Людина поєднала в собі  жорстокість і доброту

І м’які волелюбні бонобо, і жорсткі владні шимпанзе — наші близькі родичі. Тому нам властиві риси обох порід. Шимпанзе справді схильні до насильства та кровопролиття. Але ми успадкували не тільки їхні риси, а і якості м’яких миролюбних бонобо.

За допомогою емпатії бонобо розуміють, чого потребують їхні одноплемінники та родичі, і допомагають їм. Якщо дитинча мавпи надуває губи й пхикає, це означає, що воно хоче їсти або пити, і мати годує або напуває його, поки воно не заспокоїться.

Однак за допомогою емпатії, тобто здатності розуміти почуття інших, можна не тільки надати допомогу, а й заподіяти біль, розуміючи, який спосіб дій підійде тут найкраще. Що більший мозок, то більша здатність до емпатії, але й до жорстокості теж. Звісно, мавпам далеко до людини в цьому, їхній мозок менший за наш утричі. Але іноді й вони забавляються, завдаючи болю іншим. Автор спостерігав, як молоді шимпанзе розважалися з курчатами: спочатку заманювали їх за ріг сараю за допомогою хлібних крихт, а потім били палицями й тикали гострим дротом. Причому одна мавпа пригощала їжею, виступаючи в ролі приманки, а інша ховалася за рогом із палицею і била.

Жорстокість — одна з темних сторін людської природи. Це добре видно на прикладі воєн XX століття, а ще краще — на прикладах особистої, нічим не спровокованої жорстокості, відображених у поліційних хроніках.

Саме здатність до емпатії в розгніваної людини дає вихід жорстокості — вона здатна уявити, що відчувають інші, і навмисно хоче заподіяти їм страшний біль. Водночас емпатія підштовхує нас допомагати голодуючим, відправляти гроші на благодійність, рятувати незнайомих людей під час стихійних лих і катастроф, плакати над сумною історією. Наша природа двоїста, і не варто приписувати їй лише жорстокість або лише доброту. Усе це в нас поєднується.

І шимпанзе, і бонобо — соціальні істоти, і ми в цьому дуже схожі. Як і інші примати, ми потребуємо взаємодії із членами нашого племені, хочемо покладатися один на одного й не виносимо самотності. Коли ми позбавлені людського товариства, ми почуваємося пригніченими й нещасними, що може навіть позначитися на нашому фізичному стані. У дослідженні, що вивчає імунітет, було встановлено, що самотні люди частіше піддаються впливу вірусів грипу й гірше його переносять.

Здатність до емпатії проявляється в бонобо особливо яскраво. У Центрі мовних досліджень в Атланті був відомий самець бонобо, на ім’я Канзі, який дуже добре розумів людську мову. Іноді він виступав у ролі вчителя серед інших бонобо, коли і їх намагалися навчити мови: він жестами показував родичу, чого від нього хоче людина, вимовляючи те чи інше слово, і вони розуміли.

Світ брутальних шимпанзе — це світ альфа-самців, бонобо м’які та гнучкі. І це змінює уявлення про людський характер, згідно з якими наші пращури, подібно до шимпанзе, тільки те й робили, що билися за владу й заволодівали самицями, не питаючи їхньої згоди.

І тваринам, і людині притаманний соціальний інстинкт, що сильніший за агресію та жорстокість

У повоєнному світі вчені різних напрямів — психологи, біологи, етологи, психіатри, філософи та криміналісти — обговорювали причини людської жорстокості та агресивності. Одні вважали, що ми успадкували її від тварин, інші — що це суто людська особливість, що жоден вид приматів не вбиває собі подібних. Коли спостереження Джейн Гудолл та інших приматологів показали, що мавпи цілком здатні на вбивство собі подібних, це ще більше зміцнило думку про те, що ген вбивства успадкований нами від наших предків, і від цього нікуди не дітися. А тому війни та вбивства неминучі.

Мавпи, особливо шимпанзе, можуть вбивати собі подібних, але не варто демонізувати цю їхню особливість. У дикій природі все не так, як у зоопарку, і здебільшого битви відбуваються не на порожньому місці, а заради домінантної позиції, через самок або із чужою групою, яка зазіхає на територію. Шимпанзе не маніяки-вбивці, просто вони досить агресивні, коли обстоюють свої інтереси.

Роздуми про людську жорстокість стали особливо актуальними після Другої світової війни, де людина показала себе з найгіршого боку, побудувавши концентраційні табори, газові камери й організувавши масові вбивства. Отже, у людях закладено щось звіряче, що ледь стримується традиціями й цивілізацією, але за першої ж нагоди проривається назовні. Конрад Лоренц припускав, що агресія закладена в наших генах і від цього нікуди не дітися. Американський журналіст Роберт Ардрі в книзі «Африканська генеза» припустив, що ми походимо від мавп-вбивць, до того ж дуже недалеко від них пішли, і тому не варто дивуватися ні світовим війнам, ні проявам жорстокості, ні створенню суперзброї.

Поступово суспільство звикло до думки про нашу природну агресивність, а дехто навіть розширив її. Відома книга Річарда Докінза «Егоїстичний ген», яка розглядає егоїзм як рушійну силу прогресу. Так нас запрограмувала еволюція.

Однак у природі не існує жодного егоїстичного гена, це не більше ніж метафора.