1

У сучасному суспільстві люди схильні ставитися до оточення як до об’єктів обміну й описувати кохання в термінах попиту та пропозиції

Здебільшого люди вважають, що любов — це просто питання удачі. Люди зосереджені на тому, щоби їх любили, а не любити, і намагаються «заробити» любов за допомогою успіху, привабливості, приємних манер. Віра в те, що кохання — це всього лише проблема пошуку підхожого об’єкта, глибоко вкорінена в сучасному суспільстві та виражається в прихильності до ідеї романтичного кохання.

Сучасна культура ґрунтується на ідеї взаємного обміну, що змушує людей розглядати інших як товар, який можна купити та продати. Цей спосіб мислення поширюється і на кохання, коли люди закохуються в того, хто, на їхню думку, є найкращим варіантом з урахуванням критеріїв, що висуваються до об’єкта любові. Однак це призводить до розчарування, а хвилювання, пов’язане з новим захопленням, приймають за справжнє кохання.

Люди не схильні замислюватися, що проблема не в тому, що їм трапляються невідповідні об’єкти, а в самому пошуку. Переважна ідея про те, що кохати легко, зберігається, попри часті невдачі. Люди й далі шукають кохання, ведені великими надіями та очікуваннями, але це часто закінчується розчаруванням. Щоби подолати це, необхідно розібратися в причинах помилки та вивчити сенс кохання. Фромм порівнює кохання з мистецтвом, і, як і під час вивчення будь-якого іншого мистецтва, для досягнення успіху в коханні потрібно вчитися, здобувати й розвивати нові навички. Причина, чому коханню як мистецтву не приділяють належної уваги, пов’язана з переконанням у тому, що варто навчатися тільки тому, що приносить матеріальну вигоду.

Процес вивчення мистецтва можна розділити на три частини: освоєння теорії, освоєння практики та глибоке ставлення до мистецтва, як до найважливішого в житті. Це справедливо для всіх мистецтв, включно з любов’ю.

2

Любов — це відповідь на проблему людського існування

Теорія кохання починається з теорії людського існування. Люди вийшли за межі тваринного царства й не можуть повернутися назад. Ми глибоко відчуваємо свою самотність, усвідомлюємо власну смертність і відособленість, нас мучать пов’язані із цим занепокоєння, провина й сором. Найглибша потреба людей полягає в тому, щоби подолати відособленість і досягти єднання через любов і зв’язок з іншими. Нездатність досягти цього може призвести до божевілля. Прагнення до міжособистісного злиття є найсильнішою і найфундаментальнішою пристрастю в людях, вона відповідає за підтримання стосунків і суспільства.

У міру розвитку дитині стає недостатньо лише фізичної присутності матері, вона починає шукати інші способи подолання почуття самотності. Люди розв’язували проблему відокремленості впродовж усієї історії за допомогою релігії, філософії, відповідності групі та таких засобів, як оргіастичні ритуали, транс, наркотики, секс, шаблони роботи та шаблони задоволень. Ці рішення залежать від рівня індивідуації людини та культурного контексту, у якому вона існує. Оргіастичне рішення, поширене в примітивних племенах, має як позитивні, так і негативні наслідки. Коли воно виконується як частина спілкового ритуалу, воно не викликає почуття провини чи сорому. Однак, коли людина в неоргіастичній культурі вдається до нього через алкоголізм, наркоманію або надмірну сексуальну активність, це призводить до посилення почуття відокремленості та провини. Оргазм може бути частковою відповіддю на проблему ізоляції, але без любові він не допомагає подолати розрив між людьми й лише тимчасово знімає тривогу.

Найпоширенішою формою розв’язання проблеми відособленості, як у минулому, так і в сьогоденні, є відповідність групі та її нормам, практикам і віруванням.