Підходьте до роботи з почуттям гри

Гра — це наш перший «енергетик». Життя пов’язане зі стресом, але гра робить його веселим. Якщо ми зможемо додати дух гри в наше життя, ми почуватимемося краще й робитимемо більше.

Автор розповідає історію відомого фізика Річарда Фейнмана, із життя якого після смерті його дружини Арлін пішла радість. Фейнман втратив цікавість  до своїх досліджень. Ідеї, які надихали його під час навчання в докторантурі, почали здаватися нудними, а викладання перетворилося на рутину. Замість досліджень він ходив до бібліотеки та читав «Арабські ночі». До кінця 1940-х років Фейнман примирився з новою особистістю: професор фізики, який не займався фізикою. Це тривало доти, доки в університетському кафетерії Фейнман не побачив, як один зі студентів підкидав у повітря тарілку. Фейнман помітив, що коли тарілка перебувала в повітрі, вона погойдувалася, але логотип на ній коливався швидше, ніж сама тарілка. Він зрозумів, що, хоча він втратив цікавість до формальних досліджень, його приваблювала експериментальна фізика. Його цікавила гра з фізикою, задоволення від неї, а не її значущість для науки. Що більше Фейнман занурювався у вивчення коливних пластин, то більш захопливими вони йому здавалися. Незабаром він задумався про те, чи не схожий рух обертової пластини на коливання електронів в атомі. Цікавість Фейнмана до обертання пластин згодом принесла йому Нобелівську премію з фізики.

Фейнман не самотній. Інші лауреати Нобелівської премії також приписували свої досягнення грі. Александр Флемінг, учений, який відкрив пеніцилін, описав свою роботу як «гру з мікробами». Дедалі більше досліджень підтверджує, що саме гра — ключ до справжньої продуктивності та творчих проривів. Вона відновлює стомлену людину фізично і психічно.

У дитинстві ми завжди готові до гри, але з віком дух пригод вивітрюється, життя перетворюється на рутину. Не варто вважати гру та пригоди чимось неважливим, це головні інгредієнти щастя. Навіть такі невеликі зміни, як відвідування нових місць, призводять до розблокування позитивних емоцій.

Як додати в життя більше гри? Є кілька способів.

Перший — обрати свого ігрового персонажа. У грі ми приміряємо ролі або образи, персонажі виражають різні аспекти нашої особистості. Клінічний психолог Стюарт Браун більшу частину своєї кар’єри присвятив вивченню психології гри. Він виявив, що більшість людей схильні до одного або двох типів ігрових персонажів. Знайшовши ті, що викликають у вас найбільший відгук, можна розкріпачити свою «ігрову особистість». Браун виділив вісім типів ігрових особистостей.

«Колекціонер» любить збирати й організовувати, йому подобаються такі заняття, як пошук рідкісних рослин, вивчення архівів.

«Суперник» любить змагання, він отримує задоволення від того, що старається щосили та перемагає.

«Дослідник» любить подорожувати, відкриваючи для себе нові місця і речі.

«Творець» знаходить радість у створенні нового, може годинами малювати, писати, складати музику, займатися садівництвом.

«Оповідач» має активну уяву і використовує свою фантазію, щоб розважати інших.

«Джокер» прагне розсмішити людей і любить влаштовувати розіграші.

«Режисер» любить планувати, організовувати та вести за собою інших.

«Кінестет» знаходить задоволення у фізичних вправах, таких як акробатика, гімнастика і вільний біг.

Подумайте, з ким із цих персонажів ви себе ототожнюєте, і спробуйте підійти до своєї роботи так, ніби ви і є цей персонаж. Наприклад, «творець» може перетворити нудну електронну таблицю на красиву інфографіку.

Ще один спосіб додати гру в життя — підстьобнути цікавість. Інформація, що викликає цікавість, краще запам’ятовується, у мозку виділяється дофамін — один із гормонів гарного настрою. Щоби підстьобнути цікавість, шукайте «побічні завдання». У багатьох відеоіграх є десятки побічних завдань, які не впливають на основний сюжет гри, але підстьобують цікавість гравця. На роботі теж можна шукати такі побічні «квести». Наприклад, можна вивчити нове програмне забезпечення, яке буде корисним у майбутньому.

Під час виконання важких завдань поставте собі запитання: «Як би це виглядало, якби було весело?». Може, варто додати музику, гумор або творчий підхід? Шукайте способи зробити виснажливу роботу приємнішою.

Треба вчитися насолоджуватися процесом, частіше входити в те, що психолог Мігай Чиксентмігаї назвав «потоком». Це стан, у якому людина настільки занурюється в завдання, що решта світу ніби перестає для неї існувати. Якщо використовувати творчий підхід, можна знайти радість у будь-якому процесі, яким би буденним він не здавався.

Щоб додати в роботу гру, потрібно не тільки шукати пригоди та веселитися, а й постаратися створити обстановку, у якій не буде високих ставок і яка сприятиме розслабленню. Для цього потрібно переглянути ставлення до невдач, щоб вони не спричинили стрес і не заважали ігровому досвіду.

У 2016 році інженер НАСА Марк Робер провів випробування, у якому брало участь 50 000 осіб. Його метою було довести, що будь-яка людина може навчитися кодування. Під час експерименту стало зрозуміло, що на результати учасників впливало те, як вони реагували на невдачі. У разі помилки одна група отримувала повідомлення: «Ви зазнали невдачі. Будь ласка, спробуйте ще раз». Інша група отримувала інше повідомлення: «Ви зазнали невдачі. Ви втратили 5 очок. Тепер у вас 195 балів. Будь ласка, спробуйте ще раз». Результати показали, що друга група робила менше спроб і мала менший відсоток успішних спроб. Робер запропонував дивитися на невдачі як на можливість вчитися й експериментувати. Такий підхід знижує стрес і створює умови, у яких ми зможемо досягти більшого.

Другий «енергетик» — це влада

Влада в цьому контексті не означає контроль над іншими. Це відчуття сили, контролю над своїм життям. Ви відчуваєте, що ваша робота перебуває під вашим контролем, а ваше життя — у ваших руках. Це відчуття особистої сили — важливий компонент добробуту і продуктивності.

Значний внесок у розуміння важливості почуття особистої влади зробив психолог Альберт Бандура. У 1977 році він висунув теорію самоефективності. Спираючись на результати своїх досліджень, Бандура стверджував, що не тільки наші здібності важливі для працездатності та добробуту, а й наше ставлення до своїх здібностей. Самоефективність — це термін, який описує те, наскільки ми впевнені в тому, що здатні досягти своїх цілей. Дослідження показали, що можна «перемикати впевненість», тобто поводитися так, ніби ми впевнені в собі, навіть якщо це не так. Ставлячи собі запитання, який би ми мали вигляд, якби справді були впевнені в собі, ми можемо уявити, що успішно виконуємо поставлене завдання. І це дійсно покращує результати.

Ще один метод підвищення впевненості у своїх силах — спостереження за тими, хто успішно долає труднощі. Вчіться на прикладі успішних людей, читаючи їхні історії та слухаючи інтерв’ю, щоб набути впевненості у власних здібностях.