Люди бояться невизначеності більше, ніж болю

Бертран Рассел якось зауважив, що людям насправді потрібні не знання, а визначеність. Це прозріння знаходить експериментальне підтвердження. У дослідженні, проведеному в Університетському коледжі Лондона, учасники грали у відеогру: потрібно було перевертати каміння, під яким іноді траплялися змії. Коли під каменем опинялася змія, учасники отримували удар струмом. Коли можна було вирахувати, чи опиниться змія під каменем, рівень стресу учасників знижувався, а коли удари були випадковими, рівень стресу зростав. Дивно, але якщо ударів не можна було уникнути, але вони слідували зрозумілій учасникам послідовності, рівень стресу знижувався так само як і за відсутності ймовірності отримати удар струмом.

Ця перевага визначеності поширюється не тільки на фізичні відчуття, а й на психологічний стрес. Так, люди швидше віддадуть перевагу начальнику, який постійно поводиться несправедливо, тому, хто несправедливий час від часу. Мінливість у поводженні спричиняє сильніший стрес, ніж послідовні моделі.

У переваги визначеності є еволюційна основа. Наш мозок добре пристосований до виявлення закономірностей — це механізм, що дістався нам від мисливців-збирачів. Уміння передбачати загрози було вкрай важливим для виживання. Коли ми стикаємося з невизначеністю, наш мозок переходить у пильний стан, спричиняючи реакцію стресу. Невизначеність активує симпатичну нервову систему, готуючи нас до дій. А розв’язання невизначеності активує парасимпатичну нервову систему, викликаючи задоволення завдяки викиду дофаміну і знижуючи тривогу.

Зіткнувшись із невизначеністю, люди, як правило, демонструють кілька типових моделей поведінки.

Перша — когнітивне закриття. Ми прагнемо отримати негайне пояснення, яке відповідає нашому світогляду. Так ми приймаємо на віру спрощені пояснення, навіть якщо факти їм суперечать.

Друга — ми стаємо інформаційними наркоманами. Невизначеність може спонукати нас до компульсивного пошуку додаткової інформації, підживлюваного дофаміновим викидом, пов’язаним із набуттям знань. Хоча іноді це сприяє прийняттю більш обґрунтованих рішень, найчастіше компульсивний збір інформації не допомагає знизити невизначеність.

Третя модель — ми занадто покладаємося на прогнози експертів. Коли люди стикаються з невизначеністю, вони звертаються до експертів за прогнозами, сподіваючись набути почуття впевненості та контролю. Однак прогнози експертів занадто часто виявляються ненадійними.

Четверта модель — прагнення до групової належності. У періоди невизначеності люди шукають розради, об’єднуючись у групи, які поділяють їхні переконання та цінності. Це допомагає знизити невпевненість, але позбавляє об’єктивності.

Зіткнення з невизначеністю спричиняє неприємні емоції, під впливом яких ми схильні поводитися ірраціонально. Інвестиції — сфера, у якій із невизначеністю доводиться стикатися постійно, тому інвестору важливо не піддаватися імпульсам і не шукати негайного полегшення. Психотерапевти радять пацієнтам, які перебувають під владою неприємних емоцій, уникати прийняття серйозних рішень. Це допомагає виробити терпимість до невизначеності. Визнайте і прийміть невизначеність, спостерігайте за своїми емоціями, не реагуючи на них. Навичка спокійного ставлення до невизначеності може бути особливо корисною в умовах нестабільності ринків, побоювань за здоров’я або стресових ситуацій на роботі. Інша корисна порада — зосередитися на тому, що ви можете контролювати. Страх часто виникає через те, що бракує контролю. Зосередившись на тому, що ви можете контролювати, ви зможете знизити рівень стресу. В інвестуванні ви не можете контролювати коливання ринку, але можете контролювати свої реакції та стратегії.

Прагнення знайти причини того, що відбувається, часто призводить до хибних висновків

Нелюбов’ю до невизначеності пояснюється привабливість теорій змови. Віра в них дає відчуття контролю і послідовності в непередбачуваному світі. Повірити в таємні могутні сили, що контролюють події легше, ніж прийняти випадковість. Однак схильність робити хибні висновки про причини подій характерна не тільки для прихильників теорій змови. У 1920–1930-х роках професор Гарварду Елтон Мейо проводив експерименти на фабриці Hawthorne Works, щоб з’ясувати, чи підвищать зміни в умовах праці продуктивність. Ці зміни мали в собі більш яскраве освітлення, зміну часу перерв, регулювання вологості та наведення порядку на робочих місцях. Продуктивність дійсно підвищувалася після кожної зміни. Але дивно, що найвищих показників вона досягала, коли відновлювалися колишні умови. Це явище, що отримало назву ефект Хоторна, свідчить не тільки про те, що підвищити продуктивність праці може сам факт спостереження, а і про необхідність уникати передчасних висновків про причинно-наслідковий зв’язок.

Зрозуміти, у чому причина події, складно через наявність безлічі кореляцій між не пов’язаними одна з одною тенденціями. Наприклад, прибутковість S&P 500 корелює з виробництвом вершкового масла в Бангладеш. Корелюючі чинники можуть мати спільну причину. Так, хоча велика домашня бібліотека корелює з вищою успішністю дітей, це свідчить не про те, що сама наявність книг призводить до успіхів у навчанні, а про те, що освічені батьки створюють відповідні для навчання умови.

Щоб визначити причинно-наслідковий зв’язок і не бути обдуреним кореляцією, у медичних дослідженнях використовують рандомізовані клінічні випробування, але такі методи важко застосовувати в інвестуванні та у сферах, де залучено безліч змінних. Тому важливо утримуватися від спрощених інтерпретацій.

Ставте під сумнів причинно-наслідкові зв’язки. Події відбуваються під впливом безлічі чинників, що ускладнює виявлення причини.