Людина на вершині успіху не помічає, що над головою згущуються хмари

Карлос Гон, майбутній очільник стратегічного автомобільного альянсу Renault-Nissan-Mitsubishi, прибув до Японії 1999 року для відродження майже повністю розореної компанії Nissan Motor. До цього він був виконавчим директором Michelin, а потім — одним із керівників Renault. Корпорація Renault придбала контрольний пакет акцій вмираючого Nissan і відправила Гона для відродження практично мертвого японського концерну. Гону було лише 45 років, коли він став головним операційним керівником Nissan. Проте вже через рік його підвищили до президента, а 2001 року — до генерального директора.

Гон відродив Nissan буквально з попелу. Це так вразило компанію Renault, що його зробили її генеральним директором. Гон був першою людиною, яка одночасно обіймала посаду генерального директора у двох найбільших компаніях автопрому, японській та французькій.

Гон, який народився в Бразилії в сім’ї з ліванським корінням, прекрасно себе почував у глобалізованому світі. У 6 років він разом із батьками переїхав до Лівану, а освіту здобув у Франції. Він вільно говорив чотирма мовами — англійською, французькою, португальською та арабською. У нього було три паспорти: французький, бразильський та ліванський. Він володів нерухомістю в Парижі, Бейруті, Токіо й Ріо-де-Жанейро.

Гон служив єднальною ланкою Renault і Nissan, зближував ці дві компанії одна з одною. У 2016 році до цього альянсу приєдналася Mitsubishi Motors, й альянс став найбільшою автомобільною компанією у світі. Гон виявляв дипломатичність і такт, поважаючи незалежність Nissan. Іноді між Nissan і Renault виникала напруга, але Гон умів її знімати.

Дві компанії разом купували компоненти, розробляли двигуни та трансмісії, але кожна зберегла власний стиль, назву бренду та маркетинг. Партнерство не можна було назвати абсолютно безхмарним, але все ж Гону вдавалося підтримувати мир і рівновагу.

Гон не тільки врятував Nissan від банкрутства, а й перетворив його на високоприбуткову й новаторську міжнародну компанію. У Японії він став національним героєм: навіть пересічні японці, які не мають стосунку до автопрому, називали його Гон-сан. У нього просили автографи, і популярність його зростала.

Харизматичний і чарівний, Гон був зовсім несхожий на інших бізнес-лідерів, ніби відлитих за одним шаблоном. Він зі смаком одягався, був енергійним, і хоча його англійська була із сильним французьким акцентом, він умів переконувати слухачів і подобатися їм. Він міг відповісти на будь-яке запитання та ніколи від них не ухилявся. Гон був до того ж одним із найбільш високооплачуваних топменеджерів у Японії, де загалом не прийнято надто великого розриву в зарплатах із рядовими співробітниками. У 2016 році до альянсу Nissan і Renault приєдналася і Mitsubishi. Доповнений альянс став найбільшим продавцем легкових автомобілів у світі у 2017 році. І в цьому була особиста заслуга Гона.

Щоб закріпити успіх, Гон підписав чотирирічний контракт, який закріплював його право керувати Renault та її дочірніми компаніями. Renault постаралася закріпити постійне партнерство трьох компаній, щоб у разі відходу Гона альянс не розпався. Для французької сторони це означало, що кожна компанія в холдингу зберігає ідентичність, але в Японії до цього поставилися як до повного захоплення влади. Гон вважав, що із часом владнає всі розбіжності. У свої 64 роки він продовжував залишатися біля керма й не думав про відхід на спокій, хоча його сім’я наполягала на цьому. Він продовжив контракт до 2022 року, щоб встигнути до виходу на пенсію ще сильніше об’єднати компанії Nissan, Renault і Mitsubishi.

Однак Гон не помічав, що над його головою згущуються хмари. Співробітники Nissan побоювалися, що він змусить традиційний японський бізнес жити за французькими правилами. У Renault не всім подобалося, що він тримається осібно, цурається французького істеблішменту та світського життя. Він не був для французів своїм хлопцем, і свого часу це йому відгукнеться.

Злам старої системи завжди тягне за собою невдоволення більшості

На зорі своєї кар’єри керівника альянсу, 1999 року, Гон прибув до Японії разом із командою з 30 фахівців Renault. Після вивчення ситуації Гон зібрав керівників Nissan, щоб викласти їм свій погляд на реорганізацію. Як завжди, він був різкий, пояснюючи їм причини розорення їхньої компанії. Він говорив, що в Nissan занадто мало клієнтоорієнтованості, немає довгострокового плану й загального бачення, бракує почуття терміновості. Виробництво автомобілів постійно падало: заводи могли б виробляти 2,4 млн автомобілів на рік, але обмежувалися половиною від цієї кількості. У підсумку можна сказати одне: компанія перебуває в поганому стані.

Президентом Nissan був Есікадзу Ханава, який продав компанію французам. Він був на 20 років старший за Гона, але було зрозуміло, що кермо влади тепер у руках іноземця. Гон ставив запитання Ханаві, і той часто змушений був виправдовуватися.Ханава мав бляклий вигляд на тлі блискучого Гона, упевненого в собі й енергійного. Це був удар по самолюбству, і персонал Nissan не чекав від новачка нічого хорошого.

У Японії кінця XX століття проблеми були не тільки в Nissan. Після Другої світової війни країна переживала рекордне зростання економіки. Однак до кінця 1990-х років усе закінчилося: зростання застопорилося. На ринку праці зріс рівень безробіття, але ж колись країна пишалася системою довічної зайнятості, за якої в 1960-ті роки рівень безробіття знизився до 1 відсотка. Ця система була й залишається частиною суспільного договору, що об’єднує державу, компанії та працівників. Вона допомагала процвітати й сприяла невеликій нерівності в доходах і дуже низькому рівню насильницьких злочинів. Вона влаштовувала всі соціальні верстви. Але тепер постало питання про скорочення штату працівників Nissan.

Гон із командою закликали персонал Nissan поставитися до цього з розумінням. Витрати на виробництво потрібно було різко скоротити, як і борг компанії. Для цього доведеться закрити 5 заводів у Японії, а це 21 тисяча робочих місць. Це був небезпечний маневр, але Гон не збирався обмежитися ним.

У Японії діяла система корпоративних зв’язків під назвою кейрецу.

До її особливостей входило перехресне володіння акціями та просування по службі на основі трудового стажу. У Nissan вона спиралася на мережу дочірніх компаній та постачальників. Вони допомагали один одному управляти фінансами у важкі часи, володіючи акціями компаній-партнерів. За допомогою кейрецу можна було знизити операційні витрати від розриву контрактів, легко запозичувати досвід компаній-партнерів.

Однак кейрецу, хоч і допомагають компаніям триматися на плаву, але малопридатні для руху вперед. Перехресні холдинги зосереджують у собі капітал, який міг би фінансувати новий продукт або модернізувати старий. Гон зламав цю систему. Він скоротив перехресні володіння Nissan, вивільнивши водночас необхідний капітал. Довелося відмовитися і від половини постачальників, у яких Nissan закуповував запчастини, сировину та послуги. Контракти просто відійшли найбільш конкурентоспроможному учаснику торгів, а не перевіреним старим знайомим.