Незалежна й безпристрасна статистика — велика цінність для суспільства

1954 року, коли Дарелл Гафф випустив свою книжку про маніпуляції зі статистикою, двоє британських дослідників, Річард Долл і Остін Бредфорд Гілл, провели одне з перших переконливих досліджень, які демонструють, що паління цигарок спричиняє рак легенів. Протягом десятиліть вони збирали дані про десятки тисяч лікарів і відстежували причини їхньої смерті. Доллу та Гіллу, які на початку експерименту самі були курцями, вдалося зібрати переконливі докази того, що паління значно збільшує ризик раку легенів. Для завзятих курців ризик зростає в шістнадцять разів. Дослідники також виявили, що куріння збільшує ризик серцевих нападів. Куріння було дуже поширеним на той час, і мало кому сподобалися висновки дослідження Долла й Гілла, але відмахнутися від них уже було не можна.

У читачів книги Хаффа може скластися враження, що статистика являє собою різновид шахрайства, але робота Долла й Гілла була серйозним дослідженням, яке переконало безліч людей вести здоровіший спосіб життя і відмовитися від куріння. Після публікації Доллом і Гіллом висновків дослідження виробники сигарет відповіли стандартними методами пропаганди — вони почали «каламутити воду», намагалися перевести увагу публіки на інші хвороби, ставили під сумнів висновки дослідження. Багато курців не змогли розібратися в суперечливій інформації та далі курили. Заперечувати проти того, що їм не подобалося, було простіше, ніж поставити під сумнів уклад власного життя. «Каламутити воду», перекручувати дані, чинити тиск — досі дієві стратегії.

Дуже важливо обстоювати незалежність статистичних агентств від політичного порядку денного. 1937 року Сталін заборонив публікувати результати перепису населення Радянського Союзу, оскільки вони виявилися на кілька мільйонів осіб меншими за очікувані. Висновки перепису назвали «шкідницькими», а начальника бюро перепису населення Олімпія Аристарховича Квіткіна й кількох його колег розстріляли.

На жаль, тиск на статистичні служби та спроби заборонити їм озвучувати важливу інформацію не залишилися в минулому. В Індії у 2019 році уряд Нарендри Моді перестав публікувати дані про безробіття. Ймовірно, це пов’язано з тим, що статистичні дані могли показати, що прем’єр-міністр не виконав своїх обіцянок щодо створення великої кількості робочих місць у країні. У Танзанії з 2018 року критика офіційної статистики класифікується як кримінальний злочин, у такий спосіб помилки не можуть бути виправлені, а якість даних знижується.

У США президентам і від республіканців, і від демократів не подобалися висновки, до яких доходило Управління Конгресу США з бюджету (CBO). Так, адміністрація Джиммі Картера намагалася чинити тиск на службу, коли вона дійшла висновку, що цілі Картера з підвищення енергоефективності не спрацюють так, як заплановано. Аналогічна ситуація склалася під час оцінювання реформ Клінтона у сфері охорони здоров’я.

Щоб статистика працювала, вона має залишатися неупередженою, органи, які її публікують, не повинні залежати від бажань політиків або підлаштовуватися під порядок денний. Цифри мають бути максимально наближені до реального стану справ, а не до того, що хочеться бачити політикам. Коректні статистичні дані — це величезна цінність для суспільства, і їхню незалежність і неупередженість необхідно захищати. Автор порівнює статистику з комунікаціями, якими користуються всі, але про важливість яких ми згадуємо лише тоді, коли трапляється аварія. Ми не маємо сприймати роботу статистичних агентств як належне, вона потребує захисту та уваги з боку суспільства.

Статистика не позбавлена недоліків, ми не можемо коректно виміряти багато важливих для нас речей, але якщо ми хочемо зрозуміти ситуацію, у якій перебуваємо, без статистики, якій можна довіряти, нам не обійтися.

Звертайте увагу на те, які почуття викликає у вас інформація, і не дозволяйте їм обманювати себе

Звертайте увагу на ті почуття, які викликає у вас та чи інша інформація, — вони можуть вас обдурити.

Знаменитий голландський мистецтвознавець і колекціонер творів мистецтва Авраам Бредіус, який спеціалізується на голландських художниках сімнадцятого століття, прославився як викривач робіт, які помилково приписували Вермеєру. Однак і він сам припустився фатальної помилки, вважаючи твором Вермеєра (навіть найкращою його роботою) картину «Христос в Еммаусі», попри те, що вона істотно відрізнялася від інших визнаних робіт художника. Сам Бредіус посприяв тому, щоб картину було продано музею Боймана в Роттердамі за суму, еквівалентну сьогоднішнім 10 мільйонам доларів. Однак незабаром з’ясувалося, що за підробкою «Христа в Еммаусі» стояв харизматичний Хан ван Меегерен, колишній художник, який розбагатів як торговець предметами мистецтва. За один продаж — нещодавно виявленого шедевра Вермеєра «Жінка, викрита в перелюбі» — Герману Герінгу його й заарештували. Ван Меегерен, щоб виправдатися, зізнався, що продав Герінгу зовсім не шедевр, а власну підробку, а також вказав, що «Христос в Еммаусі» — теж його рук справа.

Чому досвідчений Бредіус вважав роботою Вермеєра картину, яка не дуже-то відповідала його стилю та була статичною і похмурою? Відповідь на це запитання пов’язана із загальною тенденцією переоцінювати свої почуття, які можуть придушити голос розуму. Вона пов’язана з багатьма аспектами нашого життя, вибором, який ми робимо під впливом емоцій, вірою в одне й запереченням іншого, коли ми самі раді обманюватися.