1

Внутрішній голос може бути як союзником, так і супротивником

Нас оточує світ слів, ми здебільшого вербально передаємо свої думки та почуття, спілкуємося словами з іншими людьми й із собою. Відключаючись від того, що відбувається, наш мозок породжує в нашій свідомості розмову, і ми підтримуємо її.

Керує вербальною інформацією особлива нейронна система, що є частиною робочої пам’яті. Вона являє собою інформаційну вербальну базу мозку — її ще називають фонологічною петлею. У ній беруть участь два елементи: «внутрішнє вухо», що утримує слова, які ми щойно почули, і внутрішній голос, що прокручує слова в нашій голові, коли, наприклад, ми запам’ятовуємо телефонний номер.

Наш вербальний розвиток формується ще в ранньому дитинстві, разом з емоційним розвитком. Діти часто розмовляють уголос із собою, спонукаючи себе діяти, критикуючи або, навпаки, хвалячи. Так у них відбувається нервовий та емоційний ріст. Говорячи із собою, діти вчаться контролювати емоції, будувати стосунки з батьками, від яких отримують інструкції, як поводитися. Вони часто повторюють інструкції вголос, наслідуючи дорослих, але в міру дорослішання починають внутрішню розмову. Поступово в нас з’являються власні слова для внутрішнього голосу. У його розвиток зробили внесок батьки та культура, яка нас оточує. Розвиток внутрішнього мовлення в дітей сприяє самоконтролю, покращує творче мислення, зміцнюючи впевненість і комунікабельність. Крім того, внутрішній голос оцінює наш шлях до мети, закликає звернути увагу на важливі моменти на шляху до неї. Внутрішній голос повідомляє нам про становище на роботі, про те, що треба робити для підвищення, про те, як просуваються наші мрії або складаються стосунки з коханою людиною. Він змушує нас звернути увагу на що-небудь важливе. Внутрішній голос бере участь у створенні нашого «я». Він допомагає нам писати історію нашого життя, формує наш образ та ідентичність.

Але внутрішній голос — не завжди наш союзник. Ми часто сперечаємося з ним або, навпаки, піддаємося його впливу. Коли він замовкає, наприклад, унаслідок інсульту або втрати пам’яті, люди іноді відчувають почуття полегшення.

Наші внутрішні переживання затьмарюють зовнішні. Наше щастя визначають не реальні обставини, а те, якими ми їх вважаємо. Усе начебто добре; людина має відчувати задоволення, проводячи час із друзями або святкуючи якесь досягнення. Натомість вона піддається внутрішньому базіці. Її настрій визначається не тим, що вона робить, а тим, що вона думає.

2

Увімкнувшись у найбільш невідповідний момент, внутрішній балаган паралізує нашу активність

Так буває зі спортсменами, коли він змушує їх фіксуватися на перешкодах, випускаючи з уваги все інше. Це добре для тренування, коли потрібно опрацьовувати те, у чому спортсмен не дуже сильний. Але під час змагання внутрішній базіка може буквально паралізувати. Тому найкраще довести свої рухи до повного автоматизму, щоб внутрішній контролер взагалі не брав участі в тому, що відбувається, і не давав своїх несвоєчасних вказівок.

Коли внутрішній базіка повторює знову і знову тривожні думки, він виступає в ролі саботажника наших завдань. У студентів раптово прокидається страх на іспиті, до якого вони чесно готувалися, і погіршує результати. В артистів у найбільш невідповідний момент виникає страх сцени. Тривога, яку пробуджує балакун, може зірвати переговори в бізнесі, не дає людям здійснювати плани та проєкти, псує стосунки.

Коли люди спілкуються в соціальних мережах, вони в якомусь сенсі роблять це своїм внутрішнім голосом і слухають внутрішні голоси інших. У цифровому спілкуванні ми позбавлені можливості бачити співрозмовника, слухати інтонації його живого голосу, ми лише обмінюємося повідомленнями. Кожен водночас займається самопрезентацією, злегка прикрашаючи свій образ — гламурними фотографіями, обробленими Photoshop, і розповідями про свої переживання.