Чари відбуваються, коли ми замінюємо описи дій на опис ідентичності

Слова не просто передають інформацію, а посилають певні сигнали. З їхньою допомогою ми визначаємо, як брати участь у тій чи іншій дії, хто господар становища чи винуватець важкої ситуації.

Один із прикладів використання чарівних слів — перетворення дій на ідентичності. Як це відбувається? Берґер розповідає про експеримент у зразковому дитячому садку Bing при Стенфордському університеті. Науковці досліджували слова, які спонукають дітей допомогти під час прибирання. Діти цього терпіти не можуть. Їх розділили на групи. Одну групу попросили допомогти та пояснили, що це добре, що ми завжди маємо допомагати тим, хто цього потребує, і для цього є найрізноманітніші способи. Другій групі сказали приблизно те саме, але використовували не дієслово «допомагати», а іменник «помічник». Їм запропонували бути помічниками. Здавалося б, сенс один і той самий, але діти-«помічники» набагато охочіше долучилися до прибирання, ніж ті, кого просили допомогти. У другій групі було на третину більше активних помічників, ніж у першій.

Виявилося, що люди по-різному сприймають іменники та дієслова. Дієслова позначають дії, а іменники — ідентичність. Дітям подобається бути помічниками, грати цю нову для себе роль. Помічник — позитивна ідентичність, а допомагати — просто дія. Коли дитина збирає кубики або складає в шафу свої іграшки, вона як помічник заявляє про себе як про позитивну особистість. Потрібно попросити людей бути слухачами, щоб вони слухали, і керівниками, якщо потрібно, щоб вони керували. Якщо ви хочете, щоб людина поводилася чесно, попросіть її не бути шахраєм, а не кажіть їй «Не шахраюй». Якщо хочете, щоб дитина не брехала вам, попросіть її не бути брехуном — це працює краще, ніж прохання не брехати.

Ми всі прагнемо певних цілей. Хтось хоче скинути вагу й займається спортом, інший прагне навести лад у фінансових справах, стати більш організованим, проводити більше часу із сім’єю тощо. Але нас долають спокуси, і благі наміри через це часто не втілюються в життя.

У цьому випадку теж допомагають чарівні слова. Так, стикаючись зі спокусою, наприклад, бачачи тістечко на полиці магазину, ми говоримо собі «Я не можу таке їсти». Однак куди ефективнішою виявляється фраза «Я не хочу». Ви не їстимете солодкого, тому що ви не хочете цього.

Чарівні слова можна говорити самому собі, особливо в складній ситуації, коли не доводиться чекати підтримки або реагувати потрібно швидко. Одна з найбільш стресових ситуацій — виступ перед великою аудиторією. У цьому випадку, коли на підготовку залишаються лічені хвилини, буде корисною розмова із самим собою. Зверніться до себе як до сторонньої людини, скажіть собі «Ти можеш це зробити!».

Уявіть, що ви заспокоюєте іншу людину, а не себе. Напевно ви б сказали їй, що вона прекрасний оратор і добре підготувалася. Те ж саме можна сказати й собі, й ефект буде той самий. За допомогою таких розмов ми дистанціюємося від складних ситуацій, знижуємо тривогу і збільшуємо свою ефективність.

Не забувайте про правильне використання займенників. Якщо в соціальних мережах розмістити пост «Десять порад із фінансової грамотності», людям важко вирішити, чи важлива для них ця інформація. Але якщо перефразувати його на щось на кшталт «Десять порад, які допоможуть вам заощадити гроші», це приверне набагато більше уваги.

Звернення «ви» або «ти» дає зрозуміти, що інформація має особисте ставлення до читача. З його допомогою можна покласти відповідальність або висловити осуд. Речення «Принтер не працює» і «Ви не можете змусити принтер працювати» мають різний зміст, хоча описують один і той самий факт. Займенник «Ви» підкреслює особисту відповідальність користувача. Коли звучить запитання «Ви погодували собаку?», у ньому є нотка звинувачення або команди, навіть якщо запитувач не мав на увазі нічого подібного. Але якщо змінити формулювання і запитати «Собака поїв?», це звучатиме зовсім по-іншому.

Чарівні слова передають вашу впевненість

Слова не просто передають факти та думки, а й демонструють, наскільки той, хто говорить, упевнений у собі й у тому, що він говорить. Для того, щоб ця впевненість передалася слухачам, щоб нас сприймали більш позитивно, є кілька прийомів.

Перший — уникати туманних і невизначених висловів. Берґер називає їх живоплотом. Це такі слова і вислови, як «ймовірно», «можливо», «приблизно», «майже», «малоймовірно» та інші. Вони не тільки передбачають, а й формують певні дії. Якщо сказати, що напевно буде дощ, людина прихопить на вулицю парасольку. Якщо ж сказати, що дощ малоймовірний (можливо, піде, міг би тощо), то більшість людей залишить парасольку вдома. Люди, які використовують такі вислови, виглядають невпевненими. Водночас слова на кшталт «безумовно», «абсолютно зрозуміло», «рішення очевидне», «висновок однозначний» вселяють довіру і звучать упевнено. На них особливо був щедрий експрезидент США Дональд Трамп, чим багато в чому й заслужив успіх на виборах на перший термін.

Більшість людей, самі того не помічаючи, вимовляють слова-паразити, мукають, хмикають, зітхають тощо. Так люди збираються з думками або беруть паузу, не знаючи, чим продовжити розмову. Часто це допомагає, але якщо цим зловживати, ви сильно послабите сказане вами та справите враження розгубленої та невпевненої людини.