Шахрайство живиться жагою до дива й потребою людини знайти сенс у житті

Чому шахраїв так часто супроводжує вдача? Тому що в людей є потреба вірити в щось, що підтверджує їхнє уявлення про себе, про світ і місце в ньому. Люди самі хочуть вірити в те, що розповідають шахраї. Шахраї точно вгадують, що потрібно людині, і беруть на себе роль виконавців її бажань.

Шахраї вміють спілкуватися, часто вони дуже привабливі й харизматичні, вони не застосовують грубу силу, а користуються людською довірливістю і своїм умінням викликати симпатію. Вони ні до чого не примушують, а роблять нас добровільними співучасниками; вони не крадуть — ми самі віддаємо. Ми віримо їм через свою потребу вірити.

Люди прагнуть зрозуміти, чому і як влаштований світ, а шахраї паразитують на цьому бажанні, розповідаючи свої переконливі та зворушливі історії. Історії перемагають скептицизм, вони роблять те, що ніколи не зможуть зробити логічні доводи та заклики до розумності.

На жадобі дива будуються і вистави фокусників — ми хочемо чаклунства й самі платимо за те, щоб нас здивували. Але дивлячись на виставу фокусника, ми розуміємо, що це лише постановка і спритність лука. Шахраї ж безсоромно маніпулюють нашою вірою, бажанням хороших стосунків, бажанням знайти сенс свого існування, бажанням забезпечити собі щасливе життя. Ми віримо їм, тому що вважаємо себе гідними всього найкращого, ми хочемо позбутися лячної невизначеності життя, внутрішнього екзистенціального жаху.

Успішні шахраї чудово знають людську психологію. Вони переконливо показують, що в них є прості відповіді на складні запитання. Й ось пенсіонер, який ледь зводить кінці з кінцями, несе останні заощадження у фінансову піраміду — адже він гідний кращого, він усе життя працював, хіба справедливо, що він відчуває нестаток?

А молодий європеєць із забезпеченої сім’ї шукає порятунку від західного матеріалізму в ашрамі чергового індійського гуру, який вбраний у довгий білий одяг і з пафосним виглядом вигукує «багатозначні» банальності про духовність і просвітлення. У той час як у самого «просвітленого» — шикарний особняк і десять ролс-ройсів.

Шахраї знають, що потрібно людям. І вони дають їм готові та прості відповіді.

Афери бурхливо розквітають у період нестабільності та потрясінь, які посилюють страхи й невпевненість людей. Аферисти експлуатують тривогу й занепокоєння.

Здавалося б, із розвитком технологій і ускладненням засобів захисту, шахраям має стати важче обманювати людей. Але все відбувається з точністю до навпаки. Інтернет, нові технології — благодатний ґрунт для афер різного масштабу. Дзвінки з «лікарні», родичі, які потрапили в «аварії», продаж речей через інтернет — усе це нові інструменти в старій шахрайській грі на почуттях людей.

Шахраями стають через внутрішню схильність

Люди — істоти соціальні. Взаємна довіра — це не просто наша слабкість. Це необхідна умова для виживання людства. Ми знаємо, що здебільшого на оточення можна покластися, що воно добропорядне. Більшості людей подобається допомагати іншим, і ми зростаємо з упевненістю, що теж можемо розраховувати на допомогу.

Дослідження показують, що вищий рівень довіри мають люди з вищим рівнем добробуту, громадського здоров’я та емоційної задоволеності. Якщо ж людина зростала в небезпечному районі, вона до всього ставиться насторожено, обдурити її буде складніше. Тому щасливі люди з надлишковим оптимізмом мають більші шанси бути ошуканими.

Шахраї отримують вигоду з доброчесності. У цьому їм допомагає байдужість.

Розважливу байдужість визначать як психопатію — базову відсутність здатності співпереживати почуттям інших людей. Але чи всі шахраї — психопати та, чи всі психопати — шахраї?