Психологічним впливом можна вселити почуття провини навіть невинній людині

Диктаторські режими легко можуть зламати розум людини в пропагандистських цілях. Мерло розповідає про офіцера морської піхоти США, захопленого в полон під час Корейської війни. Через кілька місяців психологічного тиску він підписав зізнання в тому, що США використовували бактеріологічну зброю під час війни в Кореї. Він стверджував, що на Корею скидали бомби з небезпечними бактеріями, зневажаючи тим самим міжнародне право.

Після звільнення з полону він виступив під присягою, спростовуючи своє зізнання і розповівши про своє тюремне ув’язнення, у якому він провів багато місяців. Зокрема, він сказав, що в заяві про бактеріологічну зброю слова начебто належали йому, але думки були чужими, вкладеними в його голову. Він розумів, що пише неправдиву заяву, але брехня на той час видавалася йому реальною.

У 1933 році згоріла будівля німецького рейхстагу в Берліні. Спочатку нацисти заарештували голландця Марінуса ван дер Люббе, звинувативши його в підпалі. Він був психічно неврівноваженим і на батьківщині часто потрапляв до психіатричної лікарні. На суді він виглядав слабким і розгубленим і в ролі палія-революціонера виглядав дивно. Він то впадав у збудження, то був абсолютно апатичним, відповідаючи на запитання лише «так» і «ні». Його відповіді були на руку нацистам, і незабаром його засудили до смерті та стратили. Для його покірності було використано комбінацію медичних знань і психологічних технік.

Люди, яким довелося побувати під окупацією нацистів, розуміли, що будь-яку людину можна змусити зробити помилкове зізнання. Коли людей заарештовувало гестапо, воно вимагало видавати своїх однодумців, назвати їхні імена. Чи справді ці люди були ворогами, чи їх просто згадували під тиском, нікого не цікавило. Кожен міг бути заарештований будь-якої миті за неправдивим доносом або неправдивим зізнанням, вирваним під тортурами, фізичними чи психічними.

Сьогодні для психологічної обробки використовують специфічні методи, але примусове зізнання старе як світ. Диктатори та тирани змушували своїх жертв зізнаватися у всіх смертних гріхах, щоб виправдати свої лиходійства. З доісторичних часів люди розуміли, що можна вплинути на розум людини, і користувалися цим. Первісні шамани проводили страхітливі обряди, щоб жертва від страху впадала в транс і піддавалася всім навіюванням. Якщо чаклун накладав прокляття, то член племені від страху міг навіяти собі, що незабаром помре, і справді помирав незабаром після цього. Для масового гіпнозу використовувалися ритуали екстазу, шуми, страшні завивання тощо. Опір певних людей швидко ламався під впливом гіпнозуючих ритуалів.

Зізнання часто виривалися під тортурами, але тортури призначалися не тільки щоб заподіяти біль, а і для того, щоб зломити волю людини, щоб вона публічно покаялася перед суспільством у своїх гріхах. Нещасні жінки, звинувачені в чаклунстві, під тортурами зізнавалися у зв’язку з дияволом, поступово починали самі в це вірити та помирали, щиро покаявшись у своїй провині. Сам ритуал допитів і тортур вів до того, що жертва починала розділяти фантазії своїх обвинувачів і сама хотіла померти на багатті для спокути своїх уявних гріхів. Страти відьом проводилися публічно, щоб свідки ототожнювали себе із жертвами та не забували про благочестя.

Сильні люди можуть терпіти фізичні тортури, іноді це навіть посилює опір або організм вмикає втрату свідомості як захисний рефлекс. Але протистояти психічним тортурам ще важче. Те, що часто називається промиванням мізків, Мерло називав ментицидом, тобто вбивством розуму. Під ним він розумів систему психологічного втручання і неправового суду, який наполегливо стверджує, що людина винна. Під час судових процедур перед жертвою знову і знову прокручуються звинувачення, так, що вона й сама починає сумніватися в собі, не кажучи вже про громадську думку. Люди думають, що перед ними покарання винного, або не розуміють, де правда, а де брехня.

Людина хоче, щоб їй просто дали спокій, і єдиним виходом видається визнання провини. Ніхто не дізнається, якщо вона героїчно чинитиме опір, їй не довести нікому свою стійкість і мужність. Ментицид спрямований на те, щоби позбавити людей будь-якої надії та віри в майбутнє, людина абсолютно самотня у своїй боротьбі.

У романі Кафки «Процес» у жертви намагаються експлуатувати вроджене почуття провини, і, погодившись із цим, вона готова понести покарання. У реальній ситуації жертву навчають, як тварину навчають трюків, приймати своє зізнання, повторювати його знову і знову, перечитувати, щоб воно намертво закарбувалося в мозку. Жертва постійно відтворює у своєму мозку деталі злочину, і поступово вони стають для неї реальністю. Незабаром обвинувачений повністю підготовлений і визнає нав’язану йому провину. Він вчиться давати неправдиві свідчення на себе та інших, говорячи голосом своїх ворогів. Він бажає бути покараним, розкаюється в тому, чого не скоював, і почувається безпорадною дитиною в руках своїх катів.

З плином часу, страждаючи від страху й постійного тиску, жертва підпадає під ментицидний гіпноз. Людина з промитими мізками перебуває в трансі, вона більше не говорить і не думає від себе, а повторює запис, вкладений у її свідомість іншими. Це триває доти, доки жертва знову не потрапить у нормальні умови, і тоді чари розсіються.

Мова — найважливіша зброя тоталітарних режимів

Мова дана людині для адаптації до навколишнього середовища. Тон і звучання мови зумовлюють реакцію на неї, наприклад, коли віддають команди або спілкуються зі своїми домашніми улюбленцями чи дітьми.

Слова, інтонація, тон викликають безпосередні почуття в слухачів або читачів. Якщо людину називають зрадником, це знаходить відгук в оточення, навіть якщо це слово не має до неї жодного стосунку. Мовні патерни та словесні сигнали використовуються для того, щоб викликати потрібні реакції в широких мас за допомогою пропаганди. Людина вчиться мислити за допомогою слів і в мовних образах, які визначають її світогляд. Але мова й мовлення мінливі й необ’єктивні. Той, хто диктує і формулює визначення і фрази, вводячи їх у широке використання, наприклад, контролюючи державні ЗМІ, володіє нашими умами.

Через пресу й радіо день у день поширюються готові думки, знову і знову, поки в мозок глядачів, читачів і слухачів не вкорениться фіксований образ мислення. За правильної пропагандистської техніки громадською думкою можна легко керувати, а за допомогою регулярних опитувань перевіряти вплив пропаганди. З іншого боку, довіряти таким опитуванням не можна, тому що люди побоюються бути відвертими та просто говорять те, чого від них чекають.

Найпростіший прийом пропаганди — механічно повторювати свої навіювання, одночасно зменшуючи можливість висловлення незгоди.

Це потрібно для маніпулювання громадськістю, коли необхідно змусити її щось купити або за когось проголосувати. Кожна людина в цьому випадку стурбована тим, що думають інші, і намагається від них не відрізнятися. Так виникають масові упередження. За допомогою постійного пропагандистського шуму, підкріпленого словесними сигналами, люди дедалі більше ототожнюють себе з джерелом шуму й сигналів, зі Старшим братом, який розмовляє з усіма своїми молодшими братами. У Китаї 1950-х років радіо й гучномовці по всій країні постійно транслювали «правду» вустами дикторів із солодкуватими голосами. Поступово ці голоси заволодівали свідомістю людей, навіюючи їм, що можна робити, а чого не можна. Це передбачив ще Ларошфуко в XVIII столітті, який вважав, що люди подібні до кроликів — і тих, й інших ловлять за вуха.