Люди, які не вміють слухати, поступово занурюються в самотність

Колись люди розповідали одне одному історії, зібравшись на ґанку або сидячи навколо багаття, як наші предки. Сьогодні ми занадто захоплені собою, нам ніколи слухати інших, заглиблюватися в те, що вони думають і відчувають. Ніхто вже не сидить на ґанку у великих містах, люди занадто ізольовані один від одного у своїх квартирах, деякі навіть не вітаються в ліфті зі своїми сусідами. Вдома нам замінює спілкування телевізор або комп’ютер, а з рідними та друзями ми обмінюємося фотографіями, інтернет-мемами та записочками.

Здавалося б, у соціальних мережах у нас є можливість спілкуватися з величезною кількістю людей із різних кінців світу. І все ж мало з ким із них виникає справжнє душевне спілкування з глибоким розумінням співрозмовника.

Навіть коли ми зустрічаємося з кимось особисто, ми показуємо йому світлини в смартфоні, не описуючи те, що бачили чи пережили. Якщо виникає суперечка, ми шукаємо в Google підтвердження своєї правоти. Якщо хтось зі співрозмовників занадто захоплюється розповіддю, ми починаємо ритися в смартфоні, перевіряючи пошту або переглядаючи новини. Замість уміння слухати ми знайшли здатність закриватися від усіх, особливо від тих, чиї думки не збігаються з нашими або не особливо нам цікаві.

Кейт Мерфі розповідає про свій досвід інтерв’ювання. Вона не робить нічого особливого, але люди незалежно від соціального становища готові розповідати їй усе, що завгодно. Вона справді уважно вислуховує їх, ставить навідні запитання і заохочує розповідати далі. Спочатку інтерв’юйовані злегка дивуються, ніби не звикли, щоб їх вислуховували. Потім починають говорити вдумливо, ґрунтовно й цікаво, впевнені, що їх справді слухають.

Невміння слухати прирікає нас на самотність, відчуття ізоляції та роз’єднання. Почуття самотності стає настільки поширеним, що експерти американських служб охорони здоров’я забили на сполох. Самотність пов’язана з хворобами серця, інсультом, деменцією, ослабленим імунітетом.

Здавалося б, ми постійно взаємодіємо з безліччю людей — вдома, на роботі, у соціальних мережах. Але попри це, багато людей почуваються відірваними та ізольованими від інших. Їм ні з ким поділитися і нікого вислухати, тому що вони не вміють слухати.

Самотність — проблема не тільки США, а і всього світу більшою чи меншою мірою. У Японії навіть з’явилися служби Family Romance, де найняті актори зображають членів сім’ї, друзів або партнерів самотніх людей. Вони не займаються сексом, лише підтримують розмову, виявляють увагу. Найнята «дружина» запитує самотнього парубка, як минув день на роботі. Мати або батько, які віддалилися від рідних дітей, наймають акторів, що зображають на певний час люблячого сина чи доньку.

Якщо люди старших поколінь ще якось справляються із самотністю або принаймні знають, як потрібно спілкуватися, то в підлітків і дітей шкільного віку все ще гірше, про що свідчить значне зростання в останні роки рівня підліткових самогубств.

Підлітки занадто охоче занурюються у віртуальне життя, забуваючи про реальне. Вони менше спілкуються з друзями, залишають свій будинок або своє місто, вважаючи за краще спілкуватися за допомогою смартфонів і комп’ютерів. Що більше часу вони проводять перед екраном, то гостріше відчувають самотність. Але й вийшовши з інтернету, вони не знають, як спілкуватися наживо, бо не вміють слухати.

Невміння слухати не означає, що ви або ваш співрозмовник — черстві егоїстичні люди. Усі ми, незалежно від соціального статусу, рівня достатку та суспільного становища, не привчені слухати. Політики, актори, журналісти професійно володіють словом, вони вміють говорити й писати, але не слухати. Люди платять своїм психотерапевтам чималі гроші не стільки за їхні поради, скільки за те, що вони готові та вміють їх слухати.

Багато хто просто соромиться ділитися своїми потаємними думками з іншими людьми, нехай навіть найближчими. Їм здається, що тим самим вони намагаються вішати на людей свої проблеми, а це неввічливо. Їм простіше написати електронного листа, ніж розповісти про себе вголос, і так само вони ставляться до інших. Цифровий зв’язок поступово витісняє людський. Навіть зустрічаючись у кав’ярні, люди не стільки розмовляють одне з одним, скільки дивляться у свої смартфони. У кращому разі смартфон лежить на видному місці на столі, щоб у будь-який момент можна було в нього втупитися.

Сучасна культура підіймає на щит агресивний особистий маркетинг, за якого потрібно якомога голосніше заявити про себе, а не вислуховувати інших. Крім того, слухання, як і читання, вимагає зусиль. Але якщо ми опануємо цю науку, жити стане набагато цікавіше, а самотність зникне.

Навички слухання можна і треба розвивати

Ніхто не любить, коли його не слухають, або слухають, постійно відволікаючись на щось інше, або роблять водночас поблажливий вигляд. Але що означає слухати добре, так, щоб хотілося сказати більше, знаючи, що вас зрозуміють? У деяких людей взагалі немає уявлення про хорошого слухача, з тієї простої причини, що вони ніколи не стикалися з ним.

Вас слухають погано, якщо намагаються перервати, нелогічно реагують на сказане, дивляться не на вас, а кудись у порожнечу або в телефон, крутяться на стільці з нетерплячим виглядом. Це явні ознаки. Ввічливі люди так себе не поводять, але це ще не означає, що вони слухають.

Намагаючись пропускати розмову повз вуха, люди в такий спосіб захищаються від того, що їм неприємно чути: адже вони можуть зіткнутися із занудою, або нарцисом, або любителем бульварної преси. Але краще періодично вислуховувати щось неприємне, ніж не слухати співрозмовника взагалі.

Саме слухання допомагає нам зрозуміти й себе, й інших. З народження немовля реагує на людський голос і налаштовується на його вібрації. Плід реагує на голос, ще перебуваючи в утробі, в останньому триместрі він уже вміє відрізняти мову від простого шуму. Він лякається від спалахів гніву й заспокоюється від ласкавого тихого голосу. Слух і дотик — останні почуття, яких позбавляється людина перед смертю.

Слух і слухання — не одне й те саме, слухання активне, а слух пасивний. Коли ми слухаємо, ми зосереджені, мозок обробляє інформацію, шукає сенс, домагається розуміння — саме в цьому кінцева мета слухання.