Уявлення про мозок як про «чистий аркуш» помилкове. Навіть у дуже ранньому віці діти здатні формувати складні абстрактні уявлення

Якщо ви вивчали іноземну мову в зрілому віці, то знаєте, скільки зусиль для цього потрібно. Однак діти легко опановують найскладніші мови з усіма тонкощами граматики та синтаксису в дуже ранньому віці. Як їм це вдається?

Довгий час була загальноприйнятою ідея про те, що мозок новонародженого — tabula rasa, чистий аркуш, на якому можна записати все, що завгодно. Вважалося, що людина стає собою під впливом навколишнього середовища, що діти починають розуміти абстрактні поняття тільки після того, як засвоять і запам’ятають назви для них. Передбачалося, що в дитинстві людина набуває чуттєвого досвіду, потім опановує мову й завдяки цьому набуває здатності засвоювати складні абстракції та тонкощі, розрізняти відтінки почуттів. Здається, що така теорія узгоджується з нашим інтуїтивним розумінням того, як розвивається людина, але вона помилкова. Мозок немовляти — не чистий аркуш, він уже має здатність створювати поняття і вловлювати нюанси.

Це продемонстрував експеримент Ендрю Мельцова. У повній темряві немовлятам давали або гладку пипку, або шорстку, а потім при світлі показували обидві пипки. Кожне немовля довше дивилося саме на ту пипку, яку воно смоктало в темряві, що свідчило про те, що воно її впізнає. Отже, немовлята співвідносили тактильне сприйняття пипки із зоровим, знаходили відповідності між ними, мали абстрактне уявлення про предмет.

Мозок людини може встановлювати й незвичайні випадкові асоціації. Так, коли людям показують дві картинки з двома силуетами — один схожий на хмару із заокругленими кутами, а інший — на зірочку з гострими, — і просять сказати, кого звати Буба, а кого — Кікі, то переважна більшість відповідає, що силует із заокругленими кутами — Буба, а з гострими — Кікі. Так само люди можуть встановлювати асоціації між звуками та смаками. Кислий смак часто асоціюється з високими тонами, солодкий здається гармонійним і повільним, солоний — уривчастим.

Інший експеримент показав, що немовлята вже мають уявлення про числа. Спочатку їм показували серії картинок, у кожній по чотири зображення, а потім з’являлася «картинка-порушниця», у якій була інша кількість зображень. Немовлята демонстрували здивування і довше затримували погляд на картинці, що порушувала числовий ряд. Така реакція спостерігалася і під час слухового сприйняття, коли після серії з трьох гудків звучали чотири або два гудки.

Безліч подібних експериментів показує, що немовлята вже володіють вродженим розумінням не тільки мови й математики, а й основ моральності, наукового й соціального мислення.

Різні здібності людини розвиваються з різною швидкістю

Знаменитий швейцарський психолог Жан Піаже провів експеримент за участю десятимісячних немовлят. Дитину саджали за стіл, по краях якого лежали дві серветки. Потім їй показували предмет і накривали його однією із серветок. Дитина швидко знаходила цей предмет, що свідчило про те, що вона розуміє, що предмет нікуди не зникає, тобто сприймає концепцію «сталості об’єкта». Потім експеримент модифікували: дитині показували предмет, накривали його першою серветкою, а потім одразу перекладали предмет під другу серветку. Реакція переважної більшості дітей здавалася дивною: вони підіймали першу серветку, хоча мали бачити, що предмет переклали під другу. Жан Піаже вирішив, що причина такої реакції в тому, що в десятимісячному віці діти ще не до кінця розуміють абстрактну ідею сталості об’єкта. Але подальші дослідження поставили цей висновок під сумнів. Спостереження за напрямком погляду немовлят показали, що насправді вони розуміли, куди перемістився об’єкт. Чого вони не могли зробити, то це скасувати початковий імпульс, що змушував підняти першу серветку. Через нерозвиненість певних зон мозку вони поки що не могли утриматися від імпульсу виконати перше прийняте рішення. Для дорослої людини зміна подібного рішення не становить жодних труднощів, але немовлята поки що нездатні на це, оскільки в них достатньою мірою не розвинена виконавча система, що міститься у фронтальній корі та відповідає за контроль над імпульсами, за спрямуванням уваги, плануванням, розв’язанням конфліктів.

Якщо ви візьметеся за гаряче горнятко, то ваша виконавча система загальмує імпульс — ви не кинете горнятко на підлогу, поки не знайдете підхожу поверхню, на яку його можна буде поставити. Що сильніше розвинена виконавча система, то краща здатність людини контролювати свої імпульси.