Не можна звести пояснення причин добробуту країн до географічних чинників

Є кілька популярних теорій, що пояснюють, чому одні країни стали багатими, а інші бідними. Перша з них — теорія про вплив географічних умов. Її прихильники пояснюють причини світової нерівності впливом клімату, наявністю або відсутністю природних ресурсів, специфічними для місцевості хворобами. Одним із перших її сформулював французький філософ Шарль де Монтеск’є. Він вважав, що жителі тропічних країн вражені лінню, не хочуть працювати й досліджувати світ. Через це до влади в жарких країнах часто приходять диктатори. Надалі дослідники перестали розглядати безпосередній вплив клімату на інтелект і працездатність і сконцентрувалися на двох інших чинниках: негативному впливі тропічних хвороб та особливостях тропічних ґрунтів, які не підходять для ведення сільського господарства. Впливом цих двох чинників дослідники обґрунтовували висновок про те, що помірний клімат дає суттєві переваги перед тропічним і субтропічним.

Показовий приклад, чому ця теорія не працює, — місто Ногалес, яке розділене на дві частини стіною. Одна його частина розташована в США, округ Санта-Круз, штат Аризона, а інша — у Мексиці, штат Сонора. Середній дохід на сім’ю в мексиканському Ногалесі втричі менший, ніж у Ногалесі США, більшість мешканців не закінчили школу, у ньому високий рівень злочинності та дитячої смертності, тривалість життя значно нижча, ніж в американській частині, інфраструктура перебуває в поганому стані, чиновники некомпетентні та корумповані. Місто Ногалес не вкладається в теорію про вплив географічних чинників на добробут, адже різні його частини розташовані в одному кліматичному поясі.

Чим пояснити різницю в рівні життя в одному місті? У XVI столітті почалася колонізація Америки. Іспанці грабували й жорстоко винищували місцеве населення, а коли накрали вдосталь золота та срібла, створили мережу інституцій, спрямованих на подальшу експлуатацію населення. Рівень життя був обмежений мінімумом, а все, що місцеве населення отримувало понад нього, вилучалося. Індіанців обкладали податками, забирали землі, примушували їх до праці, змушували купувати товари за високими цінами. Це дало змогу збагатитися вузькій групі іспанських конкістадорів і наближених до них, але встановлені ними правила перетворили Латинську Америку на континент із найвищим рівнем нерівності та підірвали її економічний потенціал.

Англія, військові сили якої на той час значно поступалися іспанським, теж спочатку намагалася йти іспанським шляхом, але англійські колонізатори швидко зрозуміли, що на землях, які їм дісталися, не вдасться втілити в життя модель колонізації, реалізовану іспанцями: індіанців не вдавалося примусити працювати, та й багатств у них не було. Тому працювати довелося самим колоністам, а для цього було вирішено створити систему стимулів. На початку XVII століття у Вірджинії було затверджено «подушну систему», згідно з якою кожному чоловікові-поселенцю, члену його сім’ї та слузі надавалося по 50 акрів землі. Було засновано Генеральну асамблею, кожен дорослий чоловік, який володів землею, тепер міг брати участь у розробці законів і управлінні колонією. Так було закладено основи демократії. Надалі ще не раз виникатимуть спроби піти іспанським шляхом і запровадити обмеження для тих, хто не належить до привілейованого класу, але вони провалюватимуться.

Уже до початку XVIII століття всі англійські колонії в Америці мали асамблеї, у яких представниками були землевласники. І хоча ці асамблеї не могли вважатися повністю демократичними, оскільки в них не могли брати участь жінки, раби й чоловіки без землі, колоністи мали набагато більші права, ніж жителі більшості країн того часу. На основі цих асамблей і було створено США. Своєю чергою, економічні та політичні інститути Мексики стали спадкоємцями інститутів, сформованих у колоніальний період, які стали причиною нерівності в цій країні.

Теорія культурного детермінізму й «теорія невігластва» теж не можуть пояснити причини багатства й бідності різних країн

Згідно з популярною теорією культурного детермінізму, добробут народу визначається культурними чинниками — релігією, виробленими етичними принципами, цінностями. Одним із її адептів був відомий німецький соціолог Макс Вебер. Він вважав, що головними чинниками швидкого розвитку індустріального суспільства в Західній Європі були Реформація і протестантська етика. Так, згідно із цією теорією, Латинській Америці не світить процвітання, тому що йому заважають культура «маньяна», яку можна звести до вислову «ніколи не роби сьогодні те, що можна зробити завтра». Однак раніше був аналогічний стереотип щодо китайської культури. Вважалося, що конфуціанські цінності перешкоджають економічному зростанню, але у XXI столітті бурхливий розвиток Китаю, Гонконгу та Сінгапуру спростував цю теорію.

Теорію про вплив культури на добробут нації не можна назвати однозначно помилковою. Тонкість у тому, щоб розуміти, як діє цей вплив — культурні норми часто підтримують наявні в країні інститути. Ба більше, дослідники часто надають великого значення зовсім не тим культурним чинникам, які справді впливають на добробут: рівень довіри в суспільстві та схильність до об’єднання між його членами. Ці культурні чинники найчастіше є наслідком роботи сформованих у конкретному суспільстві інститутів. Так, опитування показують, що мексиканці менш схильні, ніж американці, довіряти оточенню.