Для поняття «розумний» потрібне нове визначення

Поняття «розум» найчастіше асоціюється з академічними успіхами. Говорячи про «інтелект», люди мають на увазі досягнення, пов’язані з навчанням. Водночас багато батьків інтуїтивно розуміють, що їхні діти мають видатні здібності, але не можуть сформулювати, у чому саме. Якщо діти не отримують високих оцінок у школі, у батьків немає «доказів» їхнього розуму. Автор допомагає таким батькам переосмислити, що вони мають на увазі, коли кажуть, що їхня дитина розумна. Едвардс визначає розум як здатність виводити ідеї, концепції або навички на новий рівень. Ця здатність може бути як силою, так і слабкістю. Уміння виводити ідеї та навички на новий рівень — це не вибір дитини, а те, що вона робить не замислюючись. Проблема в тому, що, хоча це вміння дає переваги в навчанні, творчості та спорті, воно призводить до перевантаження психіки.

У 1983 році психолог Говард Гарднер сформулював теорію множинного інтелекту. Він виділив сім типів інтелекту, кожен із яких має власні характеристики:

• Лінгвістичний: здатність використовувати мову для самовираження і спілкування.
• Логіко-математичний: розпізнавання взаємозв’язків, закономірностей і здатність до розв’язання проблем.
• Візуально-просторовий: образне мислення та просторова орієнтація.
• Музичний: сприйнятливість до ритму, мелодії та висоти тону в музиці.
• Тілесно-кінестетичний: використання тіла для самовираження.
• Міжособистісний: ефективне спілкування та взаємодія з іншими людьми.
• Внутрішньоособистісний: точне самопізнання, розуміння своїх сильних сторін, мотивації та почуттів.

Згідно з теорією Гарднера, кожна людина має природні здібності в певних галузях, і ці здібності можуть не збігатися з традиційними показниками успіху. Діти з різними типами інтелекту можуть по-різному сприймати події та реагувати на них. Наприклад, діти з високим міжособистісним інтелектом, дуже чутливі та проникливі, вони гостро реагують на зміни у своїй сім’ї або оточенні.

Діти з видатними здібностями можуть очікувати, що завдяки своїм природним талантам вони досягнуть успіху в усіх сферах, що призводить до розчарування, коли вони постають перед труднощами. Батькам важливо визнавати й винагороджувати зусилля навіть коли немає негайного успіху, виявляти співчуття і розуміння до розчарування дитини. Іншим дітям, навпаки, може бути непросто усвідомити, що наполеглива праця не завжди гарантує успіх.

Серед розумних дітей є мотивовані та невмотивовані. Для вмотивованих розумних дітей характерно те, що вони самостійно виявляють цікавість до високих досягнень. Батькам таких дітей варто прислухатися до прагнень дитини, але не фокусуватися на них, оскільки діти можуть перемикнутися на іншу сферу інтересів. Заохочуйте дитину, але не нав’язуйте свої очікування.

Деякі розумні діти можуть здаватися невмотивованими в школі, попри видатні здібності. Перехід від легких початкових класів до складніших може бути важким для цих дітей, оскільки вони не звикли докладати зусиль. Батькам важливо проявляти терпіння та чуйність і не звинувачувати дитину. Можна мотивувати дитину, пропонуючи винагороду за виконання складних завдань, нагадувати про важливість наполегливої праці, навчати вміння розставляти пріоритети.

Те, які типи інтелекту цінують батьки та школа, може вплинути на самосприйняття та поведінку дитини. Удома батьки, зазвичай цінують певні типи інтелекту, зважаючи на власні інтереси та досвід. Навіть якщо батьки прямо не заявляють про свої вподобання, діти часто переймають їхні цінності. Це може вплинути на вибір дитиною занять і кар’єрного шляху.

Батькам важливо розуміти, що діти можуть цінувати щось інше, і це не означає непослуху.

Школи зазвичай віддають пріоритет логіко-просторовому, лінгвістичному та міжособистісному інтелекту, саме ці царини найчастіше тестуються та оцінюються в системі освіти. Батькам потрібно бути обізнаними про цінності та очікування школи, але не варто надавати навчальним питанням надмірного значення вдома, особливо якщо дитина зазнає труднощів у школі. Не варто змушувати дитину переказувати шкільні події та змушувати її пояснювати свою поведінку, оскільки це може призвести до підвищеної тривожності.

Розумним дітям необхідна позакласна стимуляція різних видів інтелекту. Такі позакласні заняття, як малювання, гімнастика, уроки гри на фортепіано або спорт, не тільки дають змогу дітям розвивати таланти, а й допомагають вивільнити накопичену енергію, зменшуючи занепокоєння. Пошук відповідного виду діяльності може потребувати часу. Батьки не повинні здаватися, якщо спочатку обрані заняття не знаходять відгуку в їхньої дитини.

Щоб знайти правильний підхід до дитини, шукайте причини її тривоги

Згідно з DSM (Діагностичним і статистичним посібником із психічних розладів), є шість основних типів тривожних розладів:

• Генералізований тривожний розлад: характеризується надмірним і нереалістичним занепокоєнням і напругою без очевидної причини.
• Соціальний тривожний розлад: непереборне занепокоєння і сором’язливість у повсякденних соціальних ситуаціях, які часто виникають зі страху осуду.
• Панічний розлад: визначається раптовим і повторюваним почуттям жаху, що супроводжується такими симптомами, як пітливість, біль у грудях і прискорене серцебиття.
• Специфічні фобії: характеризуються сильним страхом перед певними об’єктами або ситуаціями, такими як змії, висота або авіаперельоти.
• Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): розвивається після травмувальної події та містить тривожні думки, спогади й емоційне заціпеніння.
• Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР): включає постійні тривожні думки (нав’язливі ідеї), які призводять до ритуальної поведінки (компульсій), такої як надмірне миття рук.

Для постановки діагнозу тривожного розладу потрібно, щоб симптоми тривоги зберігалися щонайменше шість місяців. Однак діти можуть відчувати сильну тривогу протягом коротших періодів часу. Щоб допомогти батькам краще зрозуміти страхи своєї дитини, автор поділяє тривогу на дві основні категорії: об’єктноорієнтовану та пов’язану зі стосунками.

Діти з об’єктноорієнтованою тривожністю відчувають сильні страхи, пов’язані з конкретними об’єктами або ситуаціями, такими як шторм, авіапереліт, відвідування лікаря, викрадення, вторгнення в будинок. Вони постійно стежать за своїм оточенням, прислухаючись до потенційних загроз і виявляючи підозрілих людей. Їх приваблюють новинні репортажі та інформація про небезпеки. Основною метою дитини з об’єктноорієнтованою тривожністю є забезпечення безпеки.

Щоб допомогти дітям з об’єктноорієнтованою тривожністю, корисно навчити їх спеціальних прийомів, які допомагають впоратися з тривогою в конкретний момент (їм присвячена остання ідея). Крім того, важливо навчити їх соціальної поведінки, оскільки вони можуть не звертати уваги на соціальні норми та поводитися неадекватно. У дітей з об’єктноорієнтованою тривожністю можуть проявлятися фізичні симптоми, як-от нудота або болі в животі під час подій, що спричиняють тривогу.

Діти з тривожністю, пов’язаною зі стосунками, насамперед турбуються про свою взаємодію з людьми. Вони надмірно зосереджені на дружбі, увазі та на тому, що думають про них інші. Вони схильні надмірно аналізувати соціальні ситуації та часто невірно тлумачать нейтральні або незначні сигнали як ознаки того, що вони комусь не подобаються. Ці діти також засвоюють значний обсяг інформації про інших людей, включно з їхньою поведінкою, одягом і соціальною динамікою. Їхню душевну рівновагу легко може похитнути навіть незначний негативний коментар.

Діти з таким типом тривожності, як правило, приховують свої почуття і докладають усіх зусиль, щоб не показати, що їх хтось емоційно зачепив. Проте вони можуть активно проявляти емоції вдома, де почуваються в безпеці. Вдома вони шукають визнання в «безпечних людей», якими зазвичай є члени сім’ї. Безпечні люди — це ті, хто підтримає і прийме їх беззастережно.

Кінцевою метою дітей із тривожністю, пов’язаною зі стосунками, є інтеграція двох їхніх сторін — особистості, якою вони є в школі, та особистості, якою вони є вдома. Ці діти відчувають різкий контраст між своєю поведінкою у двох різних середовищах, що призводить до плутанини щодо їхнього справжнього «я».