Наука бути живим
Дайджест книги Джеймса Б’юдженталя.
Про те, як відкрити себе для самого себе й долати кризи.
У книжці наводяться історії пацієнтів Джеймса Б’юдженталя, які страждають від того, що загубили себе, втратили нитку свого життя і пливуть за течією. Вони живуть, ніби не приходячи до тями, і через це не відчувають себе живими.
Багато хто вважає психотерапевта кимось на кшталт цілителя чи духівника, проникливого майстра, який лагодить внутрішні ламання, або, навпаки, шарлатана. І справді, можна знайти психотерапевтів, які відповідають усім цим характеристикам. Сам Б’юдженталь вважає, що допомагає людям, які не задоволені тим, як вони живуть, хотіли б стати іншою особистістю, але щось їм заважає. Вони хочуть справжньої людської близькості та намагаються вирватися з клітки, яка не дає їм це зробити.
Здебільшого Б’юдженталь слухає, а говорити починає тільки тоді, коли бачить, що пацієнт поводиться нещиро з ним і із самим собою. Якщо в розповідях пацієнтів щось хвилює його самого, він говорить про це й описує асоціації, які в ньому народжуються. Пацієнти самі спрямовують розмову, але якщо він бачить, що бесіда заходить у глухий кут, змінює її напрямок. Іноді бесіда приносить задоволення обом, іноді стосунки загострюються і вони сваряться, буває, і що разом плачуть.
Книжка розповідає про пацієнтів Б’юдженталя, їхні переживання та кризи, які допомагають побачити особистість у всій її багатогранності. Робота психотерапевта досить суперечлива й займає особливе місце й у медицині, і в культурі. На одних вона чинить найблаготворніший вплив, для інших виявляється марною, а комусь навіть може нашкодити. Але ця робота дає безліч корисних спостережень за тим, що являє собою людина і як це — бути людиною. Психотерапевт не тільки спостерігає за людською драмою, заглядаючи за сцену. Він залучається в те, що відбувається, не дає залишатися пасивним глядачем, спонукає до активної ролі. Лікар і пацієнт навчають один одного бути живими, і в книжці автор розмірковує про те, що означає бути живим.
Зміст дайджесту
1Головна причина незадоволеності сучасної людини — неможливість відчути себе живою2Для душевного здоров’я важливо, щоб людина прийшла до свого справжнього «я», за межами всіх своїх ролей і звань3Людина має взяти на себе відповідальність за свої бажання4Для повноцінного життя важливо дотриматися балансу між самотністю і людськими зв’язками5Коли ми прагнемо відповідати очікуванням інших, ми перестаємо відчувати власне буття6Люди, які добре орієнтуються в зовнішньому світі й живуть за його законами, бояться занурення у свій внутрішній світ7Без внутрішнього усвідомлення буття неможливе набуття повноти життя8Завершальні коментаріГоловна причина незадоволеності сучасної людини — неможливість відчути себе живою
Б’юдженталь дійшов такого висновку за більш ніж тридцятирічну практику, вислуховуючи історії найрізноманітніших людей, незалежно від статі, професії, соціального статусу та віку. Усім їм потрібен був психотерапевт, щоб разом із ним дослідити власну особистість, знайти сенс життя. Найважливішим для кожного є той факт, що він живе. Звісно, усі ми знаємо, що живі, а не мертві, але багатьом хотілося б стати більш живими, більш природними. Іноді люди відчувають, що вони сповнені життя, іноді їх мучить, що вони дедалі ближче до смерті, що часу залишається дедалі менше, а живуть вони не на повну силу.
Повноцінному життю може заважати безліч зовнішніх чинників. До них належать нещасні випадки, хвороби, смерть, вплив політичних, економічних, соціальних сил. Кожен протистоїть цим чинникам як може. Але є речі, яким ми не маємо сили протистояти, і вони переживаються найсильніше. Наш життєвий шлях визначає рівновагу між життям і смертю. Це хитка рівновага, і ця хиткість постійно нас турбує. Через неї ми залишаємося глухі до наших потреб і сліпі до можливостей, які дарує життя. Кожна людина тією чи іншою мірою — духовний інвалід з ушкодженою інтуїцією і нереалізованим потенціалом. Причина тому — втрачене почуття буття. Саме це почуття за допомогою внутрішнього зору дає змогу відчути, наскільки зовнішній досвід відповідає нашій внутрішній природі.
Дуже складно описати відчуття власного буття, яке Б’юдженталь називає шостим почуттям. Це так само складно, як намагатися пояснити сліпому відчуття зору: доведеться вдаватися до доступних йому аналогій зі слухом або дотиком, що буде досить неточно. Більшість із нас страждає на внутрішню сліпоту, у крайньому разі — на сильну короткозорість, майже нічого не знаючи про почуття внутрішнього буття. Крім того, це почуття заведено ігнорувати або знецінювати.
Однак наше повноцінне буття неможливе без внутрішнього усвідомлення, воно таке ж природне, як почуття гніву, любові, голоду та інших. Внутрішнє усвідомлення пояснює людині, наскільки її переживання відповідають її природі. Подібно до зору, воно допомагає орієнтуватися, але не зовні, а всередині себе.
Найгостріше людина відчуває себе живою, коли відкрита всьому своєму внутрішньому життю — почуттям, думкам, тілесним відчуттям, стосункам, бажанням тощо; коли вона відчуває свою цілісність. На нього досить важко налаштуватися, оскільки людина боїться, що це не схвалить оточення. І тому люди з тугою ходять на нецікаву роботу, сидять на зборах, ледве стримуючи бажання піти, спілкуються з тими, хто їм не до душі, тому що так заведено. Іноді людина з головою занурюється в те, що їй не особливо подобається, щоб чимось вбити час і забути про те, що вона коли-небудь постаріє і помре. Вона пригнічує своє внутрішнє почуття, щоб воно ненавмисно не нагадало про це. Однак у цьому разі всі заняття, покликані заглушити екзистенційну тугу, не принесуть задоволення. Будь-яка людина здатна відчути, як усередині неї пульсує життя. Внутрішнє усвідомлення допомагає це зробити й підказує, що наше існування можна пережити й по-іншому, більш повноцінно.
Б’юдженталь поставив за мету не стільки психотерапію в буквальному розумінні, скільки пробудження в пацієнті внутрішньої чутливості, зазвичай пригнічуваної, відкрити перед ним можливості буття, намацати причини, через які блокується внутрішнє усвідомлення.
Для душевного здоров’я важливо, щоб людина прийшла до свого справжнього «я», за межами всіх своїх ролей і звань
Для повноти життя ми маємо усвідомити себе, але це простіше сказати, ніж зробити. Ми не можемо ототожнити себе цілком тільки зі своїм тілом, або з родом своїх занять, або з планами на майбутнє і миттєвими думками. Наше «я» — це процес усвідомлення нашого буття.
Це «я» усвідомлює те, що ми робимо, підшукує способи вираження думок, сподівається, що його зрозуміють. Здавалося б, таке розуміння має бути природним, виникати ще в дитинстві, але нас навчають зовсім іншого усвідомлення. Ми вчимося усвідомлювати особистість через освіту, професію, досягнення, стосунки, статус і статки. Ми маємо неодмінно стати кимось або досягти чогось, але це сильно обмежує наше життя. Багато хто відчуває цю обмеженість і починає страждати від панічних атак, невизначених відчуттів, або, переживши якесь потрясіння, розуміє, що їм чогось бракує.
Один із пацієнтів Б’юдженталя, на ім’я Лоренс, людина талановита й успішна, багато чого досягла. Він вірив, що саме досягнення є мірилом особистості людини. Але вони не допомагали йому осмислити свою особистість. Одного разу він потрапив в аварію і пошкодив шию. Після цього його почали мучити дивні відчуття та думки. Б’юдженталь знайшов між собою і Лоренсом багато спільного. Він теж був із дитинства стурбований досягненнями: значками на бойскаутській формі, грамотами, успіхами в школі. Ставши дорослим, він постійно поповнював список професійних досягнень для резюме. Він зосередився на тому, що має зробити, а не на тому, що йому справді хочеться.
На сеанси Лоренс приходив одягненим із голочки, з ним завжди був дорогий елегантний капелюх. На першій зустрічі та багатьох наступних він вів світські бесіди про дрібниці й ніяк не міг підібратися до суті справи. Формально приводом для відвідування психотерапевта стала аварія, проблеми в бізнесі та невеликі розбіжності з дружиною. Ще на першій зустрічі Б’юдженталю здалося, що Лоренс чимось страшенно переляканий, і той зізнався, що це дійсно так. Але Лоренс не міг пояснити, чим саме він переляканий. Він розповів, що його періодично охоплює паніка, позбавляючи здатності тверезо мислити. Страх приходить, коли Лоренс на самоті і йому не потрібно говорити. У такі хвилини він радий, що один, бо емоції, що нахлинули, заважають йому говорити та функціонувати.
Б’юдженталю здалося, що для Лоренса головне не сама панічна атака, а саме неможливість функціонувати, ніби він був машиною.
Розповідаючи про свої страхи, він ненадовго втрачав над собою контроль, але швидко брав себе в руки й знову ставав вихованою світською людиною.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал