1

Виснажливі тренування – не єдиний спосіб досягти високих спортивних результатів

Ліберман був свідком повного тріатлону — міжнародного чемпіонату з витривалості під назвою Ironman, що проходить на Гаваях, у Коні, у 2012 році, де одночасно проходила конференція зі спортивної медицини.

У курортному містечку, де всі розслабляються та відпочивають, змагання виглядало особливо виснажливим. Перегони розпочалися о 7 ранку. Спочатку був заплив у Тихому океані на 5 км, що супроводжувався барабанним боєм та криками вболівальників. Щойно вибравшись на сушу, учасники тріатлону кинулися переодягатися в дороге велосипедне екіпірування і сіли на спеціальні полегшені велосипеди вартістю понад 10 тисяч доларів. Велосипедні перегони завдовжки 112 миль проходили на території лавової пустелі. Приблизно через 4 години велосипедисти, повернувшись, змінюють велосипедні кросівки на бігові та починають марафон 42,2 кілометра вздовж узбережжя у 30–40-градусну спеку. Забіг закінчується на головній вулиці міста. Елітні спортсмени приходять приблизно через 8 годин після старту, їх зустрічають гучна музика та вітальні крики натовпу, які допомагають їм дістатися фінішу. Горді «залізні люди» радісно кричать у відповідь. Інші приходять поступово, останні бігуни — ближче до півночі, багато хто відразу вирушає в медичний намет за допомогою, але всі вони горді собою і всіх вітають уболівальники та друзі.

Щоби брати участь у «Залізній людині», потрібно годинами тренуватися щодня протягом кількох років. Повні тріатлони — дорогий захід. Не рахуючи авіаквитків, екіпірування та проживання, учасники витрачають десятки тисяч доларів на тренерів, спортивні зали, кросівки, велосипеди тощо.

У той самий час в індіанському племені тараумара, що живе в Мексиці, теж є аналог Ironman. Ліберман прибув туди, надихнувшись розповідями про бігунів тараумара з книги «Народжений тікати» Крістофера Макґдуґла. У ній тараумара описуються як суператлети, які регулярно пробігають величезні відстані без кросівок, й оспівується їхня витривалість.

Ліберман прибув до тараумара з гідом, перекладачем та приладами для вимірювання людських ніг та біомеханіки бігу. Він опитав чоловіків і жінок і зробив вимірювання, але спочатку не побачив людей, що бігають. Однак він помітив, що тараумара багато працює і багато ходить пішки.

Більшість тараумара розповіли йому, що вони або не бігали взагалі або брали участь в одних перегонах на рік. Багато членів племені мали зайву вагу або черевце. Але не всі. Ліберман познайомився із 70-річним Ернесто, який виглядав на 30 років молодшим. Він дуже легко біг спеціальною біговою доріжкою, а коли вони розмовляли, розповів Ліберману, що в молодості полював на оленів, заганяючи їх на бігу, і брав участь у ритуальних танцювальних церемоніях, які іноді тривали цілими днями.

Питання, як проходять його тренування, Ернесто не зрозумів. Ліберман розповів йому, що американці підтримують форму й готуються до змагань, роблячи пробіжки кілька разів на тиждень, але Ернесто поставився до його слів із сумнівом. Навіщо цей непотрібний біг, не викликаний необхідністю?

Фермери на кшталт нього вирощували їду самостійно, не витрачаючи час і калорії на підтримку форми або для особистих досягнень. Ернесто ніколи не тренувався і Ліберман не бачив на пробіжці ні чоловіків, ні жінок. Проте в тараумара були власні змагання. Жіночі перегони аривете на 25 миль полягають у гонитві молодих жінок та дівчаток-підлітків за обручем, обтягнутим тканиною. У чоловічих перегонах рараджипарі чоловіки пробігають до 30 миль, ганяючи ногами дерев’яний м’яч розміром з апельсин. І все це вони роблять без попередніх виснажливих тренувань і підготовки.

Ліберману вдалося спостерігати традиційний забіг рараджипарі. У перегонах на 70 миль брали участь дві команди чоловіків по 8 людей. З ранку й учасники, і глядачі щільно поснідали: бігуни поїли тушковану курятину, решта поснідали більш щільно: суп із яловичиною та кукурудзою, коржики, чилі. Під час харчування люди робили ставки на ту чи іншу команду: грошима, козами, частиною врожаю. Приблизно об 11 ранку бігуни стартували без барабанного бою та вітальних криків. Їхній  одяг був повсякденним: туніка, пов’язка на стегнах і сандалі з підошвою з автомобільних шин. Кожна команда мала свій дерев’яний м’яч, який штовхали ногами, щоб він котився якнайдалі, і бігли за ним. Ніхто не зупинявся, спостерігачі іноді бігли слідом невелику відстань, підбадьорювали бігунів криками та пропонували охочим напій із розмелених кукурудзяних зерен та води.

Перегони тривали день і всю ніч, під зоряним небом, причому бігуни висвітлювали собі дорогу смолоскипами, щоби було видно, куди котиться м’яч. Ніхто не зупинявся, хоча багато хто падав від втоми, але швидко підіймався. На ранок усе закінчилося. Не було ні оплесків, ні гучної музики, усі просто сіли біля вогнища та пили домашнє кукурудзяне пиво.

Це був не комерційний захід, як Ironman, а громадський. У ньому були відсутні спеціальне спорядження, вступний внесок, хронометраж. Не було також трофеїв і призів, однак команда, що перемогла, все-таки отримала своє завдяки ставкам. Так само як і спортсмени Ironman, учасники страждали від втоми, судом та нудоти. Замість регулярних тренувань тараумара ганялися за козами. Бігові змагання для них були не перевіркою власних можливостей, як у тріатлоні, а глибоко духовним обрядом, схожим на колективну молитву. Їх фізичною активністю була важка праця по багато годин без автомобілів, машин та інших пристроїв, що полегшують зусилля. Тому їхнє повсякденне життя було суцільним тренуванням, на додачу з ходьбою по перетнутій місцевості.

2

Відпочинок та фізична активність — це різні способи використання енергії

Вимірювання витрат калорій, проведені в різних частинах світу, показали, що доросла людина витрачає в середньому близько 30 калорій на кожен кілограм ваги на день, незалежно від того, чим вона займається: сидить перед комп’ютером, працює на фабриці, зайнята сільським господарством чи веде життя мисливця-збирача. Це вартість основних потреб тіла.

Вимірювання витрат калорій, проведені в різних частинах світу, показали, що доросла людина витрачає в середньому приблизно 30 калорій на кожен кілограм ваги на день, незалежно від того, чим вона займається: сидить перед комп’ютером, працює на фабриці, зайнята сільським господарством чи веде життя мисливця-збирача. Це вартість основних потреб тіла.

Це здається нелогічним, але це є фактом. Навіть коли ви просто набираєте текст, усі системи вашого тіла працюють, щоби підтримувати в ньому життя: серце скорочується, перекачуючи кров по всьому тілу, шлунок перетравлює, печінка та нирки фільтрують кров, нігті ростуть, мозок працює безперебійно, а кожна клітина перебуває в безперервному руху, відновлюючи пошкодження та захищаючись від інфекцій.

1944 року в Університеті Міннесоти під керівництвом доктора Анселя Кіса було проведено дослідження, присвячене впливу голоду на людське тіло. Його проводили щоб дізнатися, як можна допомогти людині, яка пережила голод, зрозуміти, що відбувається з її тілом. 36 добровольців для стрес-тесту та подальшої реабілітації погодилися взяти в ньому участь. Спочатку їх дуже добре годували приблизно 3200 калорій на день, причому вони займалися фізичною працею (рубали дрова, прали вручну і таке інше.) 15 годин на тиждень і робили регулярні прогулянки пішки. Команда Кіса заміряла їхнє зростання, вагу, кількість жиру в організмі, пульс у спокої, кількість еритроцитів, силу та витривалість, оцінила психологічний стан.