1

Психічна травма впливає на всі сфери нашого життя

Коли ми говоримо про травму, то зазвичай уявляємо собі катастрофу, що стала її причиною. Можливо, це стихійне лихо, байдужість або жорстокість батьків, війна. Інакше кажучи, ми помилково сприймаємо травму за щось виняткове, спричинене ненормальними обставинами, вважаємо, що травмовані відрізняються від звичайних людей.

Травма, на думку Мате, — не те, що трапилося з людиною, а те, що відбувається в неї всередині після важких або образливих подій, але не самі ці події. Це психічне ушкодження в нервовій системі, розумі й тілі. Воно триває довго після травмувальної події, а якщо вщухає, то може знову прокинутися в будь-який момент.

Психічна травма позначається не тільки на емоціях і невротичних сценаріях, які ми мимоволі проживаємо, а й на наших тілах. Поки ми не подолаємо травму, вона обмежуватиме нашу особистість і здібності, спотворюватиме наш погляд на світ та інших людей, занижуватиме самооцінку й перешкоджатиме здоровим стосункам. Крім того, травма часто провокує розвиток важких фізичних захворювань.

Є два види травм. Перша, так звана Травма з великої літери, спричинена хворобливими подіями в дитинстві: жорстоке поводження або нехтування, важке розлучення батьків або смерть одного з них, насильство в сім’ї, злидні, голод та інше. Наслідки можуть бути найжахливішими та призводять до різних фізичних і психічних патологій. Традиційна медицина і психіатрія часто не бачать зв’язку між хворобою і Травмою, хіба що йдеться про ПТСР.

Інший тип травми — травма з маленької літери. Вона залишається внаслідок, здавалося б, звичайних подій: знущань однолітків, частих образливих коментарів начебто турботливих батьків, які діють із найкращих спонукань, або просто відсутності емоційного зв’язку з ними. Чутливі діти можуть бути травмовані не лише поганими речами, а й відсутністю в їхньому житті хороших речей: розуміння, спілкування, близькості з батьками. Така травма теж призводить до болю, до роз’єднання з самим собою. І якщо травма з великої літери іноді все ж таки потрапляє у фокус уваги, то про травму з маленької літери майже не говорять і не сприймають її серйозно.

Є неприємні події, які з усім тим не є травмою. Травма, на думку автора, робить людину більш обмеженою, психічно або фізично, ніж раніше. Багато подій, які трапилися безпосередньо з нами або в навколишньому світі, можуть засмучувати, засмучувати й завдавати болю, але не травмувати. У травми є специфічні ознаки, які відрізняють її від звичайного засмучення або неприємного переживання.

Травма обмежує здатність відчувати, думати, переживати страждання без відчаю і співчувати іншому. Вона змушує пригнічувати біль за допомогою роботи, компульсивного самозаспокоєння або самостимуляції. Людина хоче домогтися визнання і схвалення, щоб виправдати своє існування. Вона перестає повною мірою радіти й бути вдячною за красу життя.

Крім того, травма відокремлює людину від її тіла. Воно ніби більше не належить їй. Постраждалі люди підсвідомо намагаються відключитися від нього, щоб у такий спосіб уникнути майбутніх страждань. Це заважає піклуватися про тіло, вчасно помітити якийсь збій чи нездоров’я. Травмовані люди не розуміють, як треба відповісти на запитання «як ви почуваєтесь»: вони взагалі не відчувають свого тіла, інколи доти, доки небезпечна хвороба не дасть про себе знати надто явно або не виявиться випадково.

Іноді таке самовідчуження дає додаткові сили: наприклад, людина може довго обходитися без їжі, діяти, попри втому, не відчуваючи, що настав час відпочити чи поїсти. Іноді буває  навпаки, що люди не можуть припинити їсти чи пити, не розуміючи, що вже достатньо. Відключеність допомагає вижити в найтравматичніші моменти, але в довгостроковій перспективі сама приносить шкоду.

Крім того, травма заважає співчувати собі та взагалі співчуття, людина почувається негідною ні того, ні іншого. Іноді негативний погляд на себе може маскуватися під високу самооцінку й гордовитість, заперечення будь-яких своїх недоліків. У сучасному суспільстві люди, які тікають від травми в оскаженілий нарцисизм, можуть досягти великих успіхів і високого статусу. Одних травмованих наша культура змішує з брудом, зате інших підносить на вершини влади.

Ще один цікавий бік травми й наслідок роз’єднання з собою — віддалення від сьогодення. Ми прагнемо багатозадачності, з головою занурюємося в роботу, сидимо в соціальних мережах, напружено стежимо за новинами, шукаємо джерела розваг, занурюючись у гарячкову безглузду діяльність, не випускаючи з рук ґаджети, ведучи безглузді бесіди. Ми боїмося теперішнього моменту, і пізній капіталізм уміло на цьому грає, створюючи штучні відволікальні чинники споживчої культури. У підсумку в цій безглуздій метушні нам просто ніколи жити.

2

Емоційні стреси тісно пов’язані з фізичним станом тіла

Так, депресія пов’язана з підвищеним ризиком розвитку раку яєчників. Досліди на мишах у Гарвардському університеті показали, що миші з підсадженими в яєчники раковими клітинами, яких спеціально піддавали різновидам стресу (ізоляція, фізичне обмеження), набагато частіше отримували ріст і широке поширення пухлини, ніж миші в колективі та просторій клітці, хоч і з тими самими підсадженими клітинами. Гарвардські вчені дійшли висновку, що стрес пригнічує захисні сили організму проти росту ракових клітин і тим самим сприяє розвитку раку.

Стрес із важкими наслідками для здоров’я не обов’язково пов’язаний з ПТСР. Люди, які переживають звичайні стреси на кшталт проблем на роботі або у стосунках, навіть частіше бачать погані сни або відчувають емоційну глухоту, ніж люди, які пережили катастрофу, війну або лихо. Стаття про це, написана фінськими вченими, була опублікована 2005 року в науковому виданні British Journal of Psychiatry.

Психонейроімунологія, галузь науки, що з’явилася нещодавно, вивчає єдність тіла й розуму, зв’язок між емоціями й нервовою та імунною системами, захворюваннями, які провокує стрес. Наше тіло від самого народження впливає на те, як ми думаємо, діємо, сприймаємо себе та інших. І навпаки: наші думки, емоції та переконання впливають на наше тіло.

Так, наприклад, є точно встановлений зв’язок між мигдалеподібним тілом (амигдалою, мозковим центром страху) і серцево-судинними захворюваннями.