Медіаманіпулятори використовують недосконалість системи, у якій працюють блогери

Під блогами автор розуміє контент інтернет-ЗМІ, зокрема й великих видань, публікації в соцмережах, групових блогах, навіть якщо їхні автори не називають себе блогерами. Історії з таких видань переходять вище за циклом — на радіо, у великі друковані та інтернет-видання і на телебачення. З блогів журналісти запозичують новини, завдяки їм створюється єдине для всіх інформаційне поле.

Блогери створюють попит на події, які можуть бути цікаві їхній аудиторії, — вони перебувають у постійному пошуку підхожих інфоприводів. У цій системі трафік (кількість відвідувачів на сайті) найважливіший, адже він означає гроші. Ця система не нова, але саме в інтернет-епоху вона розцвіла на повну силу. Оскільки блоги борються за увагу, вони можуть створювати історії, що привертають аудиторію, на порожньому місці.

В основі роботи блогів — так звана ітеративна журналістика. Її суть у тому, що блогери публікують матеріали без будь-якої перевірки, а вже потім вносять у них зміни, перевіряють факти, пишуть доповнення або (в рідкісних випадках) спростування. Вони підносять таку систему як гнучку, спонтанну, таку, що поліпшує новини та дає змогу інформувати аудиторію в реальному часі. Але в підсумку блогери повідомляють своїй аудиторії неперевірені новини, чутки, напівправду, здогади, плітки, нічим не підкріплені сенсаційні заяви, які викликають емоційні реакції, і зазвичай їх анітрохи не бентежить те, що факти не перевірені, що їхня робота виконана недбало й що вони можуть завдати шкоди іншим людям. Така система вигідна як самим блогерам, яким не треба працювати над матеріалами, так і видавцям, які можуть скоротити витрати на перевірку фактів і налагодження стосунків із джерелами інформації. Блогери можуть постійно мусувати одну й ту саму тему, яка обростатиме новими чутками, подробицями та коментарями.

Попри те що, здавалося б, ця система має бути гнучкою, у реальності правки вносяться неохоче, і блогери не хочуть визнавати свої помилки. Крім того, блогери не хочуть нести особисту відповідальність за опубліковані матеріали, тому вони прикриваються розпливчастими фразами: «імовірно», «кажуть», «повідомляють». Використовуючи ці та подібні вислови, вони можуть вкидати будь-яку дезінформацію, яка, однак, заволодіває увагою читачів.

Виправданням для ітеративної журналістики слугує швидкість — адже завдяки такому підходу читачі найшвидше можуть дізнатися про подію. Однак автор ставить цінність швидкості в ітеративній журналістиці під сумнів. Так, він наводить як приклад випадок, коли нікому не відомий користувач Twitter першим опублікував повідомлення про вбивство Усами бен Ладена. Але це сталося всього за 20 хвилин до того, як новину офіційно озвучили на телебаченні. Чи так уже й важливо для звичайної людини дізнатися новину на 20 хвилин раніше?

Поспішність блогерів використовують у своїх інтересах медіаманіпулятори — вони дають їм наведення у вигляді уявних джерел інформації, які підхоплюють новинні видання, що формують громадську думку.

Ітеративна журналістика завдає шкоди читачеві

З погляду ітеративного підходу, помилки під час публікації матеріалів припустимі, оскільки їх виправляють у процесі уточнення новин. Адепти ітеративної журналістики вважають, що її сила — у колективній роботі. Однак, зі свого досвіду автор знає, що це не більше ніж міф. У реальності блогери (як і всі люди) не люблять зворотний зв’язок, який може розкрити їхні недопрацювання та безвідповідальність. Популярні блогери користуються своєю владою — щоб змусити їх виправити некоректний матеріал, потрібно запевнити їх у тому, що вони не винні в помилці.

Є й інші небезпеки. Читачі отримують новини від блогерів у реальному часі, вони не стежать за правками та виправленнями помилок. Коли виявляться нові факти, які можуть кардинально змінити сприйняття події, громадська думка щодо неї вже буде сформована. Люди повірять у попередню історію і не візьмуть до уваги факти, які її спростовуватимуть.