1

Коли наркотики починають приносити прибуток зацікавленим сторонам, на їхню шкоду часто заплющують очі

Уперше слово «залежність» (латиною addicere) було використане в Англії молодою людиною, Джоном Фрітом, згодом спаленим на вогнищі за єресь, — він був протестантом. У римському праві це слово було юридичним терміном і означало «відданий»: воно описувало, як боржник має бути «відданий» кредитору в рабство за борги. В іншому addicere означало сильну перевагу, спрагу, неможливість опиратися тязі, що нагадує волю богів. Для Джона Фріта такою тягою була протестантська віра. У такому значенні це було щось середнє між вільною волею і нестримним прагненням. Залежність була пов’язана не стільки з втратою волі, скільки з особистим вибором, з відданістю справі, з вчинками, що називається, за покликом серця. Авторка вважає, що й сьогодні потрібно дивитися на залежність не просто як на медичну чи психологічну проблему, а на щось більш таємниче й непросте для розуміння.

Люди здавна вживали речовини, що змінюють свідомість, різного виду. Іноді це було помірне споживання, що не суперечило місцевим традиціям. Але іноді наркотики викликали раптовий сплеск споживання, і тоді суспільство починало з ними боротися. Хвилі зростаючого споживання заведено було вважати наркотичними епідеміями. Але були періоди, коли засуджувався якийсь один наркотик, тоді як на інші просто не звертали уваги.

Пияцтво в Європі початку XVI століття викликало заклопотаність влади та церкви, але ніхто не звертав уваги на більшість інших психоактивних речовин, від кокаїну й тютюну до кави та чаю. Але з епохою колоніальних завоювань і великих географічних відкриттів з 1500 року до кінця XVIII століття прийшло відкриття нових екзотичних рослин, що впливають на розум і тіло. Кава, чай і шоколад поступово стали легкими наркотиками масового виробництва. Цукор колись вважався рідкісним медичним препаратом, доступ до якого був тільки в осіб королівської крові, але поступово перетворився на загальнодоступний і часто споживаний продукт сучасної дієти. До XVI століття опіум використовували тільки з медичною метою, але поступово почали вживати як потужний наркотик.

Що ширшим було вживання нових наркотиків, то більшим був страх перед ними. Моральну паніку розпалювали панівні класи, побоюючись, що соціальний порядок буде порушено, якщо вживання перетвориться на зловживання. Колись тютюн вважався рідкісними та дієвими ліками майже від усіх хвороб, якими молодий французький дипломат Жан Ніко постачав королівську сім’ю. В Англії куріння стало модою серед золотої молоді. Юнаки видували з диму хитромудрі фігури, носили із собою спеціальні аксесуари для розпалювання люльок, зроблені із золота, срібла або слонової кістки, хизуючись ними один перед одним. Але коли тютюн проник в усі соціальні верстви, влада захвилювалася і почала намагатися якось обмежити куріння.

Так, правитель Великих Моголів Джахангір ввів повсюдну заборону на куріння. Папа Урбан VII погрожував відлученням від церкви всім, хто вживає тютюн у будь-якому вигляді: жує, нюхає або курить. У Росії, Японії та Китаї за вживання тютюну були передбачені суворі покарання. В Османській імперії XVII століття споживачів тютюну нещадно штрафували, а часом і страчували. Але їх однаково неможливо було зупинити. Навіть перед стратою багато хто ховав люльки в рукавах, щоб зробити кілька останніх затяжок перед смертю.

У свідомості правителів масове вживання наркотиків було пов’язане із чужорідністю, гріхом, підривною діяльністю. Англійський побожний король Яків I критикував своїх підданих, які вживали тютюн, за наслідування варварських звичаїв дикунів-індіанців. Інші противники тютюну порівнювали його вживання з епідемією чуми. Цікаво, що в ту пору ніхто й гадки не мав про те, що куріння шкодить здоров’ю, не було навіть поняття залежності від певних речовин.

Пізніше панівні еліти усвідомили, що вживання наркотиків здатне наповнювати скарбницю. В Англії часів короля Якова I було запроваджено величезний податок на ввезення тютюну: його ввозили іспанці та португальці, він дорого коштував і не приносив жодної користі економіці. Але коли Англія сама почала ввозити тютюн, вироблений в її колоніях, парламент скасував високі податки та навіть став заохочувати торгівлю тютюном. Уже ніхто не вважав куріння варварським звичаєм, воно стало загальноприйнятою частиною англійського побуту.

Спочатку Петро Великий намагався боротися з контрабандою тютюну за допомогою суворих покарань на кшталт виривання ніздрів. Але усвідомивши, що процес однаково не зупинити, він дозволив продаж і споживання тютюну, дійшовши розумного висновку, що так принаймні гроші надходитимуть до скарбниці, а не в кишені контрабандистів. Те ж саме відбувалося і в інших країнах. З наркотиків стали отримувати прибуток за допомогою монополій, податків та інших стратегій наповнення скарбниці.

У 1880-х роках німецька компанія Merck рекламувала кокаїн як засіб від зловживання морфієм і алкоголем. Знаменита фірма Purdue Pharma рекламувала опіоїди як ліки проти важких форм артриту. Промислове просування наркотиків супроводжується підривом заходів громадської охорони здоров’я.

2

На зміну концепції залежності як сильного потягу прийшла ідея, що залежність — це хвороба

До певного часу залежність людей від певних речовин вважалася епідемією, але не в медичному сенсі, а епідемією як поголовним захопленням. Але 1784 року молодий американський військовий лікар Бенджамін Раш висунув припущення, що залежність — це саме хвороба.

Америка наприкінці XVIII століття переживала алкогольну епідемію. Спиртне в колоніях було важливим товаром і засобом обміну, і його виробляли у величезних кількостях. Винокурні переробляли дешеву патоку з карибських плантацій на ром. Торговці спиртним, борючись із конкуренцією, намагалися як могли залучити якомога більше клієнтів, і алкоголь лився рікою.

Раш працював у лікарні в Пенсільванії й надивився на безліч алкогольних психозів і психічних розладів широкого спектра. Він був упевнений, що в основі більшості психічних хвороб лежить потяг до спиртного. Якщо залежність визнають хворобою, то її, як будь-яку хворобу, можна лікувати.

Раш не заглиблювався в нетрі, він просто запропонував кілька простих методів лікування алкогольного отруєння (викликати блювоту) і потягу до алкоголю через підмішування в спиртне ліків, що спричиняють блювоту. Крім того, він пропонував вдаватися до молитви та релігії загалом, щоби позбутися пияцтва.