1

Учні, в яких бачать тільки бридких каченят, мають усі шанси коли-небудь перетворитися

Приклад тому сама Даян. Вона росла в неблагополучній сім’ї, де всім заправляв батько, який пив та часто лупцював і матір Даян, і її саму. Вона не могла зосередитися на навчанні, не могла стежити за собою, бо жила у вічному страху, ні на хвилину не почуваючись у безпеці. У школі вона мала погану репутацію — вчителі вичитували її за неуважність і неохайність, не питаючи, що спричинило це. Вона розуміла, що школа не пристосована для таких дітей, як вона, з проблемних сімей, з невизначеним майбутнім і без честолюбних устремлінь. Таке ставлення тільки зміцнювало її в думці, що вона нічого не варта і нічого доброго з нею не станеться, хоч би як вона намагалася. Вона не могла просити про допомогу вчителя, їй це просто не спадало на думку — та й що могли зробити вчителі?

Але вона вирішила не здаватися. Були подруги та дорослі, які її надихали, хтось особистим прикладом, хтось — добрим словом. Вона зуміла закінчити школу та вступити до коледжу на відділення психології. Щоби заробити собі додаткові бали на курсі, вона пішла волонтером до початкової школи — і там зрозуміла, що знайшла себе. Сама думка про те, що вона допомагає комусь вчитися, сповнювала її радістю та вірою в себе.

Робота вчителя, як здавалося Даян, має допомагати дітям змінитися на краще. Не можна судити про учня початкової школи за його сім’єю, зовнішнім виглядом або неуважністю. Обставини життя багатьох дітей складаються не найкраще, але це не привід ставити на них хрест. Це вона вирішила реалізувати практично, коли пішла працювати до школи.

У перші роки роботи вчителем Даян було складно налагодити контакти з кожним учнем — їх було надто багато, вона ледве запам’ятовувала одного з десяти. Проте вона намагалася, щоби кожен із них дійшов до кінця шкільного навчання та отримав атестат. Вона розуміла, що цього недостатньо для вступу до коледжу або отримання високооплачуваної роботи, але все ж таки це було певним досягненням. Діти, які кидали школу на півдорозі, мали ще менше шансів на краще життя.

За статистикою, у людей, які не закінчили навіть середню освіту, більше проблем із грошима (вони ледве дотягують до прожиткового мінімуму), менший вибір робочих місць та, як правило, проблеми зі здоров’ям у літньому віці. Причому школу кидають не лише діти з бідних сімей, а й з забезпечених. Навчання здається їм нудним, нецікавим, вони навчаються заради оцінки, а багато хто не робить і цього. Часто такі діти страждають на гіперактивність, яка погано поєднується з посидючістю. Багато хто йде з дому через конфлікти з владними батьками та вже не повертається до освіти. Хороша освітня система утримувала б усіх цих дітей у рамках школи, викликала б інтерес до знань, розкривала б їхні обдарування.

Багато хто обрушується з критикою на американську систему освіти. Хтось звинувачує батьків, які відправляють до шкіл непідготовлених дітей, хтось — вчителів, які не здатні їх зацікавити та не піклуються про їхню безпеку, хтось — уряд, що економить бюджетні кошти шкільною освітою. Проте, вважає автор, в освіті за кілька десятиліть зроблено дуже багато. Однак настав час багато чого змінити. Діти мають не просто отримати атестат, який колись здавався дуже важливим, оскільки був хоч крихітною, але сходинкою до наступного кроку — вступу до коледжу. Але тепер настав час не просто забезпечити їх цим атестатом, а підготувати до процвітання в дорослому житті.

2

Школам варто більше орієнтуватися на навчання, пов’язане з реальним світом, а не з абстрактною теорією

Після кількох років роботи в державній школі в неблагополучному районі Тавеннер відчула, що в неї опускаються руки. Мало того, що її перша школа була переповнена — в ній часто траплялися бійки й поножовщини, Даян доводилося рознімати не деяких учнів, а цілі класи, що б’ються. Під виглядом вчителя у школу впровадили поліціянта, який намагався розкрити обіг наркотиків серед неповнолітніх. Здібні діти з неблагополучного середовища часто опинялися у в’язниці, а то й гинули в сутичках малолітніх банд. Дівчатка кидали школу через вагітність у 13–14 років.

Цей період у житті Тавеннер збігся із заміжжям та вагітністю. Її чоловікові Скотту запропонували роботу в іншому місті, і Даян поділилася з ним бажанням змінити професію — вона відчувала своє безсилля та неможливість змінити життя дітей на краще. Скотт запропонував їй спробувати попрацювати в школі на новому місці, можливо, там усе буде по-іншому, принаймні щодо особистої безпеки. Даян вирішила, що це стане її останньою спробою. Але тут вона отримала звістку про те, що її молода мачуха Брук, усього на 5 років старша за неї, була вбита її буйним батьком у сімейній сварці. Брук була з доброї забезпеченої сім’ї, але навчання давалося їй важко — вона почувала себе в школі дурною, марною й нікому не потрібною, і тому рано покинула її. Якби вона зосередилася на своїй освіті, якби у школі її краще підготували до дорослого самостійного життя, можливо, все пішло б зовсім інакше. І Даян вирішила в жодному разі не відмовлятися від своєї мрії — зробити так, щоби школа допомагала учням, змінювала їхнє життя на краще.