1

Не людина одомашнила кішку, вона сама себе одомашнила

Вважається, що людина одомашнила кішку багато століть тому, але все було не зовсім так. Дикий вид Felis silvestris просто навчився жити поруч із людьми та разом із ними поширився у світі. Сучасні свійські кішки, вид Felis silvestris lybica — його нащадки. Кішка мешкає з людьми вже 12 тисяч років. Усе почалося з Близького Сходу, у частині Туреччини, Іраку та Ізраїлю, де кішки з’явилися в людських поселеннях, коли люди почали виявляти схильність до осілості. Котів це влаштовувало: вони полювали на мишей та щурів, яких приваблювали запаси зерна та насіння, та поїдали залишки м’яса за людиною. Перші села стали для кішок надійним джерелом їжі. Такої ж стратегії кішки дотримувалися в Китаї, але трохи згодом, приблизно 5 тисяч років тому.

Люди визнали користь кішок у винищуванні мишей і почали використовувати їх для боротьби зі шкідниками на млинах, фермах та кораблях. Разом із кораблями кішки пливли в різні частини світу, поступово поширившись практично скрізь.

Дика котяча природа не сильно змінилася за час співіснування з людиною. Геном свійської та дикої кішки майже однаковий, і зовні вони майже не відрізняються. Поведінка кішки, що вільно ходить, мало чим відрізняється від диких родичів.  Вона навіть може жити на кілька будинків, які розглядає як базу, де можна їсти, спати та приносити кошенят. Коти позначають чіткі межі території, куди не пускають чужих самців, кішки толерантніші до своєї статі.

Вважається, що люди тримали кішок для боротьби з гризунами, але насправді кішки змусили людей їх полюбити. Саме тому їм дали змогу жити в хаті, спати з господарем у ліжку, отримувати їжу зі столу. Ці гарні істоти, здавалося, належали до іншого світу, і людям подобалося милуватися ними, тримати коло себе, спостерігати за життям кішок, настільки несхожим на людське.

Одомашнивши людей, кішки могли не турбуватися про хліб (м’ясо). Але за своєю природою вони мисливці, і якщо господар погано годує кішку, вони повертаються до полювання, як способу харчування. У дикій природі м’ясо — основа раціону всіх котячих.

Кішка — мисливець-одинак. Якщо вовки полюють групами, очолюваними домінантним самцем або самицею, і в зграї підтримуються стосунки домінування та підпорядкування, то кішки не мають ієрархій та альфа-лідерів. Пара вовків може з’єднатися на все життя і разом вирощувати кілька поколінь вовченят. Кішки не підтримують довгих подружніх стосунків. Коли виникає необхідність вони співпрацюють одна з одною, але в котячу зграю чи групу не поєднуються.

Кішки взагалі не визнають лідерів, зокрема лідерів-людей. У всьому покладаючись на господаря, вони водночас залишаються незалежними, не вклоняються йому й не підкоряються. Якщо ми їм подобаємося, вони виявляють прихильність, якщо суспільство людини їм неприємне, вони йдуть. Вони живуть із нами, тому що так хочуть, і поки хочуть. Тому ми цінуємо стосунки з ними.

У той самий час котів люблять далеко не всі. Їх називають забруднювачами довкілля, розповсюджувачами токсоплазмозу та інших хвороб, убивцями птахів тощо. Їх звинувачують у тому, що вони, як чудові мисливці, навіть змінили екосистему в деяких частинах світу, наприклад, в Австралії. Водночас ми забуваємо, що саме люди призвели життя на планеті на межу катастрофи, спричинивши масове вимирання видів на планеті.

Ворожість до кішок відома ще із Середніх віків. У кішках вбачали зв’язок із дияволом. Їх убивали, страчували й катували, живцем замуровували під поріг будівлі, щоби вона довше стояла. У кішках бачили виродків пекла та символ нестримної сексуальності, яку символічно винищували, вбиваючи кішок.

У кішок бракує моралі. У середньовічному уявленні, це асоціювалося з тим, що люди можуть почати поводитися подібним чином і повстануть проти заборон на секс.

Грей вважає, що в основі ненависті до кішок лежить заздрість.

Багато людей пригнічують свої страждання, і відчувають полегшення, катуючи інших істот, тим більше так задоволених собою, як кішки. Зворотний бік ненависті до кішок — це ненависть нещасних, сповнених страждань людей до істот, які, на відміну від них, не нещасні.

Якщо людина ставиться до кішки з повагою, вона покохає її, але не нудьгуватиме, якщо вона піде. Ці тварини не дбають про майбутнє, проте вони можуть пережити нас, людей, і повернутися у свій дикий стан. Вони існуватимуть ще довго після того, як ми зникнемо без сліду.

2

Кішки не борються за щастя, вони живуть у ньому

Люди не вміють жити одним днем ​​і радіти із цього дня, якщо все в ньому гаразд. Вони мають на меті бути щасливими, що говорить про те, що в цей момент вони нещасні. Вони будують плани прийдешнього щастя, але бояться, що втрутиться якась зовнішня сила, і ці плани зірвуться. Вони звертаються до філософії або психотерапії, які пропонують власні рецепти від постійного занепокоєння.

Для людей щастя може бути лише штучним станом, спричиненим якимись особливими умовами. Для кішок цей стан природний, якщо їм не заважають, не ображають і все навколо йде безнапасно. Кішки ніколи не відчувають нудьги. Їм подобається бути самими собою, на відміну від людей, які прагнуть тікати від себе чи постійно самовдосконалюються.

Фрейд вважав, що постійний дискомфорт і занепокоєння є цілком природними для людей. Є багато технік, які, хоч і не позбавляють повністю цих відчуттів, але допомагають їм пристосуватися до життя з іншими людьми. До кішок пристосовуватися не треба, і тому багато людей віддають перевагу кішкам, а не людським стосункам (їх називають айлурофілами). Айлурофілам закидають антропоморфізм, вони нібито приписують своїм вихованцям відсутні людські емоції. Але здебільшого любителі кішок люблять їх не за схожість із собою, а навпаки — за її повну відсутність. Кішка мало схожа на людину.

Філософи, з давніх часів намагалися захистити людину від занепокоєння, зробити її щасливою. Епікурейці вірили, що для цього достатньо тримати свої бажання під контролем. Це в сучасному розумінні епікуреєць — великий життєлюб, який обожнює смачну їжу, вино та інші чуттєві насолоди. Однак спочатку епікурейці були аскетами, які намагалися задовольнятися малим: простою їжею, сексом, але не романтичним коханням, яке могло вивести їх із рівноваги. Вони відмовилися від честолюбних помислів і політичних амбіцій, віддаючи перевагу мирному життю в доглянутому саду. У чомусь це збігається з буддизмом, де від страждань можна звільнитися лише за допомогою відмови від бажань. Щоправда, у буддизмі це можливо лише за відмови від існування взагалі, під час розриву кола нескінченних смертей і народжень. Епікурейці ж вважали, що страждання виникають через хибні ідеї та надто сильні бажання. І тут можна спокійно прийняти свою смерть.