1

Слабкість і байдужість роблять можливими найжахливіші речі

Сім’я Едді вважала себе частиною німецького суспільства й німецької культури. Вони дбали не стільки про дотримання релігійних традицій, скільки про те, щоби бути добропорядними громадянами Лейпцига, центру мистецтв і культури, де творили Мендельсон, Бах, Гете, Ніцше й багато інших, а університет був одним із найстаріших у Німеччині.

Й Едді, і його батьки вірили, що вони — частина найкультурнішого, найосвіченішого й найвитонченішого суспільства у світі. Їм належало переконатися, як жорстоко вони помилялися.

Батько багато працював, щоб забезпечити родині комфортне життя. Добра й щедра людина, він завжди приводив додому друзів на вечерю і допомагав нужденним. Він учив Едді ділитися своєю удачею і надавати допомогу тим, кому менше пощастило. Навіть в умовах страшної інфляції він примудрявся зробити так, щоб сім’я не голодувала.

Але 1933 року до влади прийшов Гітлер, і для євреїв настали важкі часи. Церемонію бар-міцви для Едді, яка означала, що він сам відповідає за свої вчинки, довелося провести не в синагозі, а в таємній квартирі. І це були далеко не єдині неприємності — усе тільки починалося.

Едді вигнали з гімназії Лейбніца, де він чудово вчився, за те, що він єврей. Батько добув йому фальшиві документи на ім’я сироти Вальтера Шлейфа, німецького хлопчика, що давно покинув країну, і вибрав машинобудівний коледж у Тутлінгені за 9 годин їзди від Лейпцига. Батько навмисне обрав школу якомога далі від дому, де ні Едді, ні його сім’ю ніхто не знав. Оскільки Шлейф був сиротою, то Едді змушений був мовчати про батьків увесь час навчання, жити в гуртожитку, а їсти й одягатися на невелику стипендію.

Писати додому було небезпечно, тож Едді обходився рідкісними дзвінками. Батько підтримував його, переконуючи, що він обов’язково має залишитися і завершити навчання. За всі 5 років навчання Едді жодного разу не побачився із жодним із членів родини.

На останніх курсах Едді вдень працював у компанії з виробництва рентгенівського обладнання, а вечорами навчався. Він захоплювався майстрами, одними з найкращих у країні, і намагався перейняти в них усе, що тільки можна. У 1938 році він склав випускні іспити, здобув звання найкращого учня року у своїй школі й був прийнятий до профспілки майстрів точного машинобудування на урочистій церемонії. Під час церемонії він розплакався — ніхто з рідних не міг розділити його торжество.

Едді влаштувався на роботу з виготовлення точних медичних інструментів. Наближалося 20-річчя весілля батьків, і він вирішив влаштувати їм сюрприз: купив квиток на потяг і вирушив до Лейпцига. Під час навчання в нього не було часу стежити за пресою або слухати радіо, тож він не міг оцінити, що відбувається в країні. Він приїхав пізно ввечері, виявив, що будинок замкнений і світло не горить. Відчинивши двері своїм ключем, він переконався, що вдома нікого немає, окрім песика, літньої такси Лулу, яка радісно кинулася назустріч. Втомлений, він задрімав, а прокинувся, коли в будинку вибивали двері штурмовики. У будинок увірвався натовп, убив собаку, який захищав Едді, і ледь не забив до смерті його самого. Це була Кришталева ніч, і батьки ховалися якомога далі від будинку.

Погроми прокотилися по всій Німеччині. Майже всі єврейські будинки, підприємства та синагоги були пограбовані, спалені та зруйновані, євреїв вбивали та били. І в цьому брали участь не тільки солдати і штурмовики. Звичайні громадяни, вчорашні знайомі сім’ї, скидали євреїв на тонку кригу річки, а коли вони провалювалися у воду й тонули, ображали їх і сміялися. Цієї ночі Німеччина, якою Едді так пишався, перестала для нього існувати. Його вчорашні колеги, друзі, сусіди поводилися з євреями як закляті вороги.

Цивілізовані люди раптом втратили здатність відрізняти добро від зла. Вони творили звірства, насолоджувалися цим і були впевнені, що чинять правильно. Не всі впивалися винищенням євреїв, були люди, яких це обурювало, але вони не зробили нічого, щоб зупинити безумство.

Едді впевнений: якби більшість населення Німеччини висловила тим чи іншим чином обурення Кришталевою ніччю, історія могла б піти іншим шляхом. Але всі мовчали, бо були слабкими. Ними маніпулювали, щоб викликати ненависть до людей, які не були ні в чому винні. Саме їхня слабкість спустила з повідця злість і ненависть, від яких спалахнула пожежа Другої світової війни.

2

Необхідно обдумувати кожен крок для того, щоб вижити

Після побиття Едді разом з іншими євреями перевезли в концентраційний табір Бухенвальд. Він був так сильно побитий, що його відправили в лікарню і залишили там без охорони на кілька днів. Він збирався втекти, але медсестра сказала йому, що тоді нацисти розправляться з його батьками, і він відмовився від цієї думки. Про батьків він поки нічого не знав.

Повернувшись у Бухенвальд, Едді спочатку трохи заспокоївся. Поруч із ним були інші люди, і німці, і євреї, здебільшого люди з вищою освітою і різнобічні професіонали. Були там і політичні в’язні, і комуністи, закуті в ланцюги. Там він зустрів свого найкращого друга, Курта Гіршфельда з Берліна, якого теж заарештували в Кришталеву ніч.