1

Є п’ять основних причин виникнення війн

Противники до певної межі шукають компроміси, уникаючи відкритого зіткнення. Але іноді цей процес переривається, і обидві сторони починають кровопролиття. Зазвичай це п’ять основних причин. На перший погляд, це твердження здається надто спрощеним: причин для війн безліч. Але якщо почати розбиратися, то виявиться, що всі приводи до війни це замасковані п’ять основних причин.

Перша причина — неконтрольовані інтереси. Для більшості груп людей чи цілих країн військові витрати є основним аргументом проти бойових зіткнень. Але іноді ті, хто ухвалює рішення про війну, мають величезну особисту владу й не цікавляться думкою інших членів групи чи уряду. Вони ігнорують витрати й готові кидати солдатів у будь-які війни. В основі готовності до війни може лежати особиста вигода, якої прагне правитель або ватажок банди.

Друга причина — ідейні міркування, які не мають в основі матеріальних стимулів. І тут війни відбуваються з помсти, на підтвердження статусу чи затвердження домінування. Іноді лідери бачать війну як єдиний спосіб досягти «праведних» цілей: домогтися урочистостей своєї релігії, здобути свободу або перемогти несправедливість.

Третя причина — невпевненість та невизначеність. Цю причину можна  порівняти з покером. Ніхто не знає, які карти в противника, обидва блефують і обидва розуміють, що їх хочуть обдурити. У покері в такій ситуації пропускають хід. У стані конфлікту ніхто не знає справжнього стану справ противника, і нарешті одна сторона вирішує, що атака — найкращий вихід, попри витрати на війну.

Четверта причина — проблема зобов’язань однієї сторони, які перестали викликати довіру. Іноді супротивник зміцнюється, і тоді найкраще йому поступитися. Але якщо знати заздалегідь, що він ось-ось отримає перевагу в силі, протилежній стороні потрібно завдати випереджувального удару, поки вона ще може це зробити, щоби не програти самій. Наприклад, одна зі сторін може різко посилитися: прийде сильніший і впливовіший лідер, з’являться нові ресурси, почнеться швидкий розвиток тощо. Чи можна йому взагалі довіряти? У цей момент велика спокуса, не чекаючи зміни лідерів, напасти першими. Кожна зі сторін воліла б домовитися, а не воювати, але обидві розуміють, що ці зобов’язання не викликають довіри.

П’ята причина — неправильні уявлення про реальність. Здебільшого люди схильні демонізувати ворогів і непримиренно ставитися до будь-якої іншої точки зору. Інші просто повинні розділяти наші цінності, думки та світогляд. Якщо ціла група дотримується хибних переконань, це заважає пошуку компромісу. Конфлікти та конкуренція лише посилюють розбіжність.

Типологія п’яти причин не заперечує всі інші теорії про війни, але допомагає їх упорядкувати. П’ять причин доповнюють одна одну, накопичуються та взаємодіють. Безвідповідальні лідери, ідеологічні марення, невпевненість, проблеми із зобов’язаннями та неправильні уявлення отруюють світ та наближають воєнні конфлікти.

Через ці причини світ тендітний, а війна може спалахнути з найдрібнішого приводу. Таким приводом може стати вбивство, крах фондового ринку, відкрите нафтове родовище чи витівка нерозумного лідера. Однак усі ці поодинокі події далеко не завжди призводять до війни. Є ще бідність, дефіцит, зміна клімату, виснаження природних ресурсів, етнічна роздробленість та інші чинники, що можуть посилити протистояння.

2

Високі витрати насильства роблять світ імовірнішим

Блаттман наводить історію двох колумбійських банд, що суперничають, торгують наркотиками та промишляють рекетом. Весь Медельїн, друге за значущістю місто в Колумбії, перебуває під владою таких банд. Вони організовують захист підприємців і дрібних торговців (тобто обкладають їх рекетом), видають спеціальні таємні ліцензії на торгівлю товарами, встановлюють ставки на позики. Банди постійно змагаються, розділивши місто на сфери впливу. У Медельїні їх сотні, кожен район комусь належить. Поліція періодично заарештовує ватажків та відправляє до в’язниці, але вони можуть керувати своїми підлеглими й звідти. Тюремні стіни не заважають їм координувати свої банди, тримати руку на пульсі та влаштовувати сутички між собою.

Якось представники двох банд, Пачеллі та Ель-Меса, посперечалися за більярдом у в’язниці Беллавіста. Сварка закінчилася перестрілкою (у в’язниці!), виявилося, що в багатьох бандитів була зброя, яка потрапила за ґрати. Ніхто не був убитий, але багато людей отримали поранення, включно з охоронцями.

Конфлікт вийшов за тюремні мури. Обидві банди привели до бойової готовності своїх підлеглих. Крім того, банда Ель-Меса поєдналася з іншою сильною бандою, Лос-Чатас. Здавалося, ось-ось станеться різанина й Медельїн потоне в крові. Однак нічого подібного не сталося. Зваживши всі за і проти, банди пішли на компроміс після довгих та болісних переговорів. Оскільки представник банди Пачеллі першим відкрив вогонь за більярдом, він погодився поступитися Ель-Месу частиною своєї території у в’язниці та за її межами. Це були образливі поступки, але жодна з них не вартувала війни.

Цей приклад не єдиний. На кожну одну бандитську війну в Медельїні припадають тисячі запобіжних воєн. Їх запобігають через переговори та торгівлі. Іноді члени банд б’ються, але рідко вступають у бій стіна на стіну. Тому рівень вбивств у Колумбії нижчий, ніж у великому американському місті.

Такі конфлікти — аналог того, що відбувається по всьому світу.

Уся земна куля — це клаптева ковдра, територій, що змагаються.

Володіння ними престижне, приносить владу та багатство. Противники хочуть отримати те, що погано лежить, скористатися ресурсами та територією своїх сусідів. Усі полюють на слабких і бороняться від сильніших. Але, так само як і колумбійські банди, вони намагаються не воювати.