильність покладатися на знайомі шаблони може мати погані наслідки. Досвідчені пожежники можуть ухвалити неправильне рішення, якщо стикаються з вогнем у незнайомій структурі. Якщо покладатися лише на патерни, це призводить до негнучкості, до стандартних рішень, які в злому середовищі часто виявляються неправильними.

У порівнянні з гольфом у тенісі мало знайомих патернів, гравці мусять заново пристосовуватися до суперників, поверхонь, товаришів з команди, якщо йдеться про парний розряд. Ще зліше середовище — лікарня швидкої допомоги, де рішення має бути швидким і точним, а зрозуміти, що відбувається з пацієнтом, складно. Тому лікарі та медсестри щоразу вчаться заново, навіть якщо уроки суперечать раніше отриманому досвіду.

2

Чим ширше навчання, тим краще учні застосовують свої знання щодо незнайомого предмета

Коли учень вивчає різні предмети, а не зосереджується на чомусь одному, це дає йому змогу створювати більше абстрактних моделей, які застосовуються й до інших предметів, ще не знайомих. У цьому, на думку автора, і є суть творчості. Таке широке навчання практикувалося з давніх-давен. Так, у Венеції були відомі музиканти, вихованки притулку де ла П’єта, який навчав їх різних предметів: читання, письма, нотної грамоти, іноземним мовам. Притулок був створений для підкидьків, дітей, яких матері залишали під опікою церкви. Хлопчиків навчали ремесел, дівчаток — грі на музичних інструментах, співу, малювання, рукоділля, математики та мов. Їхніми матерями були венеціанські повії, які залишали дітей у бебі-боксі XVII століття — ящику, вбудованому зовні притулку.

XVII століття було епохою бароко, зокрема й в музиці. Композитори писали складні твори, призначені віртуозним солістам у супроводі оркестру. Антоніо Вівальді теж робив ставку на солістів, причому в оркестрі з великою кількістю інструментів. Його помічницями в цьому були венеціанські вихованки притулку де ла П’єта, яких часто називали філії дель коро — дочки хору. Вони грали практично на всіх інструментах, і кожна вивчила гру на трьох-п’ятьох, періодично їх змінюючи. Цими жінками захоплювалася вся Європа. Вони насолоджували слух дворян та монархів, проте дівчата не показувалися на публіці — у багатьох були вроджені потворності та хвороби, передані в спадок матерями-повіями. Дочки хору співали, грали на скрипках, фаготах, органі, гобоях, віолончелях.

Притулки керувалися радою заможних та шанованих громадян Венеції. То були автономні навчальні заклади, де вихованці працювали, і кожен отримував гроші за свою роботу. Дівчаткам відкладали на посаг, на випадок, якщо хтось вийде заміж, але багато хто залишався в притулках назавжди. Вони грали та співали під час урочистостей або, навпаки, лиха на зразок чуми, щоби підтримати дух городян, збирали пожертвування для церкви, даючи в ній концерти для парафіян. За шість років Вівальді написав для музикантів-де-ла-П’єта 140 концертів. Водночас навчання дівчаток не обмежувалося лише музикою. Знаменита скрипалька Ганна Марія була ще і вчителькою, і переписницею, і крім скрипки, грала на багатьох інших інструментах, як і решта вихованок.