1

Ми легко довіряємо брехні, тому що перевірка істинності вимагає зусиль

Ми не бажаємо докладати зусиль, навіть якщо йдеться про важливі речі. Це стосується і фактів, які легко перевірити, але вони здаються настільки правдоподібними та звичайними, що ніхто не турбується з приводу їх, і речей справді важливих.

Дослідники Патагонії XVI століття стверджували, що там живуть величезні люди зростом у 3–4 метри. Здобувач пише в резюме, що його бал із математики був одним із найвищих. І в тому, і в іншому випадку ніхто не перевіряв на правдивість ці твердження. Досвідчені базіки інтуїтивно розуміють, який тип брехні ніхто не перевірятиме, і користуються цим.

Багато людей сприймають правду і брехню як вічних супротивників, таких як добро і зло. Але правда не бореться за себе, найчастіше вона просто ніяк не проявляється, про неї ніхто не знає. Потрібно довго шукати, щоб її виявити. Оскільки інформація про правду відсутня, ми схильні вірити брехні, навіть якщо вона не дуже правдоподібна.

Ми не можемо розібратися у світі самостійно, поодинці. З цієї причини ми покладаємося на інших і довіряємо сторонній інформації. Разом легше орієнтуватися у світі, але в цього є і темні сторони. Одну з них Філліпс називає безглуздим циклом зворотного зв’язку. Спочатку сумнівна інформація відтворюється як чиїсь слова, але поступово, в міру поширення, до неї починають ставитися як до безперечного факту.

Рано чи пізно таке твердження стає усталеним фактом. Усі впевнені, що воно істинне, навіть якщо перед очима будуть докази протилежного. Одна людина говорить спочатку другій, потім і третій якісь нісенітниці. Третя не схильна вірити повідомленню першої, але раптом чує те саме від другої. Тепер вона впевнена в істинності факту й поспішає повідомити про це четвертій. Четверта зустрічає першу й розповідає історію їй, і тепер перша остаточно переконана, що чутки правдиві. Дедалі більше людей чують про це від інших людей, і рано чи пізно нісенітниця стає загальним знанням. Іноді газета копіює факт із Вікіпедії, а потім Вікіпедія посилається на публікацію в цій газеті як на підтвердження своєї правоти.

Ми не любимо визнавати, що виявилися неправі, і тому не схильні перевіряти правдивість інформації. Навіть якщо ми визнаємо, що обманулися, ми не хочемо повідомляти про це. Що подумають люди? Тому ми далеко не завжди використовуємо можливість протистояти брехні. Часом нам здається, що викриття брехні буде недоречним, коли вона вже настільки поширилася, а інколи нам здається, що якщо вже всі в це вірять, треба підтримувати гру.

Ми впевнені, що основна частина того, що нам говорять, має бути правдою. Інакше нас охопила б параноя. Але ми платимо за цю довірливість тим, що легко попадаємося на обман. Раз про щось повідомили в новинах, це не може бути брехнею. Якщо людина вселяє довіру, то вона навряд чи намагається обдурити. Якщо кілька людей стверджують, що бачили щось на власні очі, у нас немає підстав їм не вірити. Насправді все це ні про що не свідчить, і будь-яке твердження, що походить від будь-кого, може виявитися брехнею.

2

Обираючи між правдою і гарною історією, ми обираємо гарну історію

Про це добре знав Бенджамін Франклін, який, крім інших захоплень, видавав альманахи. Ще в підлітковому віці він жадав долучитися до видавничої справи, але його старший брат, який сам видавав альманах, заснований їхнім батьком, і близько його не підпускав. Тоді юний Франклін почав писати листи в альманах від імені якоїсь вдови Сайленс Догуд, і всі вони були опубліковані. Незабаром вдова Догуд почала отримувати пропозиції руки та серця — настільки читачів зворушували її переживання.

Набивши руку й подорослішавши, Бенджамін Франклін заснував власний Альманах бідного Річарда (щоправда, теж під чужим ім’ям Річарда Сондерса). Справа була дуже прибутковою, але висококонкурентною. Одним із його конкурентів був видавець іншого альманаху Титан Лідс. «Річард Сондерс» опублікував у своєму альманасі, де, окрім іншого, друкувалися астрологічні прогнози, повідомлення про те, що його улюблений друг, Титан Лідс, перебуває при смерті та, за його підрахунками, має померти 17 жовтня 1733 року о 3 годині 30 хвилин. Розрахунок був нібито зроблений на прохання самого Лідса. За розрахунками ж самого Лідса «що вмирає«Лідса, він помре дещо пізніше, 26 жовтня.

Титан Лідс зробив те, що й було потрібно Франкліну: гнівно обрушився на наклепника й невігласа Річарда Сондерса, звинувачуючи його в наклепі та дурості. Франклін у відповідь висловив упевненість, що, мабуть, його дорогий друг Титан уже помер, а від його імені виступає якийсь нахабний самозванець. Чутки про смерть Лідса дуже багато хто став сприймати за чисту монету, і чим більше гарячкував бідний Титан, тим менше йому вірили. Тролінг Франкліна припинився тільки 1738 року, коли Лідс помер по-справжньому.