Іноді названа сім’я стає єдиним виходом для дитини, але часта зміна родин приносить тільки шкоду

У трирічному віці Роба розлучили з біологічною матір’ю. До будинку приїхала поліція, закувала її в кайданки та відвезла, попри протести дитини. Приводом став дзвінок сусідів, які постійно чули дитячий плач і крик. Коли Роб прочитає документи соціальних служб, він дізнається з них, що мати прив’язувала його до стільця поясом від халата, щоб спокійно прийняти наркотики в іншій кімнаті. До неї постійно приходили інші наркомани та чоловіки, які платили їй за сексуальні послуги.

Мати Роба була іммігранткою з Південної Кореї та виросла в щасливій родині. Вона приїхала до Каліфорнії в коледж для навчання, і відучилася там один семестр, після чого кинула заняття. Тоді ж відбулося її знайомство з наркотиками. Вона познайомилася з біологічним батьком Роба. Тест ДНК, який Роб зробив уже дорослим, показав, що він був латиноамериканцем. Він навіть не бачив народження свого сина, кинувши матір Роба, коли вона завагітніла.

Від соціального працівника Роб дізнався, що в матері було ще двоє синів від різних чоловіків, ще до його народження. Він ніколи з ними не зустрічався і не прагнув до цього. Він смутно пам’ятає, що певний час вони з матір’ю жили в машині, а потім переїхали в крихітну квартиру в нетрях бідного району Лос-Анджелеса.

Судовий психолог після арешту матері виніс висновок, що вона, хоч і любить сина, нездатна створити йому відповідну для життя атмосферу і, крім того, може знову опинитися на вулиці. Незабаром матір депортували в Південну Корею, і більше вони не зустрічалися. Роб ніколи не намагався її знайти.

У три роки Роба віддали в названу сім’ю. Коли з дитиною таке відбувається, це зовсім не означає, що названа сім’я буде єдиною. Кожна названа дитина змінює щонайменше п’ять сімей, поки не стане самостійною. Сімдесят відсотків проводять у названих сім’ях близько двох років, тридцять відсотків — близько п’яти. Усиновлюють кожного четвертого.

Причина, через яку діти часто змінюють названі сім’ї, полягає в тому, що біологічний батько або інший член рідної сім’ї може встати на ноги та забрати дитину, яка вже прив’язалася до нової родини. Але система не заглиблюється в кожен певний випадок: їй простіше тасувати по названих сім’ях усіх дітей. У випадку з Робом і мови не могло бути про те, що його заберуть родичі.

Роб жив у семи різних названих сім’ях у Лос-Анджелесі, до того ж у двох із них — менше ніж місяць. Про дві сім’ї він взагалі нічого не може згадати. Чи то спогади були надто болючими, чи то час перебування в цих сім’ях — надто коротким.

Перший будинок, який пам’ятає Роб, — велелюдний і двоповерховий, де, крім нього, було семеро дітей. Усіма верховодив дванадцятирічний хлопець, який захопив пульт від телевізора й дивився тільки те, що подобалося йому самому. Здебільшого діти дивилися телевізор, нишпорили будинком у пошуках їжі та розважалися як могли. Робу там подобалося.

Але за кілька місяців за ним знову приїхав соціальний працівник і, попри його бурхливі протести та сльози, відвіз його в іншу сім’ю.

За час перегляду телевізора Роб зрозумів, що його сім’ї якісь неправильні: на екрані були обоє батьків та їхні обожнювані діти, яких ніхто не влаштовував в інші сім’ї.

Друга сім’я була в робочому районі в містечку, названі батьки були родом із Філіппін. Перші дні Роб оголошував голодування в надії, що його повернуть назад, але цього не сталося, і він поступово почав їсти. У сім’ї було шестеро названих дітей і рідні діти-підлітки названих батьків. Основна частина їжі діставалася їм, так що молодші названі діти не встигали перекусити. Роб із названим братом потихеньку тягали продукти з кухні, але незабаром цього хлопчика віддали рідній мамі. Роб спілкувався з дідусем, батьком названої мами, і той охоче ділився з ним їжею. Щоправда, повноцінному спілкуванню заважав мовний бар’єр: дідусь-філіппінець не говорив англійською, але їм було добре удвох.

Роб часто думав, чи не забере його власна мама. Що це може зробити батько, не спадало йому на думку. Пізніше він зрозумів, як йому пощастило, що батьки забули про його існування. Інакше і йому довелося б роками бовтатися між рідною домівкою і названою, як це траплялося з багатьма його братами по нещастю.

Старші діти, і названі, і рідні, трималися окремою групою. Вони сиділи в гаражі, пили й курили, слухали радіо або кліпи по MTV, гангста-реп і важкий рок. Роб іноді забігав до них, і вони дали йому спробувати пиво. Один із цих підлітків незабаром сів у в’язницю за те, що в школі разом із приятелями зарізав якогось хлопчика. Його мати була алкоголічкою і часто залишала його одного на кілька тижнів, поки не втрутилася опіка й не визначила його в названу сім’ю. Але це не вберегло його від біди.

Роб потрапляє в названу сім’ю

Робу виповнилося сім років, коли Джеррі, його соціальний працівник, яка переміщала його по названих сім’ях, прийшла по нього вкотре. Цього разу Роб не плакав, він навчився приховувати свої почуття і відгороджуватися від емоцій. Джеррі була єдиною постійною людиною в його житті, і він добре до неї ставився. Вона повідомила йому, що цього разу їде в сім’ю Мартінесів. Двоє з подружжя брали менших хлопчиків і по одному для хатніх робіт (як з’ясувалося згодом). Названа мати сказала Робу, що інших дітей він знайде в школі, якщо йому так уже треба з ними спілкуватися.

Місис Мартінес досить швидко показала себе не з кращого боку. На задньому дворі був басейн, який Робу доручили чистити, прибирати й обслуговувати. Купатися в ньому заборонялося. Одного разу, коли Роб, повернувшись зі школи, весь день прибирався, місис Мартінес як заохочення дозволила йому поплавати п’ять хвилин, і показала, на якому кінці басейну він може це зробити. Роб не вмів плавати й вирішив витратити ці п’ять хвилин на те, щоб навчитися. Він перемістився з мілкого кінця до середини — і раптово дно басейну пішло в нього з-під ніг. Місис Мартінес говорила телефоном, стоячи на краю басейну, і раптово зникла з очей. Роб кричав і кликав на допомогу, він почав захлинатися і тонути. Через кілька секунд місис Мартінес з’явилася, простягаючи йому захисну сітку для басейну. Роб вхопився за неї та сяк-так виліз. Увесь цей час вона продовжувала розмовляти, притискаючи слухавку між вухом і плечем, а потім пішла в будинок. Згодом, коли Роб поскаржився, що наковтався води, вона сказала, що веліла залишатися на одному кінці басейну, і треба було її слухати.

Місис Мартінес ніколи не підіймала на Роба руку, але вона була жорстокою і черствою. Одного разу старший хлопчик на вулиці побив Роба, і його, плачущого і вимазаного кров’ю, побачили сусіди. Вони підбігли до нього, витерли обличчя і поцікавилися, чому він не піде до названої матері. Роб просив їх нічого їй не говорити, але вони все ж розповіли їй. Відтоді вона заборонила Робу відвідувати шкільних друзів, боячись, що він розповість, як вона з ним поводиться.

Роб сумував за названими братами й сестрами та намагався підслухати розмови старших, які, може, обмовилися, що в нього з’явиться новий названий брат або сестра.

З іншого боку, йому не треба буде дивитися, як вони зникають із його життя, ледь з’явившись, і сумувати за ними.