«Дивні» люди зосереджені на особистих якостях, досягненнях і устремліннях, а не на соціальних ролях, обов’язках і зв’язках

Цю особливість Генріх називає комплексом індивідуалізму.

Більшу частину своєї історії люди жили в тісних сімейних зв’язках, що об’єднують найвіддаленіших родичів і рідню чоловіка/дружини. Від процвітання родинних мереж залежали життя, безпека й успіх. На основі цих зв’язків виникали клани, будинки та племена. Так досі живуть племена масаї, самбуру й жителі островів Кука. Кожна людина всередині мережі має набір зобов’язань, обов’язків і прав щодо інших членів племені або клану.

Деякі племінні зобов’язання є і досі: помста за вбивство навіть дуже далекого родича, право одружуватися з доньками дядька по матері (своїми двоюрідними сестрами), заборона одружуватися із чужою жінкою, що не має стосунку до клану чи племені, дотримання ритуалів, що шанують пам’ять покійних.

Уся поведінка людини в таких мережах підпорядковується соціальним нормам у них. Ці родинні інститути утримують її від розширення кола знайомих за межами членів клану. Родинні інститути впливають на укладення шлюбів, громадську власність і відповідальність за скоєні злочини. У деяких кланових суспільствах батька можуть посадити до в’язниці за злочини сина. Люди залежать одне від одного не лише соціально, а й емоційно, ототожнюючи себе зі своєю групою і чітко відокремлюючи від чужинців, які можуть бути як у середині клану, так і поза ним.

Якщо людина добре орієнтується у внутрішніх інститутах, вона користуватиметься повагою. Для цього достатньо підкорятися іншим членам групи, її старійшинам, контролювати поведінку близьких людей, відрізняти свою групу від усіх інших і вкладатися в колективний успіх членів клану. У такому суспільстві людина не зацікавлена в дружбі або любовних зв’язках із незнайомцями, вона не хоче виділятися, щоб її не визнали дивною, ненормальною або такою, що ганьбить своє плем’я.

На іншому кінці шкали знаходиться індивідуалізм із його особливою психологією. Індивідуалісти підтримують нечисленні спадкові зв’язки, але їхній успіх залежить не від них. Вони розвивають свої особливі якості, що вирізняють їх з-поміж інших, приваблюють і самі прагнуть до суспільства людей зі схожими інтересами. Вони будуть співпрацювати з ними на взаємовигідній основі, доти, доки ця основа є. В індивідуалістичному суспільстві ніхто не обмежує своє коло знайомств, постійно заводячи нові, цікавіші за попередні. Постійних зв’язків у індивідуалістів мало, зате багато поверхневих: приятелів, колег і знайомих. Поступово люди починають сприймати себе та інших як незалежних особистостей із певним набором талантів, прагнень, інтересів та принципів. Якщо людина знаходить групу однодумців, ці якості посилюються. Репутація і самооцінка індивідуаліста формуються його особистими якостями й досягненнями, а не спадковими зв’язками зі складним набором соціальних норм.

Родинні та соціальні зв’язки — не єдина відмінність індивідуалістичних суспільств від інших. Індивідуалісти відрізняються і своїми переживаннями: вони меншою мірою схильні відчувати сором і більшою мірою — провину.

Студенти зі США, Нідерландів та Австралії майже ніколи не відчувають сорому, але набагато частіше відчувають провину, ніж люди з інших суспільств. Це впливає на їхню самооцінку та особисті стосунки.

Сором пов’язаний із чутливістю до думки інших людей. Людям соромно порушувати соціальні норми (наприклад, зраджувати дружину), не скласти іспит, відчувати свою незначність і безпорадність. Сором може проявлятися зовні — в опущених плечах, погляді в підлогу, людина ніби хоче стати невидимою, сховатися від очей своєї громади.

Вона може навіть на певний час залишити громаду або уникати спілкування з її членами. У суспільствах, де стосунки регулюються родинними інститутами, чийсь злочин чи перелюбство накликають ганьбу на весь рід, аж до двоюрідних братів і далекої рідні.

Почуття провини відрізняється від почуття сорому. Воно виникає, коли людина сама оцінює свої дії з погляду особистих принципів і стандартів. Вона може відчути себе винною, якщо промовчала про щось важливе, не подала милостиню безхатченку або зробила щось іще, про що шкодує. Вона не порушила соціальну норму й не заплямувала репутацію, але все ж відчуває провину. Люди, яким соромно, прагнуть уникати рідних і знайомих. Ті, хто відчуває себе винуватим, навпаки хочуть що-небудь зробити, щоб загладити провину.

Крім того, люди з індивідуалістичних суспільств менш схильні підкорятися авторитетам і слідувати второваною дорогою. Часто вони нехтують інтересами власної сім’ї або друзів, що суперечать їхнім власним моральним принципам. Вони не схвалюють конформізм, але водночас більше схильні до самоконтролю та витримки, ніж люди з інших суспільств. Індивідуалісти не брехатимуть заради друга, не покриватимуть його або не просуватимуть по роботі, хоча в інших суспільствах у цьому не бачать нічого особливого.

Соціальні норми та суспільні інститути впродовж століть зміцнювали психологію взаємозалежності

У процесі природного добору людський мозок збільшувався, посилюючи свою здатність обробляти та зберігати культурну інформацію. Він розвинув наші здібності до культурного навчання, зокрема копіювання рухів інших людей і розуміння їхніх переконань, мотивів та емоцій. У такий спосіб наш зв’язок з іншими умами все більше зміцнювався.

Природний добір посилював схильність до культурного навчання, тобто копіювання досвіду членів свого племені. На зорі людства колективний досвід набагато перевершував індивідуальний: набагато швидше й ефективніше можна було навчитися в інших, ніж розвивати навички самостійно. Так наш вид еволюціонував, спираючись на досвід предків, вірячи в його мудрість.

З культурою передавалися не лише навички, а й соціальні норми, які поступово розвинулися в інститути, що регулюють вступ до шлюбу, виховання дітей, трудові відносини тощо. Шлюбні інститути різних культур визначають, кому можна одружуватися, а кому не можна, кількість подружжя, проживання молодої сім’ї із сім’єю чоловіка, дружини чи окремо тощо.

Соціальні норми розвиваються разом із культурною еволюцією. Це моделі поведінки та практики й стандарти для оцінювання інших — чи не порушили вони ці моделі. Порушення спричиняє обов’язкову реакцію з боку спільноти (гнів), а тверде дотримання стандартів — суспільне схвалення і заохочення.