Більшість аргументів на користь швидкого заселення інших планет є міфами

Прихильники швидкого заселення запевняють, що воно принесе людству безліч благ порівнюючи із Землею. Але більшість їхніх аргументів не витримують критики.

Перший аргумент: космос стане новою домівкою для землян, якщо на Землі трапиться якась катастрофа.

Такою катастрофою можуть стати глобальне потепління, ядерна війна, перенаселення або зіткнення з астероїдом. Проте навіть після катастрофи, зміни клімату, ядерної війни, зомбі-апокаліпсису на Землі однаково буде краще, ніж на Марсі. Звичайно, є розумні причини подбати про збереження людства за межами Землі, але немає причин робити це зараз.

Дехто вважає, що зараз у людства є «коротке вікно», час, упродовж якого потрібно швидко освоювати Марс (для початку), бо зараз найбільш сприятливі умови для цього. Але дістатися — це лише пів справи. Попри розвинену економіку і велику кількість грошей, які можна витратити на освоєння космосу, їх однаково не вистачить, щоби побудувати незалежну економіку на Марсі. Щоб люди на Марсі пережили загибель Землі, потрібно зберігати Землю протягом дуже довгого часу.

Другий аргумент: якщо перемістити промисловість разом із персоналом за межі Землі, це врятує її довкілля, зменшивши викиди вуглецю.

Джефф Безос припускав, що таке переміщення можна здійснити на обертових космічних станціях. У космосі будуть зони для важкої промисловості, а Земля повернеться до свого первозданного вигляду із чистим повітрям. Видобуток копалин і виробництво підуть у космос, а відходи будуть утилізуватися в Сонячній системі. Земля, за задумом Безоса, розділиться на зони житлових районів і легкої промисловості.

Один з основних чинників глобального потепління — виробництво цементу. Деякі його компоненти є на Місяці, але для їх видобутку доведеться докласти зусиль. Знадобиться спеціальне обладнання для роботи в безповітряному середовищі в умовах низької гравітації, з коливаннями температури на екваторі від -130 до +120°C. Такого обладнання ще немає, потрібно буде його сконструювати. Поки що неможливо навіть знайти мастило, яке витримає такі температурні перепади. Те саме стосується і металу, з якого буде зроблено обладнання. Спека робить метали пластичними, а холод — крихкими, що особливо небезпечно під час  ударів об тверду поверхню.

Як скоро буде винайдено таке обладнання, чи зможе воно забезпечити потреби Землі в цементі, якщо сьогодні потрібно понад 3,5 млрд тонн цементу на рік? Чи є економічна доцільність у такого виробництва порівнюючи з виробництвом на Землі?

Передбачається, що гігантські космічні станції, що обертаються, працюватимуть на космічній сонячній енергії. Багато компаній та урядів пропонують одночасно озеленювати планету за допомогою космічної енергії. Передбачається, що прямо в космосі можна буде робити й розміщувати сонячні панелі, оскільки там сонячному світлу не заважають ні погода, ні атмосфера. Такі панелі працюватимуть на порядок краще, ніж звичайні. Але якою буде їхня вартість? Чи є сенс переходити з дешевих земних панелей на дорогі космічні?

Крім того, скляні панелі в космосі постійно піддаватимуться впливу інтенсивної радіації та шматочків космічного сміття, витримуватимуть спеку від постійного сонячного світла. Хто буде їх ремонтувати й обслуговувати? Для цього будуть потрібні або астронавти, або роботи, а звичайні земні панелі може вичистити підліток.

Енергія звичайних сонячних панелей надходить прямо в мережу або в акумулятори. Енергію панелей із космосу доведеться передавати на приймачі, розташовані на Землі, при цьому більша частина енергії втрачається в дорозі. Якщо ж випромінювання буде занадто сильним, це створить небезпеку для птахів і літаків. Але навіть якщо всі ці проблеми вдасться розв’язати, це не відбудеться настільки швидко, щоби позбавити землян екологічних проблем.

Третій аргумент: космічні ресурси збагатять усе людство.

Коли-небудь це станеться, але не найближчим часом. Немає таких місць у космосі, де на дослідників чекає величезна брила платини або золота. Навіть при вдосконаленні технологій видобуток таких ресурсів залишиться дуже дорогою справою. До того ж доступ до товарів не дорівнює загальному багатству. У 1825 році було відкрито алюміній. Спочатку він був дуже дорогим, прикраси з алюмінію могли собі дозволити тільки багаті. Але до кінця XIX століття він різко подешевшав, тож ринок заполонили товари з алюмінію. Метал гарний сам по собі та використовується в найрізноманітніших сферах, але його застосування і падіння в ціні ніяк не позначилися на добробуті людей загалом.

Четвертий аргумент: космічне заселення зупинить війни або пом’якшить їхні наслідки.

Теоретично це станеться тому, що людям не доведеться боротися за території, до того ж усі розбагатіють і не захочуть воювати. Люди просто поїдуть якомога далі від можливих конфліктів, а напруженість між країнами знизиться. Однак люди воюють не за землю взагалі, а за цілком конкретну територію. Ви не погасите конфлікт на Землі, запропонувавши його сторонам ділянки в Антарктиді. Це те саме, що запропонувати врегулювати суперечку подружжя, яке розлучається, запропонувавши їм узяти інших дітей.

П’ятий аргумент: людина природно прагне до освоєння космосу.

Зазвичай це мотивують тим, що серед людей завжди були мандрівники-дослідники, і що люди поступово поширилися по всьому світу. Однак більшість людей зовсім не схильна до подорожей і відкриттів. Вони вважають за краще відпочивати в комфорті, а не в диких місцях, сповнених небезпек. Тяга до подорожей не є частиною універсальної природи людини. Що стосується поширення по всьому світу, то й рослини, і таргани теж поширилися всюди. Люди вирушають у нові місця не через полювання до зміни місць і потяг до досліджень. Багатьох женуть пошуки кращого життя, війни, конфлікти й голод.

Шостий аргумент: космос об’єднає всі країни, зокрема й ворожі одна одній.

З 2001 року міжнародні космічні екіпажі разом працюють на МКС, але останнім часом відносини загострилися. Політичні розбіжності позначаються і на космічному співробітництві. Звісно, спільне перебування в космосі дає певне почуття товариства, але цього можна досягти й без МКС. Люди ворогують через різні ідеології, і важко уявити, що в космосі їх щось зблизить, якщо ідеологічні позиції залишаться колишніми.

Проте це не означає, що не варто займатися космічними поселеннями. Це можливо й навіть необхідно, але готуватися до переселення в космос потрібно ретельно й не поспішаючи.

Людська фізіологія не пристосована до існування в космосі

Звісно, у космосі бували й люди, і тварини. У СРСР для перших польотів використовували собак, у США надавали перевагу мавпам. Перша собака, Лайка, у польоті померла, натомість дві інші, Білка і Стрілка, вийшли на орбіту й безнапасно повернулися на Землю. Ба більше — вони не постраждали від подорожі. Шимпанзе Хем, відправлений зі США, пережив недовге прискорення, яке в 15 разів перевищувало земне тяжіння. Проте він вижив, але був дуже злий, коли наступного дня його представили на конференції репортерам і фотографам, — він кричав і скалив зуби. Перша людина в космосі, радянський космонавт Юрій Гагарін, не тільки вижив, а й уперше підкріпився в космосі особливою їжею: кількома тюбиками м’ясного пюре й тюбиком шоколадного соусу.

Відтоді польоти стали тривалішими. Рекорд побив космонавт Валерій Поляков, який у 1994–1995 роках провів на борту «Миру» 437 днів поспіль. Відтоді ніхто не проводив у космосі довше ніж пів року. Космічна медицина ґрунтується на спостереженнях за космонавтами МКС. Ці спостереження і знання людської фізіології дають змогу припустити, з якими проблемами можуть зіткнутися перші космічні переселенці.

На Землі ми живемо у звичних умовах тиску на наше тіло. Перепади тиску ми відчуваємо досить рідко. У відкритому космосі нульовий рівень тиску, і рідини людського організму реагують на відкритий космос як пепсі-кола під час відкриття пляшки. Тільки замість піни утворюються бульбашки азоту, які блокують вени й артерії, заважаючи надходженню крові та кисню. Ця небезпека знайома дайверам, які занадто швидко спливають на поверхню з глибини. Під час занадто швидкого перемикання з високого тиску на низький виникає декомпресійна хвороба. Іноді вона вражає суглоби, іноді легені або мозок. Усе це смертельно небезпечно.

1971 року космонавти Георгій Добровольський, Владислав Волков і Віктор Пацаєв поверталися додому після польоту на космічній орбітальній станції «Салют-1». Вони тижнями тренувалися в стані невагомості, увійшли в капсулу, відстикувалися від станції та почали спускатися. Коли наземна команда розкрила капсулу, усі троє були мертві, усі загинули від крововиливу в мозок. Розслідування дійшло висновку, що після відстикування клапан на капсулі раптово відкрився, і вони опинилися в космічному вакуумі.

Декомпресія може виникнути не тільки під час аварій, а й у момент користування скафандром. На МКС підтримується земний тиск, але в скафандрах космонавтів він перебуває на рівні близько третини від нормального. Це означає, що людина насилу переміщається, почувається неповороткою. Для нормального самопочуття космонавти вдихають чистий кисень, щоб видалити більшу частину азоту з крові.

Можна вижити в середовищі з низьким тиском, якщо воно досить багате киснем. Але чистий кисень теж небезпечний. 1967 року, коли «Аполлон-1» готувався до польоту, у капсулі з екіпажем спалахнула іскра. Оскільки повітря в капсулі було наповнене чистим киснем, почалася пожежа, у якій загинули троє астронавтів — Едвард Вайт II, Роджер Чаффі й Гас Гріссом.