Сучасні препарати від ожиріння ґрунтуються на дії гормону ГПП-1

Глюкагоноподібний пептид-1 (ГПП-1) — гормон, який природним чином виробляється в організмі. Під час приймання їжі рівень глюкози в крові підвищується. ГПП-1 взаємодіє з підшлунковою залозою, водночас  виділяється інсулін, що підтримує необхідний рівень глюкози в крові. При деяких захворюваннях виділення інсуліну порушується, підвищуючи рівень глюкози в крові.

Одним з учених, які стежили за дослідженнями ГПП-1, був молодий англійський медик Джон Вайлдінг. На початку 1990-х років у лікарню, де працював Вайлдінг, у відділення невідкладної допомоги надійшов незвичайний пацієнт. Він викликав швидку додому. Бригада, що прибула, виявила, що хворий не може самостійно вийти у двері через свою огрядність, і довелося витягати його у вікно за допомогою пожежників. Вайлдінг виявив у пацієнта важку гіповентиляцію, характерну для ожиріння. Люди з великою зайвою вагою дихають занадто повільно, позбавляючи організм необхідної кількості кисню. Коли пацієнт прийшов до тями, він сказав Вайлдінгу, що не має сили контролювати свій страшний апетит, він буквально не міг перестати їсти, хоч би чим займався. Ледве прийшовши до тями, він почав з’їдати один бутерброд за іншим. Він прожив недовго й помер від легеневої емболії.

Вайлдінг, як науковий співробітник лікарні, вражений цим випадком, вирішив заглибитися у вивчення властивостей ГПП-1. Після їди його рівень у кишківнику різко зростає. Можливо, це природний сигнал, який говорить про те, що потрібно перестати їсти? І Вайлдінг подумав: якщо ГПП-1 виділяється під час їжі, то можливо знизити апетит людини, штучно підвищивши рівень цього гормону. Він спробував вводити ГПП-1 щурам і побачив, що вони різко скоротили кількість їжі. Це доводило, що гормон не тільки впливав на рівень інсуліну і глюкози в крові, а і знижував апетит. Отже, можна використовувати ГПП-1 для допомоги у важких випадках ожиріння?

Лабораторія при лікарні провела додаткові дослідження на людях, вводячи їм ГПП-1 прямо в кишківник маленькою голкою. Апетит у них дійсно зменшився, але проблема була в тому, що ГПП-1 надто швидко, протягом кількох хвилин, виводився з організму. Ін’єкції доводилося робити тричі на день, але апетит однаково зникав ненадовго. Цікавість учених до гормону стала зникати. Але тут біохімік із Бронксу Джон Енг почав вивчати хімічну речовину в отруті ящірки гіла, яка водиться в США. Він виявив, що в цій отруті є копія ГПП-1, але із серйозними змінами. Ця версія не розкладалася в організмі за хвилини, як ГПП-1, її дія зберігалася протягом годин. Нову речовину назвали семаглутидом.

Взявши за основу отруту ящірки та інші компоненти, Янг і його колеги створили з них ліки для діабетиків. У 2005 році вони були схвалені в усьому світі, і діабетики з їхньою допомогою краще контролювали рівень цукру в крові. Крім того, хворі сильно втрачали вагу, хоча не дотримувалися дієти та не змінювали спосіб життя.

Препарат було вирішено випробувати в лікарні Хаммерсміт, де працювала команда Джона Вайлдінга, щоб зрозуміти, чи ефективні ліки для людей з ожирінням. Команда здобула грант від данської компанії Novo Nordisk. Дослідження показали, що препарат, хоч і знижує апетит, має побічні ефекти, зокрема спричиняє сильну нудоту. Дозу доводилося підвищувати дуже повільно, щоб довести до цільової у 2,4 мг.

Дослідники бачили, що люди втрачали по 25–30 кг ваги, приймаючи цей препарат, спочатку названий Вегові. Група, яка приймала плацебо, втрачала 2–3 відсотки ваги, а та, що приймала Вегові, — приблизно 15 відсотків. Крім того, препарат змінював не тільки тіла людей, а і їхні думки — адже одержимість їжею зникла разом із зайвими кілограмами. Однак клінічні випробування показали, що після припинення приймання препарату вага, ймовірно, відновиться. Ожиріння, як хронічне захворювання, потребує постійного лікування, як діабет і гіпертонія.

Кілька років тому з’явився й інший препарат, Mounjaro, що випускається компанією Eli Lilly. Він імітує не тільки ГПП-1, а й ГІП, інший кишковий гормон. Ще один препарат цієї фірми, Triple G, імітує дію ГПП-1, ГІП і глюкагону, сприяючи значній втраті ваги. Сьогодні розробляється майже 70 препаратів від ожиріння. Компанія Novo Nordisk продає семаглутид у двох формах — Оземпік для хворих на діабет і Веговi для людей із зайвою вагою (його можна призначати у вищому дозуванні).

У міру того, як ліки стали застосовуватися по всьому світу, експерти почали будувати прогнози, що це означає для світової економіки. Вони припустили, що сильно постраждають ринки швидкоїжі та закусок. Уже сьогодні знизилася вартість акцій виробника пончиків Krispy Kreme, що безпосередньо пов’язують із широким розповсюдженням Оземпіка.

Крім того, ті, хто вживає оземпік, втрачають потяг не тільки до їжі, а й до алкоголю, тож постраждати можуть і компанії, що виробляють спиртні напої.

Якщо всі люди стануть стрункими, це може торкнутися найнесподіваніших галузей економіки. Наприклад, компанії з продажу протезів колінного й тазостегнового суглобів зіткнуться з різким падінням попиту, адже в колись повних людей більше не буде підвищеного навантаження на суглоби. Але зате авіакомпанії можуть заощадити паливо — що більша вага пасажирів, то більша витрата палива.

Харі сам почав приймати Оземпік, й апетит зник майже відразу ж. Сідаючи за стіл, він почувався так, ніби вже щільно пообідав і більше не зможе з’їсти ні крихти. Він сильно схуд, ловив на собі захоплені й заздрісні погляди знайомих і друзів. Єдиним побічним ефектом, який він відчував, була нудота. І все ж він не міг упевнено сказати, що цей препарат сміливо можна рекомендувати будь-кому. Він почав загадуватися над питанням, чому взагалі погладшав, чому стільки людей стикається з проблемою зайвої ваги та які причини призвели до появи Оземпіку.

Сучасні продукти промислової обробки активно сприяють ожирінню

З 1975 року, як повідомляє ВООЗ, рівень ожиріння в усьому світі збільшився майже втричі. Такого ще не було за всю історію людства. Люди стали по-іншому виглядати, рухатися і страждати від великої кількості хвороб. Ні в генетиці, ні в характері жодних змін не відбулося, але люди почали швидко набирати вагу.

Більшість людей із зайвою вагою звинувачували в цьому власну безвольність і те, що бракувало дисципліни. Вони пробували різні дієти та вправи, але здебільшого просто приймали своє тіло, що змінилося. Так само було і з автором ще в дитячі роки, але його батько, кухар за професією, чинив шалений опір типу харчування, який до цього призвів. Мама й бабуся, навпаки, намагалися підгодувати дитину, поки батько не бачить. Вони напихали її готовою їжею: хрусткими млинцями, чипсами, картоплею фрі, солодкими десертами. Батько намагався годувати сина овочами, але той вперто відмовлявся їх їсти, розпещений зовсім іншими смаками. Батько був сином багатодітного фермера у Швейцарії, звик до помірної їжі та підвищених фізичних навантажень, а в новому стилі харчування нічого не розумів. Ніхто в сім’ї батька не їв більш ніж одну  порцію, ніхто не наїдався досхочу, хоча ніколи не був голодним. Але мама й бабуся, які наголодувалися і виросли в бідності, намагалися дати дитині якомога більше.Дати те, чого були позбавлені самі. А в Харі розвинулася звичка набивати собі шлунок, відчуваючи водночас велике задоволення.

Журналістка Джоанна Блайтман одного разу побувала на кількох харчових фабриках, щоби побачити, як готується їжа. Вона описала цей процес у своїй книзі «Проковтни це». Харчове виробництво нагадало їй не кухню, а нафтопереробний завод або ракетний стартовий майданчик із фільмів. Величезна кількість невідомих хімікатів потрапляла в місткості, пересуваючись металевими трубами. Потім усе розбирається на складові частини та знову збирається у вигляді готової їжі. Можна припустити, що під час приготування молочного полуничного коктейлю збивається молоко і змішується з подрібненою полуницею. Насправді полуниці там немає взагалі, один лише порошок з ароматизатором із безлічі хімічних речовин.

Свіжі продукти швидко псуються, і тому виробникам готової їжі потрібна продукція, яка може зберігатися роками. Щоб цього домогтися, у їжу потрібно додавати багато цукру й жиру, які зменшують ріст бактерій, або сіль, яка вберігає від гниття. Тому в їжі дуже багато цукру, жиру, солі. Крім того, потрібно максимально знизити вартість страви. Для цього її розкладають за хімічними елементами та знову збирають так, щоб смак був схожий на очікувану їжу. Це не їжа, а ерзаци каррі, піци із сиром і помідорами та інших продуктів, у яких міститься безліч хімічних добавок. З їхнім додаванням і після впливу екстремальних температур у їжі остаточно руйнуються текстура, смак і аромат натуральних інгредієнтів. Вони виглядають неїстівними та блідими, і тому доводиться використовувати добавки — барвники, підсилювачі смаку та аромату. Крім підсилювачів смаку, у їжу додають антизлежувальні агенти, консерванти, кислоти, емульгатори, загусники, відбілювачі, підсолоджувачі.