1

Самопізнання тісно пов’язане з розумінням нашого дитинства

Коли ми погано знаємо свою власну особистість, відповідно погано розуміємо, що нами рухає, звідки беруться наші почуття та бажання, як задовольнити наші амбіції, щоб вони не перетворилися на заздрість та гіркоту. Ми страждаємо від негативних емоцій, що нахлинули, але поняття не маємо, звідки вони взялися.

Досліджуючи себе, ми краще розуміємо пастки, які нам підлаштовує власний мозок, вірніше оцінюємо ситуації та почуття, які він викликає. Критичну оцінку власних розумових процесів де Боттон називає емоційним скептицизмом. Уперше саме давньогрецькі філософи-скептики помітили, наскільки ненадійний розум людини, скільки в ньому когнітивних проблем та сліпих зон. Він постійно вводить нас в оману.

Емоційна зрілість приходить не лише з розумінням, що наш розум недосконалий. Зріла людина приймає той факт, що на всіх людей впливає їхнє минуле, починаючи з раннього дитинства.

Дитина, на відміну від дитинчат інших живих істот, занадто довго залишається безпорадною і залежною від батьків або інших дорослих. Якщо новонароджене лоша встає вже через пів години після народження, то дитина до 18 років більшу частину життя проводить поряд із батьками. Мине рік, перш ніж вона скаже перші слова і зробить перші кроки. Майже 20 років вона чекає вступу в доросле життя, а до того перебуває під владою дому та батьків. І цей вплив зберігається в нас усе життя.

Вплив батьків може породити дисбаланс у дорослому житті. Якщо батько або мати навіюють дитині, що в її роки вони були набагато розумнішими, у дитини може з’явитися відраза до навчання. Якщо один із батьків відчуває огиду до свого тіла, дитину лякатиме фізична близькість. Якщо дитина росте в бідності або вдома часто переживають вголос про нестачу грошей, ставши дорослою, вона постійно перебільшуватиме свої матеріальні досягнення і надаватиме величезного значення соціальному статусу.

Дитячі емоційні рани наводять на такі узагальнення, які, як правило, не стосуються реальності. Коли дитину б’ють або кривдять батьки, вона вважає, що так і має бути: напевно, вона надто безглузда, гидка й недостойна уваги.

Діти не можуть пояснити причину того, що відбувається. Вони не розуміють контексту драми, яка в них перед очима: батько вдарив матір чи матір принизила батька, який втратив роботу. Діти починають думати, що домашнє насилля — це норма, що чоловік/дружина або друг будь-якої миті може відвернутися, і поводяться відповідно в дорослому житті.

Емоційно здорове дитинство, за де Боттоном, виглядає приблизно так. Батьки щиро служать своїм дітям. Вони на якийсь час забувають про свої власні потреби та повністю зосереджуються на дитячих. Вони здогадуються про бажання і страхи дитини, коли вона ще не вміє говорити, заспокоюють її та втішають. За це вони не просять ні співчуття, ні подяки. Люблячі та дбайливі батьки допомагають дитині підготуватися до дорослого життя, щоб їй легше було прийняти його турботи та неприємності. Батьки та вихователі вчасно знаходять підбадьорливі слова, виявляють розуміння, навіть коли дитина поводиться погано. Вони м’яко вказують на її недоліки. Так дитина вчиться подобатися собі та визнавати свої слабкості.

Відносини дитини з вихователем в емоційно здоровому дитинстві довгострокові та послідовні. Колись вона постарається побудувати такі ж відносини зі своїм чоловіком/дружиною чи партнером, й обере на цю роль добру й турботливу ​​людину. Вона знатиме, що її близькі, як і вона сама, заслуговують любові.

Усі діти іноді бунтують. В емоційно-здоровому дитинстві дорослі дають змогу їм це робити, пам’ятаючи, що самі були такими колись. Це не означає безумовне схвалення — якщо справа заходить надто далеко, можна і треба давати відсіч. Але коли настане час підкорятися вимогам суспільства, дитина знатиме, коли їй варто скоритися, а коли вона може сказати «ні», обравши золоту середину між рабською покірністю та саморуйнівним бунтом.

Батьки не змагаються з дитиною і не заздрять її досягненням — вони пишаються ними. У той самий час вони не нав’язують дитині свої ідеали та прагнення, розуміючи, що в дитини може бути свій життєвий сценарій. Вони не намагаються зміцнити за допомогою дітей хитку впевненість у собі та не демонструють перед іншими людьми щасливих батьків обдарованого чада.

Батьки підтримують дитину, але не вчать її дивитися на світ крізь рожеві окуляри. Дитина розуміє, що плани можуть руйнуватися, але це не кінець світу — треба вигадати нові. Якщо щось зламалося, це можна виправити. Так формуються стійкість та життєстійкість, дитина вчиться не впадати в паніку.

2

Для визначення емоційного здоров’я існують особливі маркери

Ці маркери допомагають визначити, наскільки негармонійним було дитинство людини, і в якому напрямку потрібно працювати над собою.

Один із цих маркерів — самолюбство. Він визначає, наскільки ми живемо в мирі із собою і чи здатні завжди залишатися в цьому стані.

Другий маркер — відвертість та щирість, особливо перед собою. Щира людина впускає у свідомість будь-які тривожні факти та ідеї, щоби прийняти їх та вивчити. Емоційно здорова людина може дивитися на себе неупереджено, навіть якщо їй це не дуже подобається. Вона не наполягає на своїй безгрішності, розсудливості та нормальності та націлена вивчати свої темні сторони.

Щира людина витягує з критики уроки, а не сприймає її як приниження чи атаку. Іноді цінні уроки болючі, але ми маємо їх приймати.

Наступний маркер — спілкування. Ми маємо спілкуватися з іншими без гніву та пристрасті, формулювати свої образи та розчарування простими словами, щоб інші могли нас зрозуміти без особливих зусиль. Не варто вихлюпувати на людей лють і біль, це ні до чого не призведе. Коли людина нас не розуміє, вона не навмисне це робить. Можливо, вона чимось мимоволі зачепила вас — спокійно поясніть їй і вона зрозуміє.

Ще один маркер — довіра. Вона постійно піддається випробуванням, коли ми отримуємо черговий виклик у вигляді своїх любовних невдач, фінансових проблем, бюрократичної тяганини, свавілля з боку начальства, переїзду в іншу країну тощо. Перед нами постійно постає питання, чи приймуть нас у новому середовищі, у незнайомому суспільстві, чи правильно нас розуміють, чи не образили ми когось невдалим словом або жестом. Чи варто з головою занурюватися у свою закоханість, чи почекати, коли почуття будуть перевірені часом? На багато із цих запитань важко відповісти однозначно. Але, коли ми ставимо їх собі, починаємо розуміти, де знаходяться наші душевні рани, отримані в емоційно нездоровому дитинстві.

Не всі рани можна залікувати самостійно, не звертаючись за допомогою до психотерапевта.

На нього не потрібно справляти хороше враження або доводити йому своє душевне здоров’я. Психотерапевтам відомі всі можливі травми та нещастя. Вони знають, що все це йде з дитинства, що всередині кожного дорослого сидить нещасна дитина, збентежена, зла і скривджена. Вона хоче, щоб її почули та допомогли їй.