Мистецтво непокори: як ефективно висловлювати незгоду та кидати виклик
Дайджест бестселера Тодда Кашдана «The Art of Insubordination».
Про те, чому людям так складно змінювати статус-кво, у що обходиться конформізм і як заперечувати так, щоби зусилля дали результат.
Слово «непокора» часто спричиняє негативні асоціації. Здається, що воно пов’язане зі зрадою, відступництвом, лінощами. Проте незгодні та бунтарі відіграють важливу роль в оточенні. Вони стають каталізаторами позитивних змін, порушуючи статус-кво, змушуючи побачити його недоліки та недосконалість. Вони ставлять незручні питання, звертають увагу на те, на що здебільшого люди заплющують очі. За це їм часто доводиться платити високу ціну, наражаючись на остракізм, позбавляючись роботи, грошей, свободи, а іноді навіть життя. Проте є стратегії, які допомагають бунтарям діяти порівняно безпечно, домагаючись своєї мети.
Ми знаємо Чарльза Дарвіна як людину, яка сформулювала основи теорії еволюції. Проте він був першим. Сам Дарвін перерахував тридцять своїх попередників у передмові до своєї книги «Походження видів». Багато хто з них втратив свободу й навіть життя за свої відкриття. Так, було заарештовано і вигнано мусульманського вченого Аль-Джахіза, який сформулював принцип «виживає найбільш пристосований» за тисячоліття до Дарвіна, спостерігаючи, як у нових умовах адаптувалися чи гинули тварини, привезені з Африки та Азії на територію сучасного Іраку. Ще один учений, який жив у XVI столітті француз Бернар Паліссі, спостерігаючи за тим, як формуються ландшафти, засумнівався, що нашій планеті лише кілька тисяч років. Його заарештували за брехню та спалили.
Подібна доля спіткала багатьох попередників Дарвіна, як і багатьох інших бунтарів та нонконформістів, які наважувалися йти проти загальноприйнятої думки заради своїх переконань та пошуку істини. Ми завдячуємо їм прогресом, тими благами та можливостями, які маємо сьогодні. Однак є бунтарі зі значно щасливішою долею. Приклад — той же Дарвін. Попри те, що в нього були недоброзичливці, його ідеї змогли привернути широку увагу. Вони поширилися і були здебільшого прийняті, назавжди змінивши наше розуміння навколишнього світу та нашого місця в ньому. Ще за життя Дарвін став членом Королівського товариства, був нагороджений Королівською медаллю за дослідження, був популярним автором, яким надихалися шанувальники пригодницької літератури. Як йому вдалося змінити переконання інших людей, не бувши за це жорстоко покараним?
Автор книги, психолог Тодд Кашдан, не претендує на повноту відповіді, але пропонує своє розуміння, що ґрунтується на відкриттях соціальної психології. Дарвін слідував певним закономірностям, які допомагають залучати прибічників і готувати підґрунтя висловлювання нових ідей. Дарвін, який не мав таланту оратора, зумів залучити прибічників, які допомогли донести його ідеї до широкої аудиторії. Він використовував у своїй роботі мову, зрозумілу не лише вченим, а і звичайним читачам, наводив аналогії та давав ілюстрації, іноді розважаючи читачів кумедними історіями про тварин. Також він показував читачам, що він із ними в одній команді, використовуючи вислови: «як ми можемо бачити», «що ми можемо про це сказати».
Стратегії, які використовував Дарвін, залишаються дієвими й у наш час. Їх можна використовувати як для поширення нових ідей, так і в подоланні внутрішнього опору до змін.
Важливо відрізняти принципову непокору, про яку він пише, від імпульсивної, мета якої — нашкодити чи привернути увагу. Принципова непокора відрізняється тим, що її мета полягає в створенні нової цінності, у покращенні ситуації, а не в погіршенні.
Про те, як використовувати принципову непокору, автор має кілька важливих ідей.
Зміст дайджесту
1Ми запрограмовані підлаштовуватися під оточення2Є чотири основи нашої схильності до добровільного підпорядкування3Принципова незгода необхідна здоровому оточенню та прогресу4Щоби бути переконливішими, бунтарям варто дотримуватися кількох основних принципів5Використовуйте стратегії для залучення однодумців6Використовуйте стратегії зміцнення ментальної стійкості7Бунтарям, які домоглися влади, важливо утримувати себе від її спокус та морального лицемірства8Усувайте бар’єри, що заважають помічати нестандартні ідеї та створюйте комфортне середовище для різних думок9Завершальні коментарі1
Ми запрограмовані підлаштовуватися під оточення
Нам важливо, що вони про нас думають, ми не хочемо виглядати безглуздими в очах оточення. Однак це небажання виділятись і прагнення підлаштовуватися під чужу думку часто шкодить нам. Автор наводить приклад зі світу спорту. Штрафні в баскетболі найчастіше виконують кидком із руки: спортсмен бере обома руками м’яч, підіймає його на рівень очей, потім, згинаючи зап’ястя руки, що підтримує м’яч, спрямовує його в кошик. За такої техніки навіть найвидатніші гравці реалізовують не більш ніж половину штрафних. Є більш дієва техніка штрафного, але менш ефектна зовні, тому гравці не хочуть її використовувати. Її ще іноді називають «стилем бабусі»: гравець розгойдує м’яч туди-сюди між ногами, а потім відпускає його так, щоби він полетів у бік кільця під потрібним кутом. Знаменитий гравець Рік Беррі, який використовував цю техніку, влучав понад 90 відсотків штрафних. Гравець Вілт Чемберлен під час одного із сезонів перейшов на «стиль бабусі» та покращив відсоток успішних штрафних із 38 до 61.
Проте дієвість методу не залучила до нього спортсменів. Вони відмовлялися кидати м’яч у «стилі бабусі», боячись виглядати безглуздо. Автор пропонує замислитися над парадоксом: баскетболісти отримують величезні гроші за те, що приносять очки команді, але вони відмовляються від кращої техніки тільки тому, що зовні вона не дуже ефектна. Майже ніхто неготовий кинути виклик статус-кво, маючи всі докази значної ефективності іншої техніки кидка. Навіть у такій ситуації конформізм виявляється сильнішим за прагнення до прогресу. У цьому немає нічого дивного — для людей дуже важливо відповідати середовищу, здобувати схвалення інших. Однак через конформізм ми часто робимо дурні вчинки.
Автор посилається на дослідження, яке показало, що люди схильні вважати щось більш привабливим, що заслуговує на довіру, наприклад витвір мистецтва або практику, якщо їм кажуть, що це щось стародавнє. Коли ми вважаємо якусь практику частиною стану справ, що існує, ми раціоналізуємо її та чинимо опір змінам. Водночас у нас є більше шансів переконати когось у своїй ідеї, якщо вказати опоненту на те, що вона має давню історію.
Це справедливо й щодо систем та політичних режимів. Люди схильні не помічати їхні недоліки, виправдовувати в різний спосіб. Коли люди бачать несправедливість системи навіть щодо самих себе, вони переживають внутрішній конфлікт і намагаються пояснити його через раціоналізацію наявного стану речей, навіть якщо задля системи їм доводиться звинувачувати самих себе. Повстання проти несправедливого порядку речей — надто складний крок, оскільки передбачає конфронтацію із системою, зіткнення зі страхом перед анархією та невизначеністю. Тому здебільшого люди підтримують статус-кво, навіть якщо система, що існує гнітить.
2
Є чотири основи нашої схильності до добровільного підпорядкування
Перша — нас заспокоює знайомість статус-кво, нам подобається відчуття контролю. Кризи та «чорні лебеді» вибивають ґрунт з-під ніг, змушують нас втрачати впевненість у передбачуваному та стабільному світі. Відчуття втрати контролю та безсилля неприємні, тому, позбавляючись ґрунту під ногами, ми починаємо прагнути того, що ми добре розуміємо і знаємо, що, як нам здається, поверне нам почуття безпеки. Чим довше існує система, тим менше ми схильні їй чинити опір, навіть якщо вона нас пригнічує. Автор посилається на дослідження, яке показало, що коли піддослідних просять лише уявити, що вони втрачають контроль, вони підвищують готовність боронити наявний стан справ. Коли в нас вибивають ґрунт з-під ніг, ми не лише шукаємо опору в чомусь знайомому, а й з особливою пересторогою ставимося до критиків системи. Нам треба запевнити себе, що все добре, що не треба критикувати та заперечувати авторитети.
Друга основа. Зростання підтримки — типова захисна реакція на події, що ставлять виживання під загрозу. Незадовго до 11 вересня 2001 року рейтинг схвалення Буша-молодшого серед американців становив 51 відсоток, за два тижні після терактів він піднявся до 90 відсотків. Його підтримували навіть представники конкурентної демократичної партії. Загальний ворог добре поєднує людей, зростає підтримка тих, хто має владу. У кризові часи люди відганяють від себе двоїсті почуття, вважаючи, що не час для критики.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал