1

Дитячий досвід батьків впливає на те, як вони виховують своїх дітей, емоційні травми можуть передаватися через покоління

Усім батькам відомо, що дитина потребує любові, турботи, розуміння, безпеки. Іноді передати їх дитині заважають об’єктивні чинники, такі як хвороба, але часто головна перешкода — попередній нещасливий досвід, емоційні проблеми, невпевненість, нереалістичні очікування. Багато матерів помічають, що коли вони розмовляють із дітьми, ніби чують у своїй голові слова та голос власної матері. Найчастіше це слова критики, щось образливе й неприємне, пов’язане з негативним досвідом минулого.

Ми не можемо проявити батьківську любов повною мірою, поки не розберемося зі своїми дитячими травмами: поганим ставленням батьків, нереалізованими мріями, невирішеними конфліктами, образами, несправедливою критикою. Дитина стає тригером для запуску давно забутих почуттів, що заважають проявляти любов.

Дорослі можуть свідомо відмовитися передавати цей негативний досвід своїм дітям. Для початку його варто пильно розглянути, проаналізувати, зрозуміти, що він із себе представляє. Добре, якщо вас поважали як особистість, якщо ви отримували безумовну любов і вам вистачало уваги. Але часто ми прагнемо втекти від спогадів, бо вони завдають болю. Стратегія втечі не працює — спогади стають нав’язливими й переслідують нас. Щоб не передавати їх дитині, потрібно проаналізувати свій минулий досвід, як би важко це не було.

Те, як батьки ставляться до дитини, може не мати стосунку до самої дитини, а бути пов’язаним із нещасливим дитячим досвідом дорослого. Коли ми кричимо на дітей, причина може бути не в них, а в тому, що наші власні батьки щось забороняли нам, ображали, не приділяли уваги. Дитина лише випадково нагадує про ці болючі спогади. Так, коли дитина просить допомоги, батьки можуть зірватися і сказати, що вона вже достатньо доросла, щоб усе зробити самостійно. Часто за словами роздратування ховається не об’єктивне оцінювання ситуації, а спогади про те, як із нами поводилися наші батьки. Такі батьківські реакції не мають стосунку до того, що відбувається в сьогоденні, а запускаються минулим досвідом.

Відстежуйте, коли ви надмірно гостро реагуєте на дії та слова дитини. Така реакція сигналізує про те, що у своєму дитинстві ви самі не могли впоратися з подібною ситуацією і вона викликала у вас сильні та негативні емоції. Ви можете соромити дитину за те, що вона чогось боїться, не бачачи, що ваші слова відображають не теперішнє, а ваш минулий досвід, коли ви самі не знаходили підтримки батьків у складних ситуаціях. Коли поведінка дитини здається батькам схожою на їхню власну в дитинстві, яку критикували їхні батьки, тоді вони реагують так, як реагували їхні батьки. У такі моменти дорослі часто роблять вибір не на користь аналізу власних почуттів, а на користь того, що легше. Вони зриваються, кричать на дитину, принижують її. Так через покоління передаються емоційні реакції та травми. Перрі зауважує, що діти можуть пробудити в нас найгірше. Визнавати це неприємно, але що раніше ви це зробите, то краще помічатимете, що перекладаєте свої неприємні почуття з минулого на сьогодення вашої дитини.

Якщо ви згадаєте себе і свої почуття у віці вашої дитини, то будете здатні проявляти більше емпатії щодо неї. Ви зможете побачити, що ваше роздратування часто викликане не поведінкою вашої дитини, а травмами й образами, отриманими вами в дитинстві, вашими власними сумом, заздрістю, злістю.

Вчіться робити паузу між стимулом і реакцією. Якщо відчуваєте роздратування, дайте собі час заспокоїтися, не зривайтеся на дитині тільки тому, що вона нагадала вам про щось із минулого.

2

За розладом може настати відновлення

Розлад — моменти нерозуміння, суперечок і сварок. Вони природна частина стосунків. У нормальних стосунках за розладом настає відновлення, яке означає роботу над своїми реакціями. Ми усвідомлюємо, що їх запускає, і змінюємо руйнівну реакцію на більш прийнятну. Навіть якщо батьки вчинили щодо дитини те, про що шкодують, відновлення можливе, якщо батьки пояснять, у чому були неправі. Напевно дитина сприйме це з полегшенням. Визнання власної неправоти зовсім не зруйнує образ хороших батьків. Дітям потрібно, щоб ми були справжніми, а не ідеальними.

Діти пробуджують у батьках емоції, які ті пережили в тому ж віці. Небажання зустрічатися із цими почуттями може проявлятися й  у тому, що батьки часто покидають або ж емоційно усуваються від дітей у тому віці, коли їхній власний батько їх покинув.

Поки ми не зрозуміли власні почуття, ми передаємо їх своїй дитині, навіть якщо хочемо передати лише найкраще. Відкидання може проявлятися в небажанні гратися, у неуважності до того, що важливо для дитини, в ігноруванні та зневазі. Навіть саме прийняття власних негативних емоцій і розуміння, що вони періодично виникатимуть, допоможе вам спокійніше реагувати в стосунках із дитиною.

Передача минулого негативного досвіду не обов’язково проявляється у вигляді крику чи роздратування.

Якщо вас у дитинстві ігнорували, то в дорослому віці ви передаєте це відторгнення дитині.