Щоразу, коли ми опановуємо щось нове, ми розвиваємо свої нейронні зв’язки та розширюємо свої здібності до навчання

Тривалий час вважалося, що інтелектуальні здібності — це характеристики, задані за замовчуванням, і що люди народжуються з наперед визначеним інтелектуальним потенціалом. Однак є явне свідчення хибності цього переконання — зростання середнього IQ протягом останнього століття. Наприклад, у США за кілька останніх десятиліть середній IQ зріс майже на 20 балів — сьогоднішні 100 балів еквівалентні інтелекту, який раніше оцінювали в 118 балів. Найпопулярніше пояснення феномена — підвищення рівня життя, доступність освіти, поліпшення харчування. Дослідження показують, що в середньому діти з безнапасних родин набирають більше балів в IQ-тестах, ніж їхні однолітки з нужденних сімей. І це не пояснюється спадковістю — діти бідних батьків, усиновлені заможними сім’ями, обходять неусиновлених за цим показником. Ключову роль відіграє середовище, у якому росте й розвивається дитина.

Відомий дослідник інтелекту Річард Нісбетт вказував, що чинник сприятливого середовища може багаторазово посилювати навіть незначну спадкову схильність, тобто є мультиплікативним. Навіть невелика схильність до допитливості може бути багаторазово посилена й розвинутися в потужний інтелект завдяки сприятливому впливу оточення.

Однак серед обивателів усе ще сильна віра в неможливість зміни інтелектуальних здібностей. Коли людина з таким переконанням натикається на перешкоду в навчанні, воно стає самоздійснюваним пророцтвом. Труднощі в навчанні учень сприймає як доказ відсутності потрібних здібностей, хоча основна проблема полягає в хибних настановах і неефективних методах навчання.

Так, кожна людина має спадкові схильності, але водночас ми можемо набути нових здібностей, навчаючись мислити, розв’язуючи задачі, створюючи нове на основі наявного. За допомогою свідомих зусиль людина може значно розвинути свої природні задатки.

Популярним терміном нейропластичність описують здатність мозку змінюватися протягом життя. У разі травм мозок перебудовує сам себе — здорові ділянки беруть на себе всі або частину функцій пошкоджених. Змінюють мозок не тільки травми, а й будь-яка діяльність, особливо така, що часто повторюється. Причому пластичність спостерігається навіть у похилому віці. Людина частково може керувати цими змінами й підвищувати свій інтелект, розвивати здібності до навчання. Постійне тренування покращує роботу мозку і збільшує його можливості. Що більше ми запам’ятовуємо, то кращими стають наші здібності до запам’ятовування і тим більше ми можемо запам’ятати.

Сприятливий вплив середовища — це один чинник розвитку здібностей. Другий — наші власні зусилля та стратегії навчання, які ми використовуємо. Грамотні когнітивні стратегії теж можуть стати «мультиплікаторами» природних схильностей.

Не надто сподівайтеся на індустрію розвивальних ігор, які обіцяють допомогти «прокачати» інтелект. Творці більшості подібних ігор посилаються на дослідження, проведене у Швейцарії, яке мало надто малу вибірку та не перевірялося, а його висновки критикують у науковій спільноті. Основна проблема розвивальних ігор у тому, що людина, яка грає в них, розвиває насамперед здатність грати в цю гру, а не заявлені навички. Найкраще «тренування мозку» винайдено вже давно — це зосередженість і наполеглива практика.

Велике значення має ваша думка про свої здібності та історія, яку ви розповідаєте собі про себе, згадуючи ті чи інші події з вашого минулого. Ця думка впливає на те, як ви вчитеся та яких зусиль докладаєте. Усі здорові люди мають достатню кількість когнітивних ресурсів і здібностей для подолання труднощів у процесі навчання. І допомагають у цьому правильні методи, такі як практика пригадування нового знання, інтервальне повторення, осмислення, генерація, рефлексія, мнемонічні прийоми.

У навчанні мають бути бажані труднощі

Те, що є методи ефективного навчання, не означає, що вони роблять навчання легким і приємним. Навчання — це завжди подолання труднощів, помилок, невдач, докладання зусиль. Чим раніше учень зрозуміє це, тим краще. Щобільше, помилки та невдачі є свідченням правильного підходу, а не того, що бракує здібностей. Чим складніше навчання, тим більший ефект. Звідси теорія бажаних труднощів — зусилля і невдачі мають супроводжувати навчання.

Саме зусилля змінюють мозок, створюють у ньому нові зв’язки й допомагають будувати ментальні моделі. Небезпечна помилка вважати, що чим швидше й легше відбувається навчання, тим краще. Дослідження показують, що чим важче даються знання, тим краще вони засвоюються і тим довше залишаються в пам’яті. Чим більше зусиль потрібно для запам’ятовування, тим краще запам’ятається матеріал. Нехай вас не вводить в оману швидкий прогрес — це погана ознака.

Переваги труднощів у навчанні полягають у наступному:

По-перше, це консолідація пам’яті. При серйозних зусиллях і напруженні під час згадування знання переходять із ненадійної короткочасної пам’яті в довготривалу. Вона стає активною, людина краще розуміє деталі, пов’язує нове з наявним досвідом. З часом це полегшує доступ до знань.