1

Зовні щаслива сім’я може виявитися зовсім не такою, як здається

Батько Стефані народився в маленькому малайзійському містечку, у бідній сім’ї, був у школі кращим учнем. Крім того, він грав у регбі та інші спортивні ігри й був гарний собою. Кілька разів він робив спроби вступати до американських коледжів, але там не пропонували стипендії для іноземних студентів. Проте за допомогою грошей старшої сестри, що вже перебралася в США, йому все-таки вдалося вступити до одного з каліфорнійських вишів. Здобувши освіту він працював у декількох компаніях по всьому світу, а потім повернувся в Малайзію. Там він зустрів матір Стефані, яка працювала касиром у банку. Вона була вродливою дівчиною, а рідні вже давно говорили йому, що пора одружуватися. Так він і зробив, причому період залицяння тривав усього пару місяців. Незабаром у пари народилася донька.

Малайзія в той час була неспокійним місцем. Крім того, батько Стефані усвідомлював, що донька навряд чи зможе побудувати кар’єру в Малайзії, де її можливості будуть сильно обмежені. Сім’я вирішила перебратися в США. Сім’я оселилася в Сан-Хосе. Будинок був із басейном і хорошими школами поблизу. Батько працював, мати облаштовувала будинок. Вони водили Стефані на всі освітньо-розважальні заходи, що відповідають її віку, до музеїв та парків, спілкувалися з іншими молодими сім’ями з дітьми. Щонеділі вони ходили до церкви, гуляли, а потім мати примушувала 6-річну Стефані описувати в щоденнику все, що вона бачила на прогулянці, що їй запам’яталося і здалося важливим.

Якщо матері не подобалися записи, вона перекреслювала їх і ставила погану відмітку. Щоби покарати доньку вона била її пластиковою лінійкою по руці. Плакати було не можна: тоді її назвали б жалюгідною. Мати хотіла, щоб дочка розвивала письменницькі навички, а крім того, щоб вона могла прочитати цей щоденник, коли стане дорослою, щоб зберегти спогади щасливого дитинства. Але вона так зосередилася на покаранні, що всі спогади, описані в щоденнику, стерлися з пам’яті Стефані. Вона запам’ятала тільки пластикову лінійку.

Серед батьків однокласників мати виглядала респектабельною та привабливою, її поважали. Якщо вона була присутньою на групових заходах, то була з усіма доброзичлива, але після них давала собі волю. Вона говорила доньці, що та її зганьбила, що вона постійно щось не так робить, говорить, думає. Що вона отруює життя своєї матері, яка нещасна через неї, Стефані.

Мати шмагала Стефані з будь-якого приводу й без приводу взагалі. За те, що дочка не дивиться їй в очі, коли вони розмовляють, або навпаки, дивиться, але занадто зухвало. За те, що вона сидить, закинувши ногу на ногу, або використовує сленг. Іноді вона била її руками або пластиковою лінійкою, але іноді в хід йшла тенісна ракетка, коли дочка першою зняла пластикову обкладинку із журналу People, який мати виписувала. Вона називала дочку потворою, ламала об неї бамбукові тростини, і волала до Бога, щоб він забрав Стефані, щоби більше не бачити її потворне обличчя.

Кілька разів мати скидала дочку зі сходів і заносила над нею ніж. Якщо Стефані просила вибачення, її звинувачували в нещирості. Якщо вона плакала, її називали жалюгідною. Якщо вона мовчала, це сприймалося як зневага. Стефані одночасно любила та ненавиділа матір. З одного боку, їй хотілося нарешті заслужити схвалення, вона почувала себе винуватою і переляканою, коли її називали потворою, тупачкою, небажаною. З іншого боку, вона намагалася тут же забувати про це, коли мати заспокоювалася. Інакше дівчинка не змогла б жити у вічному жаху та очікуванні побоїв або вбивства.

Окрім побоїв, мати використовувала і психічні тортури. Вона говорила Стефані, що накладе на себе руки, а якщо та спробує їй завадити, вона переріже їй горло. І Стефані благала її не робити цього. Одного разу вона дійсно наковталася пігулок, запивши їх алкоголем, але все обійшлося, вона лише довго спала, а потім страждала від болю в шлунку (в чому теж звинувачувала дочку).

Батько Стефані після роботи йшов грати в гольф. Удома він намагався усуватися від усіх сімейних зобов’язань, втупившись у телевізор. Він теж не міг уникнути буйних спалахів люті своєї дружини: вона постійно дорікала йому за все на світі: за те, що жував із роззявленим ротом, що говорив надто багато або занадто мало. Своєю чергою, він був байдужий до її скарг і говорив, що вона весь день дивиться телевізор або грає в теніс, так що скаржитися нічого. Мати вимагала дорогу машину, батько вважав, що їм це не по кишені. Іноді вони билися, по будинку літав посуд, хтось із подружжя йшов, грюкнувши дверима, але через якийсь час повертався до колишнього життя під тим же дахом.

Стефані не хотіла розлучення батьків і намагалася, як могла, зберегти їхній шлюб. Якщо батько бачив на ній сліди побоїв, вона говорила йому, що жахливо поводилася, буквально змусивши маму вдатися до насильства. Батько вірив їй та запитував, чом би їй просто не бути хорошою дівчинкою.

Одного разу вона побачила біля принтера фотографію голої дівчини на пляжі та зрозуміла, що її видрукував батько. Якби мати знайшла її, це викликало б новий напад безумства. Вона сховала фотографію в книжкову шафу і про всяк випадок змінила пароль для входу в інтернет. Їй не спало на думку, що заразом вона блокує і доступ до рахунків свого батька. Коли це виявилося, він трохи не вбив її ключкою для гольфу, мати побила її, як завжди, а спала вона з ножем під подушкою, боячись за своє життя.

2

Пережите в дитинстві жорстоке поводження розвиває в людині жорстокість і агресивність

Коли Стефані виповнилося 13 років, мати повідомила її, що йде від батька. Як не умовляла її дочка, вона сказала, що не змінить свого рішення, а Стефані потрібно подумати, з ким із батьків вона хоче жити після розлучення. Після цього вона зібрала речі та поїхала.

Стефані телефонувала їй декілька днів, але мати не брала слухавку. Нарешті вона відповіла: сказала, щоб її більше не турбували, що з нею все гаразд, і кинула слухавку. На задньому плані було чутно музику. Їй явно було весело. Після цього Стефані перестала телефонувати.

Батько був у депресії після того, як дружина пішла. Увесь клопіт по будинку взяла на себе Стефані. Їй доводилося і його втішати. Нарешті через місяць мати з’явилася до них і відразу почала кричати, що ніхто не дивиться за котом, не прибирає його лоток, і що із-за Стефані будинок заріс брудом. Вона спробувала знову вдарити доньку, але та штовхнула її так, що вона трохи не впала в лоток. Мати не кинулася в бійку, а повідомила, що знайшла багатого чоловіка з хорошим будинком, і запитує Стефані востаннє: з ким вона залишається жити. Стефані побажала залишитися з батьком. Мати сказала, що та ще пошкодує про це, і зникла із життя своєї сім’ї назавжди.

Стефані насилу приводила батька до тями. Він насилу прокидався вранці й ледве встигав довезти її до школи. Донька, як могла, відвертала його від важких думок походами до магазинів, переглядом фільмів або вивченням книг. Але він часто скаржився їй, що даремно витратив своє життя. Він мав був давно кинути дружину, але в їхній сім’ї не заведено розлучатися. Стефані говорила йому, що він ще зустріне кого-небудь, що він молодо виглядає, намагалася його чепурити та підбадьорити, і їй це вдавалося.