Мозок — це машина для передбачення

Кількість досліджень, що зростає в галузі неврології, підтверджує теорію про те, що мозок — це «машина прогнозування», яка постійно створює симуляції навколишнього світу. На ці симуляції впливають наші очікування і попередній досвід, а також сенсорні дані. Хоча зазвичай ці симуляції відповідають об’єктивній реальності, іноді вони можуть значно відрізнятися від неї, створюючи спотворене сприйняття. Вплив цих ментальних симуляцій проявляється в різних аспектах нашого життя.

Прогностичний механізм мозку обчислює, яка потенційна інтерпретація найрелевантніша, що істотно впливає на наш свідомий візуальний досвід. Такі «низхідні» впливи керують усім чуттєвим сприйняттям. Наприклад, якщо ви ведете машину в туманний день і знайомі з маршрутом, ваш минулий досвід допоможе вашому мозку розпізнати дорожній знак або інший автомобіль. Так само розуміти чиїсь слова по телефонній лінії, що потріскує, стає легше, якщо ви знайомі з акцентом і мовними патернами мовця.

Прогностичне опрацювання даних мозком поширюється і на наші фізичні відчуття, допомагаючи нам не надто перейматися, коли одна частина тіла стикається з іншою. Цей механізм передбачення пояснює, чому ми не можемо полоскотати самі себе.

Процеси прогнозування можуть призвести до яскравих ілюзій, коли підвищені очікування змушують мозок інтерпретувати випадкові стимули як значущі. Надактивний механізм передбачення мозку також може пояснити багато передбачуваних паранормальних явищ. Наприклад, коли 2019 року загорівся собор Паризької Богоматері, деякі очевидці повідомили, що бачили фігуру Ісуса в полум’ї. Ймовірно, це пов’язано з їхніми глибинними переконаннями, що впливають на їхню інтерпретацію неоднозначних світлових патернів. Той самий процес може лежати в основі заяв про те, що ви бачите привидів, чуєте голоси померлих у статичному радіошумі або бачите зображення відомих людей у хмарах. Цей самий принцип можна застосувати до спортивних суперечок, де відмінності в реальності, що сприймається, можуть призвести до розбіжностей між спортсменами й суддями. Автор наводить слова нейробіолога Аніла Сета: «Ми не просто пасивно сприймаємо світ, ми активно його створюємо». Наше сприйняття світу суб’єктивне й перебуває під глибоким впливом наших емоцій та очікувань.

Людям із фобіями, такими як акрофобія або арахнофобія, висота може здаватися вищою, а павуки — більшими і швидшими, ніж вони є насправді. Так само похибки в передбаченнях мозку можуть вплинути на наші соціальні взаємодії. Якщо ми відчуваємо сором’язливість, смуток або нервозність, ми, найімовірніше, сприймемо нейтральні обличчя як ворожі. Ті, хто боїться бути відкинутим, можуть більше концентруватися на потенційно недружніх обличчях та ігнорувати доброзичливі. Ті, хто почувається популярним, зазвичай зосереджуються на позитивних соціальних сигналах, а ті, хто почувається самотнім або ізольованим, схильні зосереджуватися на негативних. Тривожна або депресивна людина може сприймати світ як загрозливе місце, що призводить до змін у поведінці, наприклад, до уникнення ситуацій, які вона сприймає як загрозливі. Ці переконання можна нейтралізувати за допомогою експозиційної терапії та тренінгів, які допомагають переналаштувати сприйняття.

Розуміння властивої мозку суб’єктивності може допомогти впоратися з коливаннями настрою. Визнаючи, що емоції та очікування можуть вплинути на сприйняття, можна запобігти порочному колу негативного мислення і виробити більш здоровий погляд на світ.

Очікування суттєво впливають на наше сприйняття смаку — явище, добре відоме у світі гастрономії. Сканування показує, що на реакцію мозку на їжу впливають упередження. Наприклад, повідомлення про те, що глутамат натрію має «насичений і чудовий смак», призводило до більшої активності в ділянках мозку, пов’язаних зі смаковим задоволенням, ніж коли його описували як «глутамат натрію» або «кип’ячену овочеву воду». Навіть одна й та сама речовина може викликати задоволення або відразу залежно від очікувань. Ізовалеріанова й масляна кислоти, присутні в сирі пармезан і блювотних масах, можуть викликати або слинотечу, або блювотні позиви залежно від того, як їх позначають.

Розуміння мозку як машини для передбачення має практичне значення. Завдяки цьому ми можемо вчасно виявляти власні ілюзії, боротися з фобіями, розуміючи, що мозок перебільшує загрозу. Ми можемо навчитися керувати своїм настроєм, усвідомивши, що сприйняття багатьох подій схильне до ефектів очікування, і збільшити за допомогою відповідного опису задоволення від сенсорних відчуттів, як-от приймання їжі.

Переконання впливають на лікування

Ще у XVIII столітті лікарі визнали, що віра в лікування може впливати на результати лікування пацієнтів. Однак із часом медичні працівники стали скептично ставитися до плацебо, розглядаючи його як інструмент для виявлення симулянтів або іпохондриків. Сучасні дослідження показують, що зв’язок між розумом і тілом не лише реальний, а й може принести полегшення за різних фізичних станів, часто викликаючи ті самі біологічні зміни, що і справжні ліки.

Відродження цікавості до ефекту плацебо можна приписати американському анестезіологу Генрі Бічеру, який під час Другої світової війни помітив, що багато тяжкопоранених солдатів практично не відчували болю, мабуть, через полегшення від того, що їх врятували з поля бою. Це привело Бічера до теорії про те, що інтерпретація пацієнтом своєї хвороби може впливати на реакцію мозку й тіла на біль. Через брак морфіну Бічер іноді вдавався до ін’єкцій фізіологічного розчину, кажучи пацієнтові, що це знеболювальне, і це діяло. Висновки Бічера не тільки розвінчали стереотип про те, що плацебо діє тільки на симулянтів або людей з уявними захворюваннями, а і призвели до широкого використання плацебо-контрольованих клінічних випробувань — практики, яка відтоді стала золотим стандартом у медичному регулюванні.

Мозок має «внутрішню аптеку», здатну виробляти власні ліки, ґрунтуючись на очікуваннях.

Він здатний виробляти власні опіоїди, дія яких схожа на дію морфіну. Ба більше, лікування плацебо покращує симптоми в пацієнтів із хворобою Паркінсона на 20–30 відсотків, мабуть, викликаючи збільшення природного запасу дофаміну в мозку.

Плацебо не тільки змінює хімічний склад мозку, а й може модулювати роботу імунної системи. Плацебо продемонструвало значний ефект полегшення при алергії та астмі. Крім того, ефект плацебо спостерігався під час хірургічних втручань, таких як встановлення артеріальних стентів у разі стенокардії. Контрольоване дослідження показало, що користь від реальної операції та фіктивної операції статистично не відрізняється.