1

Від вибраного фрейму залежить те, як ми сприймаємо ситуацію і які дії робимо

Широко поширена ідея про те, що люди мислять за допомогою ментальних моделей, виникла порівняно нещодавно. Аж до початку XX століття мислення вивчали переважно філософи, у тому числі Кассірер і Вітгенштейн, які припустили, що робота розуму ґрунтована на символах і словах, за допомогою яких він обробляє інформацію.

Після Другої світової війни роботу мозку почали активно вивчати психологи. У 1970-х роках виникла ідея ментальних моделей. Паралельно виникла концепція, що мислення не просто наслідує логіку, а працює як тренажер реальності, коли людина, будуючи припущення, оцінює різні варіанти дій. Нейробіологи завдяки МРТ-сканерам, що візуалізують активність мозку в режимі реального часу, встановили, що під час  планування майбутнього активуються зони мозку, пов’язані з нашою здатністю мислити в трьох вимірах. Уявляючи можливі події, ми ніби бачимо сон наяву, причому самі керуємо дією в цьому сні.

Дослідження нейробіологів допомогли поглянути на процес мислення під новим кутом. Було встановлено, що ментальні моделі — це головні будівельні блоки нашого пізнання. Ми пізнаємо світ відповідно до нашого уявлення про те, як він влаштований, чому все відбувається так, а не інакше, і що може змінитися від яких-небудь наших дій. Коли ми приймаємо рішення, то не замислюємося про те, як саме працює наш розум. Ми постійно приймаємо надто багато рішень, і нам просто ніколи думати про те, як і чому ми це робимо: вирішуємо, який одяг вибрати, чим заправити салат або якою дорогою їхати. Але для важливих рішень ми завжди використовуємо ментальні моделі, фреймінг як засіб інтерпретації реальності.

Фреймінг допомагає нашій свідомості сфокусуватися, виділити важливі речі та ігнорувати інші. Він полегшує нам рішення, прискорює підбір варіантів, спрощує сприйняття світу, так, щоб нам було зручніше в ньому діяти. Фрейми — це своєрідні карти, призначені для конкретних цілей, фізичне представлення ментальної моделі. Фреймів може бути багато, вони можуть конкурувати, викликати дискусії та породжувати безліч різноманітних варіантів. Коли фреймів декілька, вибір правильного стає досить складним: треба ретельно обдумати цілі та контекст, у якому застосовується фрейм. Іноді наслідки неправильного використання фрейму можуть бути катастрофічними.

Автори пропонують порівняти, як використовувалися фрейми в боротьбі з двома пандеміями. У 2014 році в Західній Африці був спалах Ебола. Експерти з ВООЗ і міжнародна група допомоги «Лікарі без меж»(MSF) розробили заходи у відповідь. І ті, й інші використали одну й ту ж інформацію, але дійшли протилежних висновків. Причина була в тому, що вони використали різні фрейми для оцінювання ситуації, по-різному представляючи контекст спалаху й майбутнє поширення. Модель ВООЗ спиралася на історичні дані. Вона враховувала, що хворих було мало, спалах 2014 року був схожий на попередні спалахи в цьому районі, які були вчасно виявлені та злокалізовані. Тому експерти ВООЗ припустили, що спалах обмежиться одним районом і міжнародні заходи для боротьби з нею зайві.

Експерти MSF використали іншу модель, приділивши особливу увагу області поширення спалаху. Вірус був виявлений у різних селах, розташованих далеко одне від одного на кордонах трьох країн. Тому вони дійшли висновку, що хвороба, швидше за все, поширилася набагато ширше, ніж здається, на перший погляд, і потрібно вжити негайних заходів міжнародного характеру. Вірус міг стати глобальною катастрофою. Загинули сотні, але в разі широкого поширення вірус міг би вразити сотні мільйонів. Спочатку перемогла точка зору ВООЗ як впливовішої організації. Але Ебола нестримно поширювалася, підтверджуючи правоту MSF, і тільки екстрені заходи урядів різних країн допомогли подавити спалах, і хвороба поступово зійшла нанівець.

Коли на початку 2020 року у світ прийшов новий коронавірус, не відразу стало зрозуміло, що це таке. На той час було відомо 7 коронавірусів із різним діапазоном захворюваності та летальності. Одні викликали застуду, інші, такі як атипова пневмонія і БСРС (близькосхідний респіраторний синдром) були серйознішими, з довшими інкубаційними періодами та високими показниками летальності. Ці спалахи вдалося пережити та подавити, і тому було незрозуміло, наскільки серйозно треба ставитися до COVID — 19. Кожна країна реагувала по-своєму. Китай закрив Вухань. В Італії до хвороби поставилися легковажно, і вірус встиг розповзтися всією країною, перш ніж стало зрозуміло, що відбувається. Лікарні були переповнені, і медики були вимушені рятувати життя молодих, даючи людям похилого віку заспокійливе, щоб вони могли піти без болю.

Уряд Нової Зеландії поставився до нового вірусу з максимальною серйозністю, вирішивши, що він схожий на БСРС. Консультуючись із Тайванем і Південною Кореєю, постраждалими від БСРС, вони розробили заходи захисту й політику моніторингу захворювань. На самому початку спалаху COVID — 19  країна ізолювалася, закрила кордони та відстежувала кожен випадок. Британія повелася легковажно, вирішивши, що COVID схожий на сезонний грип. Чиновники охорони здоров’я вирішили, що поширення цього нового грипу неминуче, і треба створити колективний імунітет, не приймаючи ніяких заходів. Від тестування і відстежування контактів відмовилися, а заборона на великі публічні заходи та закриття шкіл відбулися набагато пізніше, ніж в інших країнах. І тільки коли через розповсюдження зарази настала криза охорони здоров’я, був оголошений національний локдаун. Смертність від COVID у Великобританії була однією з найвищих у світі у 2020 році.

Нова Зеландія і Великобританія використали одні й ті ж дані та мали однакові цілі. Але фрейми були різні, як і дії, і результати прямо протилежні. Тому не варто занадто покладатися на фрейми, вибирати  однаково доводиться нам.

Фрейм сам не є рішенням, це лише засіб знайти рішення, процес, який допомагає зрозуміти, оцінити та знайти різноманітні варіанти.

2

Причинно-наслідковий зв’язок — важливий елемент фреймінгу, що допомагає передбачити наслідки наших рішень

Причинно-наслідковий зв’язок розуміють не лише люди, але і тварини, і навіть одноклітинні організми. Так, евглена, мікроскопічний одноклітинний організм, який водиться в озерах і ставках, має примітивні фоторецептори. Коли на ці рецептори потрапляють фотони, евглена рухається в напрямку до світла. У неї немає свідомості, але вона реагує на стимули в довкіллі, причинно зв’язуючи символ із реакцією.

З раннього дитинства зв’язок між причиною і наслідком встановлює і людина. Так вона бачить світ більше передбачуваним, має уявлення про те, як влаштована навколишня дійсність і як може розвиватися та або інша ситуація. Причинно-наслідковий зв’язок дозволяє нам планувати та взагалі виживати. Не знаючи, як пов’язані дії і їх результати, ми б не орієнтувалися в навколишній дійсності.

Причинно-наслідковий зв’язок народжується з досвіду, коли ми реагуємо на ті або інші маркери: гарчання собаки, вуглинка, що горить, комплімент від представника протилежної статі можуть бути пов’язані з цілком певними речами: укусом, опіком або народженням нових стосунків. Причинно-наслідковий зв’язок працює по-різному. Так, тварини фокусуються на безпосередніх і швидких подіях, пов’язаних між собою. Коли собаку навчають подавати лапу і винагороджують ласощами, вона розуміє, що підняття лапи пов’язане зі смачною їжею. Але вона не знає, чи принесе їжу інша поведінка, наприклад, лизання рук або перекидання на спину. Вона встановила лише один прямий та безпосередній причинно-наслідковий зв’язок: лапа — ласощі. У людей причинно-наслідкові зв’язки перетворюються на фрейми, в ментальні моделі, які пропонують багаторазові шаблони. Якщо ми обпалюємося, доторкнувшись до вуглинки, то це вчить нас не торкатися до будь-яких гарячих розжарених предметів.

Ми можемо абстрагуватися від одного конкретного шаблону й застосувати його до нових обставин, зробити шаблони гнучкими та взаємозамінними. Без шаблонів нам би довелося втрачати час на пошук потенційних рішень крок за кроком, нескінченно розглядаючи різні зв’язки та варіанти.