Перехід до прямоходіння сприяв розвитку людського мозку

Перший крок на шляху пізнання наші предки зробили 3–4 мільйони років тому. Тоді далекі предки людини австралопітеки (Australopithecus afarensis) спустилися з дерев, щоб отримати доступ до нових джерел їжі. Новий спосіб життя призвів до зміни будови тіла (австралопітеки вже мали ознаки прямоходіння), що збільшило поле зору і звільнило їм руки. Австралопітеки змогли бачити далі й активніше взаємодіяти з навколишнім середовищем. Нові можливості призвели до змін мозку, які торкнулися зон, відповідальних за перероблення інформації від органів чуття. Водночас лобова, скронева й потилична частки, що відповідають за мову й абстрактне мислення, залишалися нерозвиненими.

Австралопітеки були абсолютно не пристосовані до життя на землі. Їм доводилося конкурувати за їжу з одними видами та намагатися не стати їжею для інших видів. Щоб вижити, нашим предкам довелося стати кмітливішими. За наступні 2 мільйони років мозок предків людини розвинувся, з’явилася Людина вміла (Homo habilis) — перший представник роду Homo на землі. Розум Homo habilis перевершив можливості будь-кого із сучасних приматів, але все ще був дуже далекий від розуму сучасної людини. Проте за будовою черепа Людини умілої вже помітний розвиток частин мозку, відповідальних за абстрактне мислення та мовлення, адже заради виживання їй доводилося навчатися складної колективної поведінки.

Людина вміла зробила перший винахід в історії людства: вона навчилася робити кам’яні знаряддя. Кам’яний «ніж» розширив можливості взаємодії з довкіллям і дав змогу людині їсти м’ясо, більш поживний продукт порівнюючи з рослинами. За допомогою кам’яного ножа Homo habilis зрізав м’ясо з тварин, спійманих іншими хижаками.

Змішана дієта дала людині надлишок енергії, який сприяв подальшому вдосконаленню мозку. 1,8 мільйона років тому з’явилася Людина прямоходяча (Homo erectus) — прямий предок сучасної людини. Цей вид був більшим і вищим за попередників. Зони мозку, відповідальні за мислення та мовлення, також збільшилися в об’ємі. Homo erectus уже демонстрував таланти до творення, він навчився виготовляти складніші знаряддя з дерева та каменю. З новим арсеналом Людина прямоходяча змогла полювати сама; м’яса в її раціоні стало більше. За фізичними параметрами пращури людини значно відставали від хижаків, тому вони були змушені полювати групами й координувати спільні дії, що призвело до подальшого розвитку навичок взаємодії та спілкування. Здібності домовлятися і планувати стали необхідні для виживання виду.

Також Homo erectus навчилися добувати вогонь. Вони могли зігрівати себе в холодному кліматі, а полювання давало змогу не залежати від рослинної їжі. Завдяки м’ясу та вогню Людина прямоходяча змогла розселитися по всій Африці, Азії та Європі.

Близько півмільйона років тому на зміну Людині прямоходячій прийшла Людина розумна (Homo sapiens), чий мозок був лише трохи меншим за наш. Приблизно 200 тисяч років тому, нарешті, з’явилася і людина сучасного виду (Homo Sapiens Sapiens). Але еволюція тривала, і приблизно 40 тисяч років тому наш вид пережив революційну зміну: у людей з’явилося символічне мислення. Наші предки навчилися мислити образами та ідеями. Людину почали цікавити метафізичні причини буття, а від запитань «Хто я?», «Чому я існую?» і «Що буде зі мною після смерті?» зовсім недалеко до запитання «Що таке атом?».

Розвиток духовної культури — головна причина переходу людини до осілого способу життя

Люди часів палеоліту вели життя мисливців і збирачів, задовольняючись тим, що пропонувала їм природа. Але 10–12 тисяч років тому побут людей змінився, з’явилися перші поселення. Люди вже не просто брали дари природи, вони почали змінювати умови проживання під себе. Вони будували житла й виробляли їжу, перейшовши від збиральництва до хліборобства. Цей період отримав назву «неолітичної революції».

Тривалий час учені вважали, що перехід до осілого способу життя був реакцією людей на зміну клімату. І справді, перші поселення з’явилися наприкінці льодовикового періоду, коли кліматичні зміни призвели до вимирання багатьох видів тварин. Але дослідження показують, що люди в поселеннях харчувалися гірше за кочівників, більше хворіли та раніше помирали. Навіть в умовах льодовикового періоду природа давала мисливцям і збирачам достатньо їжі. До того ж у багатьох поселеннях взагалі не знайдено слідів хліборобства чи одомашнених тварин. Що ж тоді змушувало людей залишатися на одному місці?

Автор дотримується думки, що перехід людини до осілого способу життя був спровокований розвитком духовної культури. Символічне мислення, осмислення життя та смерті призвели до виникнення групових релігійних ритуалів, і тільки потім почали з’являтися перші поселення.