1

Надія — не просто пасивне очікування найкращих часів, а і спосіб самому їх наблизити

Надія — один з аспектів нашого виживання. Без неї, на думку Джейн Гудолл, людство загинуло б.

Надія сильно відрізняється від бажання або фантазії, які є лише роздумами про майбутнє з багатими образами. Надія спонукає нас до дій, спрямованих на досягнення певної мети.

Коли ми уявляємо майбутнє, ми робимо три речі. По-перше, ми фантазуємо, поринаючи у приємні мрії. Потім ми перериваємо політ фантазії, уявляючи всі перешкоди, які можуть статися на шляху до цього прекрасного майбутнього. На цьому моменті деякі й зупиняються. Але люди, які мають надію, починають працювати над подоланням перешкод.

Надія в розумінні Джейн Гудолл — не просто пасивне очікування кращих часів, а і спосіб їх наблизити. Це не просто оптимізм, коли людина думає, що рано чи пізно все буде добре само собою, без її участі. Оптимізм може легко перетворитися на песимізм, якщо обставини зміняться. Але надія — глибше джерело сили, це здатність бачити світло, попри темряву.

З дитинства в Гудолл була мрія вивчати тварин у дикій природі, що здебільшого було викликано книгами про доктора Дулітла й Тарзана. Вона на відмінно закінчила школу, але в неї не було грошей, щоби продовжити освіту. Потрібно було працювати, і Джейн пішла на курси секретарів. Секретарська робота була нудною та зовсім несхожою на її мрії, але мати порадила їй працювати та використовувати можливості, а не опускати руки.

Джейн отримала цю можливість, коли подруга запросила її в гості на сімейну ферму в Кенії. Так вона вперше приїхала до Африки. У подруги вона познайомилася зі знаменитим палеоантропологом Луїсом Лікі, куратором Національного музею Найробі. Вчений був вражений тим, як багато вчорашня школярка знає про африканських тварин. За два дні до знайомства з Джейн Гудолл звільнилася секретарка Лікі. Так Джейн знадобилася її нудна секретарська робота.

У межах своїх обов’язків Джейн приєдналася до Лікі та його дружини, вирушивши на щорічні розкопки до Танзанії в пошуках давніх людських останків. Лікі розповідав Гудолл про шимпанзе, що живуть біля озера Танганьїка, про те, що звичаї та звички наших найближчих родичів можуть пролити світло на еволюцію людини. Йому давно хотілося, щоби хтось із відкритим розумом, ентузіазмом та любов’ю до тварин поспостерігав за групами мавп.

Джейн не повірила своїм вухам, коли Лікі запропонував їй цей проєкт, під який він насилу вибив урядовий грант. Він навіть умовив мати Джейн супроводжувати її в експедиції, оформивши її як помічника дослідника.

Завданням Джейн було підібратися ближче до групи шимпанзе для спостереження за ними. Довгий час пішов на те, щоби просто виявити тварин, але побачивши Джейн шимпанзе тут же тікали. Довгі місяці вони не давали до себе наблизитися, і Джейн була в розпачі. Вона не хотіла підвести Лікі, який вірив, що ця юна дівчина буде чудовим польовим дослідником. Він писав їй листи, повні підтримки, і Гудолл не втрачала надії.

Підтримувала Джейн і мама. Вона казала дочці, що з кожною невдачею вона вчиться, дізнається більше, ніж раніше. Нарешті Джейн змогла знайти вершину, звідки було видно все, як на долоні. У бінокль вона нарешті побачила групу шимпанзе й могла все чудово розглянути. Гудолл спостерігала, як тварини влаштовують свої спальні гнізда на деревах, подорожують невеликими групами, що вони їдять та які сигнали подають одна одній.

Пошуки були сповнені небезпек та перешкод. Але Джейн не відступила. Якось по її ногах проповзла отруйна змія, але вона завмерла й не ворухнулася. Вона відчувала, що тварини не завдадуть їй шкоди, бо вона перебуває там, де має бути. І досі це так. Крім віри, вона, звичайно, знала, як поводитися при зустрічі з ними. Одного разу вона помітила, що позаду неї стоїть молодий самець лева і з цікавістю розглядає її. Вона не кинулася тікати, а повільно пішла далі. Якби вона побігла, у лева міг би прокинутися мисливський інстинкт.

Поступово Джейн змогла завоювати довіру шимпанзе. Вона давала їм імена. Особливо Гудолл вирізняла статечного самця, Девіда Сивобородого. Він першим довірився Гудолл і дозволяв їй близько підходити. Вона помітила, що він використовує стебла трави чи дрібні гілочки, щоби виловити термітів із термітника. Тоді вважалося, що тільки люди можуть використовувати інструменти, знаряддя праці, і саме цією здатністю вони відрізняються від тварин. Але Сивобородий зруйнував цю думку. Лікі повідомив про спостереження Гудолл та організував для неї телевізійну програму. І тоді вже журнал National Geographic взявся фінансувати дослідження Джейн та Лікі.

2

Одна з причин надії на краще майбутнє — людський інтелект

Джейн Гудолл вважає, що людину від тварин відрізняє вибуховий розвиток інтелекту. Під інтелектом вона має на увазі ту частину розуму, яка міркує та розв’язує проблеми. Колись вважалося, що інтелект є суто людською рисою, але Джейн Гудолл була однією з тих, хто довів, що інтелект притаманний всім тваринам взагалі.

Сьогодні вже відомо, що тварини набагато розумніші, ніж вважалося досі. Шимпанзе та інші мавпи можуть вивчити майже 400 слів мови жестів, вирішувати деякі завдання на комп’ютері, люблять малювати (це заняття люблять інші тварини, в тому числі свині). Дуже розумні щури. Мозок ворон, папуг і восьминогів влаштований не так, як у ссавців, але і вони мають гострий інтелект. Навіть бджоли та джмелі здатні до навчання.

У той самий час, попри високий інтелект, навіть найрозумніший із шимпанзе не зміг би спроєктувати ракету, яка вирушить на Марс, або робота, який блукає поверхнею планети, роблячи фотознімки. Люди створили мистецтво та музику, побудували піраміди, висадили космонавтів на Місяць. Сьогодні все це сприймають як належне, але варто лише поглянути на Місяць, як стає зрозуміло, яке це диво — людина, що ступає місячною поверхнею.