Для людини природно розповідати історії та керуватися ними у своїх діях

У стародавні часи історії передавалися від людини до людини на базарах, релігійних фестивалях і ярмарках, зараз ми ділимося ними через ЗМІ та соцмережі. Історіями та міфами пронизана вся наша культура та індивідуальна мотивація. Нашу схильність до наративів пояснює сама будова мозку. Ще в середині XX століття нейрохірург Вайлдер Пенфілд виявив, що коли певні ділянки мозку пацієнта стимулюють електродом, він починає розповідати історію.

Нас приваблюють розповіді про послідовність подій, що викликають емоції. Автор посилається на дослідження нейробіологів із Пенсільванського університету, яке показало, що люди схильні ділитися тією інформацією про здоров’я, яка посилює думки, пов’язані з їхнім сприйняттям самих себе, тобто в них активується нейронна мережа в ділянках, пов’язаних із самопрезентацією, уявленням про себе, прогнозуванням реакцій та емоційних станів інших людей. Дослідження нейроекономіста Пола Зака показали, що емоційно заряджені розповіді збільшують рівень окситоцину й кортизолу, чого не спостерігається, коли в розповідях немає емоційного забарвлення. Коли ми чуємо емоційно заряджені слова («паніка», наприклад), у нашій уяві виникають стійкі візуальні образи. В авторитарних суспільствах страх може бути пов’язаний із репресіями, у ліберальних проявлятися у вигляді страху втратити роботу або втратити заощадження, але всі подібні страхи спираються на одні й ті самі системи та патерни в мозку. Їх активують як власний негативний досвід, так і повідомлення про чужий досвід, що передаються у формі розповідей, через які люди можуть почати діяти ірраціонально.

Дослідження в галузі нейробіології та психології показують, що в людини розвинена так звана теорія розуму (модель психічного стану). Ми створюємо у своїй свідомості моделі поведінки та емоційних станів інших людей. Заразливість певних наративів може бути пов’язана з їхнім потенціалом для переказу, тобто ймовірність поширення буде більшою в тієї історії, яку більша кількість людей знайде гідною переказу. Коли ми вирішуємо переказати історію, ми оцінюємо, чи сподобається вона іншим, думаємо про те, як інші люди відреагують на нашу розповідь.

Роберт Шиллер виокремлює два аспекти наративної економіки: поширення ідей і з вуст у вуста й зусилля, яких докладають люди, щоб історії були цікавішими.

Наратив часто використовують як синонім історії, але автор визначає його як історію або розповідь, яку використовують для пояснення або обґрунтування будь-яких подій, теорії, жарту, плану з емоційним забарвленням. Приклад наративу — уявлення про ефективність ринків, яке набуло поширення в другій половині XX століття в США, і про те, що їх не потрібно регулювати. Ця ідея стала вірусною саме в той час, попри те, що й раніше висловлювалися подібні думки. В ідеї з’явилися сюжет та індивідуальність — те, що потрібно для вірусного поширення. Це сталося багато в чому завдяки президенту й колишньому акторові Рональду Рейгану, який був прихильником політики вільних ринків. Для вірусного поширення необхідно, щоб люди відчули особистий зв’язок із героєм історії.

З плином часу наративи змінюються, у них люди знаходять пояснення великим подіям, кризам і підйомам. Можуть бути сильні наративи й без героїв, наприклад, про те, що золото — це найбезпечніший актив.

Маркетологи можуть відчути наратив і «осідлати» його, посилити, отримати з нього користь для себе. Це буде штучне зараження, що передається, наприклад, через логотип. Логічно думати, що перевага певних брендів пов’язана з тим, що люди хочуть асоціювати себе з особою, яка стоїть за брендом, але, можливо, річ у вірусному поширенні та несвідомому наданні переваг чомусь знайомому або в стадному інстинкті. Заразливість у царині маркетингу може бути викликана поєднанням певних деталей наративу: наскільки часто люди зустрічають тих, хто носить одяг із логотипом, чи запам’ятовується історія творця бренду.

Ще одна категорія — професійні наративи, які поширюються серед інтелектуальної публіки та містять складні ідеї. Приклад такого наративу — ідея про те, що ціни на фондовому ринку містять у собі всю інформацію про ринок і що ринок обіграти неможливо. Такі професійні наративи іноді доходять до масової аудиторії, але найчастіше в спотвореній формі.

Зліт біткоїна є наочною ілюстрацією сили наративу в економіці

Економічний наратив як заразлива історія, що здатна впливати на економічні рішення, які ухвалюють люди щодо ризику, найму, інвестування в різного роду активи. Зліт біткоїна є прекрасною ілюстрацією наративної економіки в дії. Біткоїн оточений безліччю розповідей, історія про нього — приклад успішного економічного наративу, дуже заразливого, який суттєво вплинув на поведінку багатьох людей.

Що являє собою наратив про біткоїн? У його основі історії про протиставлення нових технологій банкам, що загрузли в бюрократії, про боротьбу із застарілою і відсталою системою, про молодих космополітів, які використовують новий, мало кому зрозумілий жаргон. Широкі маси біткоїн дивує — спочатку своєю появою, а потім зростанням ціни та її коливаннями, що доходять до 40 % за кілька діб. Вартість біткоїна залежить від того, що про неї думають люди, цінність визначається думкою про цінність. Біткоїн можна використовувати як гроші, якщо інші люди теж вірять, що його можна так використовувати та що він має цінність.

Народженням біткоїна заведено вважати 2008 рік, коли було опубліковано документ під назвою «Біткоїн: однорангова електронна грошова система» за авторством Сатоші Накамото. У 2009 році на його основі виникла перша криптовалюта. Критики біткоїна стверджують, що галас навколо нього не більше ніж бульбашка, яка рано чи пізно лопне, і порівнюють його з тюльпаноманією XVII століття. Такі заяви ображають адептів криптовалют, які кажуть, що цінність біткоїна формується так само, як цінність інших активів, таких як золото: люди цінують золото, тому що бачать, що інші люди цінують золото.

Різкі коливання ціни біткоїна говорять про те, що економічний наратив за ним має епідемічний характер.

Попри величезну кількість ентузіастів навколо біткоїна і криптовалют, лише деякі насправді розуміють технології, що лежать у їхній основі. Коли автор запитує про дерево Меркла або алгоритм цифрового підпису на еліптичній кривій, то найчастіше нічого не отримує у відповідь, що свідчить про те, що в наративі головне не теорія.