Сучасний капіталізм перебуває в кризі

Основна її причина — нерівність, що посилюється, яка призводить до розколу суспільства. Мегаполіси у своєму розвитку перевершують віддалені райони, зокрема в Північній Америці, Європі та Японії. Їхні мешканці перетворюються на соціальну еліту, дедалі більше віддаляються від основного населення і відчужуються настільки, що навіть не пов’язують себе з ним.

Мешканці заможного та динамічного мегаполіса, зазвичай, мають гарну освіту та сучасні професійні навички. У них є власна мораль. Якщо вони належать до етнічних або сексуальних меншин, то їхньою груповою ідентичністю стає декларація ролі жертви. Виступаючи в цій ролі, вони вимагають до себе особливого ставлення і турботи, а заодно заявляють про свою моральну перевагу над відсталими неосвіченими людьми. Вони матеріально забезпечені, мають хорошу роботу, довіряють уряду й одне одному. Їхня матеріальна забезпеченість зросла завдяки хорошій освіті. Такі люди підвищують показники національного добробуту.

Ті, для кого хороша освіта виявилася недоступною («білий робітничий клас»), переживають не найкращі часи. Виробництва переносяться в Азію разом із робочими місцями, де можна платити менше, нехай навіть у працівника кваліфікація буде нижчою. Крім того, високі технології вимагають іншої підготовки, ніж та, яку мають люди у віці. Великі складнощі з роботою відчуває і молодь, особливо в пошуку першого робочого місця.

Якщо людина у віці за п’ятдесят втрачає роботу, це загрожує великими проблемами в сім’ї та зі здоров’ям. Багато хто починає пити та впадати в депресію, тривалість їхнього життя падає. Водночас медицина стрімко розвивається, але для більш привілейованих груп. Це особливо гостро відчувається в США, але і в Європі, де загалом соціальний захист розвинений краще, помітна та сама тенденція. Крім того, молоді європейці не можуть знайти роботу, і масштаб безробіття в Європі можна порівняти з періодом Великої депресії в США.

Багато молодих людей налаштовані вкрай песимістично щодо свого майбутнього. Вони не сумніваються, що житимуть гірше, ніж їхні батьки. Але ж у капіталізмі проголошується неухильне підвищення рівня життя для всіх. На ділі ж ми бачимо зовсім протилежне, причому вже давно, з початку 1980-х років. Фінансова криза 2008 року лише виставила цю приховану тенденцію на загальний огляд, коли вже стало неможливо заплющувати на неї очі.

З іншого боку, з 1980 року США і європейські країни багато в чому завдяки капіталізму досягли величезних успіхів у високих технологіях і державній політиці. Здавалося б, це мало б зробити життя кожної людини значно кращим. Натомість батьки розуміють, що їхні діти житимуть гірше за них самих. Серед американського білого робітничого класу, як показали опитування, у цьому впевнені 76 відсотків.

Люди з недостатньо високим рівнем освіти почуваються зайвими на тлі добре освічених однолітків. Що більше вони потребують соціального захисту, то менше в нього вірять. Це руйнує довіру недостатньо освічених до уряду й навіть один до одного. І вони протестують по-своєму. На політичній сцені їхній протест має електоральний характер: вони голосують за Трампа в США, за Брекзит у Великій Британії, за Марін Ле Пен і Меланшона у Франції. У Німеччині їхні голоси дістаються ультраправим партіям. Причому в такий спосіб голосує провінція, у столицях зовсім інші уподобання.

Серед політиків дедалі більшим успіхом користуються популісти та ідеологи. Ідеологи бувають як праві, так і ліві. Одні здувають пил із марксизму, намагаючись переробити його під сучасні реалії, інші шукають у фашизмі раціональне зерно. І якщо ідеологи час від часу намагаються підвести під свої погляди хоч якусь філософську базу, то популісти не надто турбуються про це, вони моментально пропонують готові рішення. Зазвичай, ці рішення ніколи не втілюються в життя, але підносяться ефектно, виборцям подобається. Як ідеологи, так і популісти піднялися на невдоволенні та тривозі, спричинених розколом суспільства, але ні ті, ні інші не можуть позбавити суспільство від проблем. Для розв’язання проблем сучасного капіталізму потрібні холодні прагматики, здатні до аналізу. Але крім прагматизму, справжньому реформатору потрібні пристрасть і небайдужість.

Сам Кольєр теж пережив географічний розрив. Родом із провінційного Шеффілда, колись одного із центрів сталеливарної промисловості Великої Британії, він поїхав із нього вчитися в Оксфорд, після чого його доля круто змінилася на краще. Але друзі та знайомі, які залишилися в Шеффілді, поступово все більше занурювалися в бідність.

Водночас він спостерігав процвітання США, Франції та Великої Британії, що різко контрастувало із жахливими злиднями Африки, де він працює. Проблеми капіталізму він сприймає не як абстрактні теми для наукового аналізу, а як трагічну ситуацію, яку потрібно змінити.

Сьогодні капіталізм цілком може забезпечити загальне процвітання, але натомість він рухається до морального банкрутства

Проблема в тому, що одного лише процвітання недостатньо, Кольєр це знає, бо сам його досяг, народившись у бідній родині з провінційного міста. Крім добробуту, йому необхідне було почуття мети, належності та самоповаги, але сучасний капіталізм не передбачає цього. Якщо в основі капіталізму лежатиме тільки жадібність, він у підсумку виявиться таким самим непридатним для життя, як марксизм, замість масового процвітання приносячи поділ і приниження.

Колись Адам Сміт припустив, що переслідування особистих інтересів веде до загального блага. Це справді так, коли люди розуміють, що таке загальне благо, і мають етичні цінності та моральну мотивацію. Але якщо йдеться про особисті інтереси жадібної та егоїстичної людини, «економічної людини» за терміном Адама Сміта, то це зовсім не так. Усе ж наша поведінка легше вкладається у визначення «соціальна людина». Ми відчуваємо відповідальність і зобов’язання, навіть якщо йдеться про якусь далеку трагедію, яка нас не стосується, і намагаємося допомогти. Під час соціологічного дослідження людей запитали, про які помилки в минулому вони найбільше шкодують. Більшість шкодувала не про матеріальні чи кар’єрні прорахунки (невдалі вкладення, угоди, погано проведену співбесіду під час влаштування на роботу тощо), а про те, що колись давно не виправдали чиїхось надій, комусь не змогли допомогти. Ми соціальні істоти, а не економічні люди та не святі альтруїсти. Ми маємо цінності та дотримуємося зобов’язань, бо хочемо належності та поваги, і це лежить в основі наших моральних суджень і рішень.

У суспільстві мають бути створені зобов’язання, а не лише права, тоді воно зможе бути більш гармонійним.