Космічні програми починалися з державного фінансування, але для сучасних розробок його вже не вистачає

Одним із перших ентузіастів освоєння космічного простору в США був Джон Квінсі Адамс, шостий американський президент. Ця неординарна людина й далекоглядний політик ще в XIX столітті ратував за розвиток космічних досліджень і будівництво обсерваторій.

Він був упевнений, що дослідження величезного простору сприятиме інтересу до наук і розквіту цих наук. Він звертався до Конгресу з постійними проханнями про створення обсерваторій і на президентській посаді, і під час подальшої роботи в Палаті представників. Саме з його ініціативи 1844 року було створено Військово-морську обсерваторію США, а 1846-го — Смітсонівський інститут як науково-дослідний і навчальний центр.

Попри всі зусилля Адамса, справжній інтерес до космосу прокинувся лише через століття, до середини XX століття. У той час весь космічний сектор існував коштом державних програм і невеликої групи підрядників. Після Другої світової війни до космосу була прикута пильна увага як США, так і СРСР. Саме СРСР першим запустив супутник 1957 року, а 1961-го відправив у космос першу людину — Юрія Гагаріна. Це був справжній виклик, і США втягнулися в космічні перегони. Дві наддержави змагалися і мотивували одна одну на досягнення, здавалося б, неможливого. У космос запускали ракети й супутники спостереження, космонавтів відправляли у відкритий космос і на Місяць, де було встановлено американський прапор. У цей ранній період космічних програм і місій головним двигуном були стратегічні інтереси та міркування національної безпеки.

І США, і СРСР прагнули першими відвідати якийсь космічний об’єкт і залишити на ньому сліди свого перебування: встановити прапор, узяти ґрунт тощо. Тоді ще мало хто розумів, як можна використовувати космос і його ресурси. Поступово, коли перші космічні амбіції наддержав були задоволені, різні країни почали вивчати нові можливості використання космосу. Виникали нові космічні галузі: ракети, супутники, дослідницькі місії, як із космонавтами, так і без них.

Американське космічне агентство NASA було створено ще за часів холодної війни, щоб допомагати точному наведенню ракет США. І хоча воно створювалося як засіб захисту, президент Ейзенхауер подбав про те, щоб воно не мало стосунку до міністерства оборони. Пентагон міг би значно прискорити випуск ракет і супутників, але в уряді США зрозуміли можливості мирних польотів.

Багато людей у 1950–1960-ті роки прагнули брати участь у програмах NASA, щоб стати льотчиками-випробувачами, космонавтами та добровольцями, попри високий ризик. Саме NASA стояло за висадкою перших космонавтів на Місяць, і ця подія продовжує надихати письменників, сценаристів, учених, підприємців та інших фахівців донині.

У 1972 році завершилася космічна програма «Аполлон», дуже дорога для бюджету країни. Адміністрація Ніксона оплатила NASA програму космічних шатлів, багаторазових ракет, які слугували інтересам Міністерства оборони, розвідки та безпеки, а також могли досліджувати відкритий космос.

Ніксон зосередився саме на шатлі, збільшуючи бюджет НАСА під це єдине завдання і відкидаючи інші космічні інновації. Шатли мали злітати й сідати 50 разів на рік, але вибух «Челленджера» 1986 року поставив хрест на цих планах. Ризики були занадто високі. Замість шатлів почали широко використовувати одноразові військові супутники, дешевші. Керівники NASA не зуміли надихнути Білий дім на подальше просування в космос. Після космічного буму 1960-х років агентство отримувало все менше ресурсів для реалізації своїх планів. У 2019 році фінансування NASA становило всього 0,4 % від федерального бюджету США в 4 трильйони доларів. Міністерство оборони, між тим, отримує 16 відсотків від бюджету.

Попри це, NASA продовжує свою роботу, але більшість досягнень майже невідомі широкому загалу. У суспільстві та уряді немає розуміння того, чому космічні завдання такі важливі. Сьогодні державне фінансування космічного сектора США поступово сходить нанівець, і це докорінно неправильно.

На зміну державному фінансуванню космічних програм приходить приватний сектор

Свого часу космічній програмі США вдалося за 10 років, буквально з нуля, дістатися Місяця. Над цим працювали тисячі людей, витрачалися мільярди доларів. Це дуже дорога галузь — навіть традиційні методи створення космічної техніки лягають на уряди непосильним тягарем. Однак після завершення програми «Аполлон» окремі ентузіасти не втрачали віру в можливості космосу. Саме завдяки їм народилася нова епоха в освоєнні космосу, а космічний сектор отримав друге дихання.

Сьогодні в космічну галузь залучено більше людей, ніж будь-коли, хоча більша частина їхньої діяльності невідома широкому загалу. Виник рух «Новий космос» (NewSpace), члени якого дивляться на космос не з метафоричної, або філософської, або географічної точки зору. Вони бачать у ньому джерело можливостей і таємниць, які ще належить розкрити.

Сьогодні в багатьох країн (понад 50) є національні космічні програми. Для їх здійснення вдаються до послуг приватних компаній — великих гравців у виробництві та запуску ракет і космічних кораблів. Інші компанії пропонують інженерні рішення, запчастини, логістику та інші продукти й послуги, пов’язані з космосом. Приватні компанії в США розробляють космічні апарати на власних майданчиках і на таких об’єктах, як KSC (основний стартовий центр NASA) і МКС. У Лос-Анджелесі SpaceX будує складальну лінію для своїх орбітальних ракет-носіїв, у центрі Сан-Франциско приватна компанія Planet виробляє портативні космічні супутники невеликого розміру.

Якщо раніше космос був прерогативою виключно державною, то тепер урядовий тиск на космічний сектор ослаблено. У хід ідуть нові моделі контрактів, менш громіздкі та бюрократичні, ніж колишні, що значно полегшує приватним компаніям роботу над урядовими замовленнями. Рух NewSpace об’єднує аерокосмічні компанії, що працюють на незалежній від уряду основі. Вони прагнуть зробити доступними космічні подорожі, будують плани освоєння Марса й колонізації інших планет. Є відомі мільярдери-підприємці, зачаровані космосом, такі як Ілон Маск, Джефф Безос і Річард Бренсон. Усі вони намагаються розсунути межі наявних технологій для втілення своїх планів і мрій.

Хоча космос викликає загальне захоплення, мало хто уявляє його безмежні можливості.

У більшості людей космос асоціюється із супутниковим зв’язком, ракетами та науковими дослідженнями. Крім того, це висококонкурентна галузь, із запропонованими урядом суворими правилами та контролем безпеки. Це цілком виправдано: технології мають працювати ідеально, щоб їх не довелося ремонтувати прямо в космічному польоті, що дуже важко й не завжди можливо.

У 1990-ті роки взагалі не йшлося про використання приватних космічних проєктів. Однак у 2001 році мільйонер Денніс Тіто полетів у космос як приватна особа, за що заплатив зі своєї кишені. За ним прийшли й інші. І в цьому немає нічого незвичайного: люди платять гроші, щоби піднятися на Еверест або вирушити на Південний полюс, тож чому б їм не оплатити подорож у космос?